Читати книгу - "Таємне життя розуму : як ми мислимо, відчуваємо й вирішуємо, Маріано Сігман"

впливає на мозок і розум, щоб прийняти зважене рішення щодо його вживання на державному чи приватному рівні. Нині це особливо важливо для марихуани, щодо легалізації якої розгорілися справжні дебати.

У сімдесятих із розважальною метою найчастіше вживали три наркотики: марихуану, опіати (морфій і героїн) та кокаїн. Психоактивні складові й головні механізми дії двох останніх визначили раніше. А от про марихуану ніхто нічого не знав. Молодий болгарський хімік Рафаель Мешулам, здобувши докторський ступінь у Науково-дослідному інституті імені Вейцмана й завершивши перший самостійний проект у Рокфеллерському університеті, повернувся до Ізраїлю, щоб заповнити цю прогалину. Прагнення встановити зв’язок між хімічним складом канабісу і його впливом на тіло й розум саме по собі стало сміливою заявкою:

▶ «На мою думку, виокремлюючи наукові дисципліни, ми просто визнаємó свою обмежену здатність вивчати й розуміти деякі сфери науки. У природі кордонів між ними не існує».

Такий приголомшливий намір цілком відображає дослідницький стиль Мешулама. Певною мірою ця книжка з’явилася завдяки йому.

Його шлях не був (і не є) легким передусім через нелегальність речовини, яку дослідник вирішив вивчати. Більшість науковців навіть уявити не може, до яких хитрощів він удавався, щоб продовжувати роботу. По-перше, потрібно було дістати марихуану. Скориставшись попередньою співпрацею з військовими, Мешулам переконав ізраїльську поліцію передати йому п’ять кілограмів ліванського гашишу й розпочав тривале дослідження. Його метод полягав у тому, щоб відокремити майже сто хімічних складових марихуани й на мавпах простежити, які з них мають психоактивний вплив. Оскільки зрозуміти, чи перебуває мавпа під кайфом, непросто, науковець, визначаючи потенціал сполуки, орієнтувався на седативний ефект. Завдяки цьому 1964 року він виокремив Δ1-тетрагідроканабіол (Δ1-ТГК, зараз відомий як Δ9-ТГК) — головний компонент, який забезпечує вплив марихуани як психоактивної речовини. Інші, більш поширені в ній сполуки, наприклад канабідіол, такого ефекту не справляють. Проте на фізіологічному рівні вони діють як протизапальні засоби, а також заспокоюють гладеньку мускулатуру кровоносних судин, що, власне, і є підставою для медичного застосування марихуани.

Виявити активний складник рослини — перший крок до визначення механізмів її дії. Що ж відбувається в мозку й спричиняє нестримний апетит, сміх і зміни в сприйнятті? Другим великим відкриттям Мешулама стало виявлення в мозку рецептора, який реагує винятково на Δ9-ТГК. Рецептор — це молекулярний сенсор на поверхні нейрона. Активна сполука наркотику — ключ, який відмикає замок — відповідний рецептор. З-поміж безлічі замків у мозку Δ9-ТГК відмикає лише кілька, що називаються канабіноїдними рецепторами. На сьогодні нам відомо два типи: КБ1 (CB1), розкидані по нейронах у різних ділянках мозку, і КБ2 (CB2), що регулюють діяльність імунної системи[61].

Коли молекула потрапляє у відповідний рецептор на поверхні нейрона, вона зумовлює в ньому різноманітні зміни: активує, деактивує, посилює чутливість або трансформує способи комунікації із сусідами. І так одночасно в мільйонах клітин мозку, які мають рецептори цього типу. Але якщо в нейрона немає рецептора для Δ9-ТГК, молекула на нього ніяк не подіє.

Молекули не завжди ідеально підходять до рецептора. Іноді ключ не може відімкнути замок. Але що більше він пасує, то яскравіша й сильніша реакція на наркотик. Вивчаючи хімічну структуру канабісу, Мешулам зміг синтезувати сполуку, у сотні разів ефективнішу, ніж Δ9-ТГК. Ефект від п’яти грамів цієї речовини еквівалентний дії одинадцяти кілограмів марихуани.

Чому нейрони в людському мозку мають спеціальні рецептори для рослини, яка росте в Південній Азії? Дивно: існує механізм для сприйняття наркотику, який століттями ріс в окремій частині планети. Невже в людей, що не вживають канабіс, ця система зовсім не задіяна? Такі поширені в мозку рецептори сиділи без роботи, чекаючи, поки марихуана стане популярною?

Відповідь — «ні». Канабіноїдна система — це важливий регуляторний елемент мозку, байдуже, куримо ми траву чи ні. Секрет у тому, що тіло виробляє власну версію канабісу.

Через тридцять років після виявлення ТГК (плоди науки зріють повільно), у 1992 році, Мешулам (старший, але не менш наполегливий) зробив третє важливе відкриття: тіло природно синтезує сполуку, яка діє так само, як канабіс. Дослідник назвав її анандамід, тому що за хімічними властивостями це амід, який викликає ананду (у перекладі із санскриту — блаженство).

Це означає, що кожен із нас у непроникній і потаємній тиші свого організму виробляє канабіс. Під час уживання марихуани канабіноїдні рецептори активуються значно сильніше, ніж під впливом анандаміду.

Більшість наркотиків діє так само. Ендорфіни (опіоїди внутрішнього походження), які тіло, приміром, синтезує під час бігу, активують опіоїдні рецептори набагато слабкіше, ніж морфін чи героїн.

Ця відмінність відіграє ключову роль. Часто трапляється так, що дві сполуки кардинально відрізняються не механізмом дії, а дозою. Наприклад, за однаковим принципом працюють риталін і кокаїн.

Перший препарат цілком легальний і призначений для лікування дітей із синдромом дефіциту уваги та гіперактивності. Не будемо заглиблюватися в дискусію про виправданість його застосування: зрозуміло, що з точки зору звикання риталіну до кокаїну дуже далеко. А причина цієї суттєвої відмінності полягає винятково в концентрації[62].

Канабічні фронтири

Канабіноїдні рецептори КБ1 розкидані по всьому мозку. Цим вони відрізняються від дофамінових рецепторів (для кокаїну), які розташовані лише в окремих відділах. Отже, під час уживання марихуани армія нейронів у різних церебральних областях починає функціонувати по-іншому. Сьогодні ми маємо точні дані про окремі біохімічні аспекти дії канабісу. Наприклад, у гіпоталамусі існують нейрони ПОМК, що синтезують гормон, який регулює ситість і пригнічує апетит. Активація рецептора КБ1 спричиняє структурні зміни, і нейрони починають виробляти інший гормон, який, навпаки, стимулює апетит. Докладний біохімічний аналіз гормональної фабрики мозку пояснює, звідки береться хавчик — знайомий усім шанувальникам марихуани невситимий голод, який не зникає, скільки б людина не з’їла.

І якщо відношення між канабісом та апетитом цілком зрозуміле, то взаємозв’язки між біохімічними, фізіологічними й психологічними аспектами впливу наркотику на розум залишаються незвіданими. Ті, хто курить марихуану чи споживає їжу з її домішками, відчувають, що їхня свідомість змінюється. Як науці дослідити настільки суб’єктивний вимір сприйняття? Ідеться не про те, скільки ми можемо запам’ятати чи як швидко розв’язуємо приклади після косяка, а про глибоку інтроспективну проблему. Перебудова мислення після вживання канабісу — таємниця, і наука поки що торкнулася лише верхівки цього айсберга.

Обмежені наукові дані про когнітивний вплив канабісу передусім зумовлені його нелегальним статусом. Стежка, яку проторував у хащах невідання Мешулам, — радше виняток. Не набагато легше знайти однозначні висновки в досить мізерному обсязі наукової літератури. Одразу виринають суперечливі результати: то марихуана впливає на пам’ять, то не впливає. То вона кардинально змінює здатність концентруватися, то зовсім її не зачіпає.

Ми не