Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

Читати книгу - "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"

164
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 66
Перейти на сторінку:
class="p">На якусь мить у Чанґа в голові майнула думка спробувати обдурити Роузі, задавши кораблю зворотний вектор у момент максимального зближення з поверхнею Європи, — і так вивести його знов у відкритий космос. Зореліт повернеться на стабільну орбіту, а з Ганімеда до них піднімуть рятувальну команду. Але проти цієї схеми існувало одне принципове заперечення: його самого, напевне, врятувати вже не встигнуть. Хоча Чанґ і не був боягуз, та все ж волів за краще не ставати героєм космічних шляхів посмертно.

У всякому разі його шанси пережити наступну годину здавалися мізерними. Йому наказали одноосібно, без напарника посадити «тритисячітонник» на абсолютно незнайому територію. Це був не той подвиг, який він хотів би спробувати звершити навіть на добре йому знайомому Місяці.

— Скільки хвилин до початку гальмування? — запитала Роузі. Мабуть, це було скоріше наказом, ніж питанням — вона, як виявилося, чудово розбиралася в основах астронавігації, і Чанґ відмовився від своїх попередніх диких фантазій перехитрити її.

— П’ять, — відповів він неохоче. — Чи можу я попередити решту екіпажу, щоб вони приготувалися?

— Я зроблю це. Дайте-но мікрофон… ЦЕ МІСТОК. ЗА П’ЯТЬ ХВИЛИН МИ ПОЧИНАЄМО ГАЛЬМУВАННЯ. ПОВТОРЮЮ: ЗА П’ЯТЬ ХВИЛИН. КІНЕЦЬ.

Для науковців та офіцерів, які зібралися в офіцерській кают-компанії, це повідомлення було цілком очікуване. В одному їм таки пощастило: зовнішні відеомонітори не були вимкнені. Можливо, Роуз про них забула, але, що ймовірніше, їй було просто байдуже. Тож тепер вони, наче безпорадні глядачі, невільні, і то буквально, свідки могли тільки спостерігати за тим, як до них наближається їхня загибель.

Захмарений півмісяць Європи вже заповнював собою весь екран камери заднього огляду. У суцільній пелені водяної пари, яка конденсувалася, переміщаючись назад до «темного боку», не було жодного просвіту. Але це не мало значення, бо до останньої миті посадку мусив контролювати радар. Однак для спостерігачів, що вимушені були покладатися лише на свій зір, тривожне очікування тільки посилювало їхні переживання в передчутті близької смерті.

Проте ніхто в цей момент не вдивлявся у світ, що до них наближався, так пильно, як людина, яка майже десять років вивчала його з відчуттям відчаю та марності своєї роботи, бо була переконана, що ніколи не зможе скористатися плодами своєї праці. Рольф ван дер Берґ, що, пристебнутий неміцно затягнутим прив’язним ременем, сидів собі в одному з крихких на вигляд, розрахованих на малу силу тяжіння крісел, майже не помітив перших ознак незначної гравітації, коли почалося гальмування.

За п’ять секунд тяга стала максимальною. Усі офіцери кинулися робити розрахунки на своїх «комсетах»[52] із вбудованими калькуляторами; без доступу до головного астронавігаційного комп’ютера їхні обчислення були багато в чому неточні, і капітан Лаплас чекав, коли в усіх сформується більш-менш однаковий результат.

— Одинадцять хвилин, — оголосив він невдовзі, — за умови, що Чанґ не зменшить тягу… Зараз він тримає її на максимумі… І за умови, що він зависне на десяти кілометрах — якраз над хмарами, а потім піде прямо вниз. Це може забрати ще п’ять хвилин…

І всім було зрозуміло й без зайвих слів, що саме остання секунда з тих п’яти хвилин і стане найкритичнішою.

Європа, здавалося, вирішила оберігати свої таємниці до самісінького кінця. Коли «Ґалексі» нерухомо зависла просто над «хмарним краєвидом», ніяких ознак суші, як і моря, внизу все ще не було помітно. Далі на кілька нестерпно болісних секунд екрани стали абсолютно чистими, лише на мить показавши випущені посадкові опори, які досі використовувались украй рідко. За кілька хвилин до цього шум від електродвигунів, що супроводжував появу опор, на якусь мить неабияк стривожив був пасажирів; а тепер їм тільки залишалося сподіватися, що ті витримають під час посадки.

Яка ж товщина цього триклятого покриву? — запитував себе ван дер Берґ. Невже він опускається аж до?.. Ні, ось хмарний покрив рідшає, у ньому з’являються дірки, і він розпадається на окремі клаптики, між якими видніється напівпрозорий серпанок, — і ось уже перед очима оновлена Європа, що розкинулася, здавалося, на відстані лише якихось кількох тисяч метрів під ними.

Вона й справді була оновлена, і не треба було бути геологом, щоб це побачити. Можливо, чотири мільярди років тому, коли суша і море тільки готувалися розпочати свою нескінченну боротьбу, саме такий вигляд мала новонароджена Земля.

Ще менше ніж п’ятдесят років тому на Європі не було ні суші, ні моря — тільки крига. Але тепер, на півкулі, завжди обернутій до Люцифера, вона вже розтанула, й утворена вода википіла, випарувалась, а пару віднесло на «темний бік», де серед вічної мерзлоти вона осіла як лід та сніг. Отже, переміщення мільярдів тонн рідини з однієї півкулі на іншу оголило прадавнє морське дно, яке ніколи раніше не бачило навіть бліденького промінчика далекого Сонця.

Можливо, згодом одного дня, коли цей покарлючений краєвид укриється ковдрою з рослин, він стане м’якшим і спокійнішим, тим часом тепер тут були лише мертві потоки лави та грязьові рівнини, що легенько парували і крізь які де-не-де пробивалися цілі скупчення витягнутих угору скельних утворень із якось дивно перекошеними геологічними пластами. Очевидно, це була зона великого тектонічного збурення, що не дивно, якщо згадати про недавнє народження тут гори розміром з Еверест.

Та ось і вона — невиразно вимальовується, оповита серпанком, над неприродно близьким обрієм. Рольф ван дер Берґ відчув, як у нього стиснуло коло серця та вдарила кров до голови, аж засвербіло в потилиці, бо вже не за допомогою бездушних пристроїв, а на власні очі він бачив гору своєї мрії.

Як він уже добре знав, вона мала форму чотиригранника, нахиленого так, що одна грань була майже вертикальна. (Це могло б, навіть за такої низької сили тяжіння, стати гідним випробуванням для альпіністів, тим більше що вони навряд чи змогли б загнати в поверхню цієї гори бодай один свій альпіністський гак…) Вершина ховалася за хмарами, і більшу частину пологої грані, що була якраз повернута до них, укривав сніг.

— І це через неї вся метушня? — з огидою буркнув хтось. — Як на мене, схожа на цілком звичайну гору. Гадаю, кожен з нас хоча б раз у житті бачив та…

Але він трохи не договорив, бо зусібіч почулося сердите «ш-ш-ш!», після чого настала тиша.

Тоді як Чанґ шукав хорошого місця для посадки, «Ґалексі» повільно пливла собі європіанським небом у напрямку гори Зевс. А що аж дев’яносто відсотків тягової потужності йшло лише на те, щоб постійно підтримувати зореліт у вертикальному положенні щодо поверхні супутника, то на регулювання горизонтального положення енергії майже не залишалося. Палива

1 ... 33 34 35 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк"