Читати книгу - "За межі мовчазної планети. Переландра"

воду, він може його бачити й торкатися, може в ньому купатися. Більше того, наше «світло» здається йому темним, якщо його не освітлюють ще швидші тіла. А те, що ми вважаємо твердим, приміром, плоть чи ґрунт, для нього менш щільне, ніж для нас — «світло», майже невидиме, десь таке, як легкі хмаринки. У нас складається враження, що елділ — це примарне, напівреальне тіло, здатне проходити через стіни і скелі; він же бачить самого себе твердим та щільним, а от усілякі стіни та скелі для нього — як для нас хмари. Те ж, що елділ вважає світлом, яке наповнює небеса і куди він пірнає, щоб освіжитися в сонячному промінні, є для нас лишень чорною безоднею нічного неба. Все це не такі вже й складні речі, коротуне, просто вони знаходяться за межами наших чуттів. А от те, що елділи ніколи не бувають на Тулкандрі, й справді дивно.

— Щодо цього я не зовсім певен, — озвався Ренсом, адже йому сяйнуло, що перекази про світлих, невловимих істот, які часом з’являються на землі — їх називали то ельфами, то девами, то ще якимись іншими іменами, — можуть, врешті-решт, мати інакше пояснення, ніж те, яке запропонували антропологи. Правда, всі звичні досі уявлення про світ відтак просто вивертаються навиворіт, та після мандрівки космічним кораблем його це вже не надто дивувало.

— Навіщо Оярса послав по мене? — запитав він.

— Мені Оярса цього не сказав, — відповів сорн. — Але йому, безперечно, хотілося б побачити будь-якого мешканця іншої гандри.

— У моєму світі немає Оярси, — сказав Ренсом.

— Це тільки зайвий раз свідчить про те, що ти з Тулкандри — Мовчазної планети.

— Чому?

Сорна таке питання аж наче здивувало:

— Якби у вас був Оярса, то він обов’язково спілкувався б із нашим.

— Але як? Хіба їх не розділяли б мільйони миль?

— Для Оярси це виглядає трохи інакше.

— Ти хочеш сказати, що він часто отримує вісті з інших планет?

— Знову ж таки, для нього це виглядає інакше. Оярса ніколи не сказав би, що він живе на Малакандрі, а інший Оярса — на іншій планеті. Для нього Малакандра — це просто місце в небесах, і власне там, у небесах, він і живе, та й інші також. Ясна річ, вони спілкуються між собою…

Але все це вже не вкладалося Ренсомові в голові; його морило на сон, і він вирішив, що просто неправильно зрозумів сорнові слова.

— Гадаю, мені треба поспати, Огрею, — мовив він. — Я не зовсім утямив, про що ти говорив… Знаєш, можливо, я й не з тої планети, яку ти називаєш Тулкандрою.

— Зараз ми обидвоє полягаємо спати, — відказав сорн. — Та спершу я покажу тобі Тулкандру.

Він звівся на ноги і пішов у глибину печери; Ренсом подався слідом і побачив там невелику нішу, а в ній — гвинтові сходи, що вели кудись вгору. Східці, витесані у скелі й розраховані на сорнів, виявилися зависокими для людини, і йому довелося дертися вверх, опираючись на них руками і колінами. Господар ішов попереду, і Ренсом ніяк не міг збагнути, звідки потрапляє на сходи світло — либонь, воно лилося із маленького круглого предмета, що його сорн тримав у руці. Вони піднімалися дуже довго, так, буцім мали вилізти на височеньку гору — от тільки зсередини. Ренсом уже геть знесилів, коли опинився кінець кінцем у якійсь темній, але теплій кімнаті з кам’яними стінами.

— Вона ще досить високо над південним горизонтом, — мовив сорн і вказав на невеличке віконце у стіні. «Хай що це таке, воно наче не дуже подібне на земний телескоп», подумав Ренсом, хоч наступного дня, намагаючись пояснити сорнові принцип дії телескопа, переконався, що й сам не може достеменно зрозуміти, в чому різниця між земним та малакандрійським винаходами. Спершись ліктями на підвіконня, він виглянув у віконце і побачив яскравий диск завбільшки з монету у півкрони, який висів у непроглядній чорній темряві; здавалося, до нього можна дотягнутися рукою. Майже вся поверхня диска світилася рівним срібним сяйвом, і тільки внизу на ній проступали якісь обриси, а під ними виднілася біла шапка. Ренсом пригадав собі, що на фотографіях Марса, які йому доводилося бачити, такий вигляд мали полярні області, і якусь мить роздумував, чи не Марс він оце розглядає, та, придивившись краще до видимих обрисів, раптом упізнав їх — то була Північна Європа і шмат Північної Америки, ніби перевернуті догори ногами (чомусь це його неабияк вразило), а під ними — Північний полюс. Так чи так, а перед ним, безсумнівно, була Земля; йому навіть здалося, що він бачить Англію, але, можливо, це просто так жартувала його уява, бо зображення трохи тремтіло, й очі швидко втомлювалися. Цей маленький диск вміщав у собі все — Афіни і Єрусалим, Лондон і Шекспіра… там жила кожна людина, якій судилося з’явитися на світ, і відбувалася кожна подія в історії… і десь там, либонь, ще й досі стояв під ґанком порожнього будинку поблизу Стерка його наплічник.

— Так, — пригнічено мовив він сорнові, — це моя планета.

Ще жодного разу під час своїх неймовірних мандрів йому не було так важко на серці.

XVI

Вранці Ренсом прокинувся, невиразно відчуваючи, що йому наче камінь з душі звалився, і тільки за хвилину пригадав, що гостює в оселі сорна. Істота, зустрічі з якою він, відколи прибув на Малакандру, прагнув за всіляку ціну уникнути, виявилася такою ж приязною, як і гроси, хоч, правду кажучи, зовсім не викликала такої ж симпатії. Отже, скидалося на те, що, крім Оярси, боятися на цій планеті більше немає кого. «Останній бар’єр», — промайнуло у нього в голові.

Оґрей дав йому поїсти і попити.

— Як мені дістатися до Оярси? — запитав Ренсом.

— Я понесу тебе, — відповів сорн. — Ти надто дрібний тілом, аби здолати весь шлях туди самостійно, а я радо пройдуся до Мелділорна. Взагалі, гросам не слід було посилати тебе цією дорогою. Здається, вони не спроможні за зовнішнім виглядом істоти визначити, які в неї легені і на що вона здатна. Що ж, дуже схоже на гросів. Якби ти знайшов на гарандрі свою погибель, вони склали б цілу поему про відважну люгдину, про те, як небо потемніло й замерехтіло холодним сяйвом зірок, ти ж усе йшов і йшов… а перед самісінькою смертю ти, звісно, виголосив би чудову промову. І їм навіть на думку не збігло б, що якби вони виявили хоч крихту розсудливості і послали тебе кружною дорогою, то зберегли