Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

А потім, не обертаючись і не озираючись, Настя попрямувала до виходу. Не поспішаючи, не бліднучи й не червоніючи від злості, взагалі не сердячись. Ну й що такого сталося? Просто черговий придурок подумав, що має право зробити щедру пропозицію, від якої неможливо відмовитися. Далеко не вперше і, на жаль, не востаннє. Чомусь чоловіки пищать від захвату, варто тільки подумати про те, що можуть дістати танцівницю в особисте користування. Цей такий же. І відповіла Настя йому, так само як усім до.

Вийшовши на повітря, Туся вилаялася, згадуючи про те, що сумочка залишилася десь у залі. Отже, доведеться повернутися. Можливо, повернутися й не тільки забрати свою річ, а ще й почути від Імагіна або від Євгена, що вона таки звільнена. Піднявши погляд у небо, дівчина закусила губу.

Її ніколи ще не обманювала інтуїція. Вона завжди знала, що Петро трохи не той, вона знала тоді, що м’яз не заживе, передчувала, що не варто йти, розуміла, що від Імагіна потрібно триматися якомога далі. Не слухати власну інтуїцію загрозливо. Тепер залишилося тільки дістати й підписатися. До того ж, мабуть, особисто…

— Насте, — її покликали. Гукнув той, кого вона пару хвилин тому залишила на танцмайданчику.

***

Подібної реакції на необразливе запитання Гліб не очікував. Хоча швидко зрозумів, що запитання було нешкідливим тільки йому.

Ці її слова про більш інтимну атмосферу… Він усвідомив, як неоднозначно пролунала пропозиція, і вже неважливо, який у нього був вкладений сенс.

Так, йому подобалася дівчина, так, він думав про те, що зовсім не проти інтимної атмосфери, але причина пропозиції ховалася в іншому — йому не подобалося, що Насті, яка його так зацікавила, доводиться (а він хотів сприймати це лише так) крутитися перед пожадливим натовпом.

План був дуже простий — запропонувати їй більш затишне у всіх розуміннях місце, а потім спокійно залицятися, доглядати, пробувати, намагатися. Навіть поспішати не хотілося. Їхня неформальна домовленість із Юлею ще в силі, час є, а головне, є бажання.

Тільки вийшло, що він говорив одне, а вона почула інше. Почула, блиснула очима, відштовхнула, пішла.

Сумку йому всунула Аміна, не бажаючи відкладати пояснення до нових віників, він тут же попрямував слідом за утікачкою.

І не те щоб вона дуже тікала, стояла за десять кроків від входу, закинувши голову.

— Насте.

Почувши звернення, дівчина різко обернулася, знову блиснув очима.

— Звільнити прийшли?

— Дурниці не говори, — Імагін підійшов, витягнув руку, у якій тримав маленьку сумочку з усім її майном — телефоном, грошима на таксі, блиском і навушниками.

Вона невпевнено доторкнулася до тканинної поверхні. Боялася, що Імагін відсмикуватиме руку, але він цього не зробив. Дочекався, поки забере, тільки потім заговорив.

— Ти неправильно зрозуміла.

— Зачекайте, — дівчина підняла руку, просячи замовкнути. До чого пояснення і з’ясування, якщо важлива лише одна річ? — Я зараз щось скажу, і якщо після цього ви захочете звільнити, я змирюся, істерики не буде, не вперше. Так ось. Між нами нічого не буде, Глібе Юрійовичу.

— Ось так відразу?

— Так. Можливо, ви зробили неправильні висновки з огляду на наш минулий досвід… спілкування, але скажу вам чесно — я вас боюся. І вже вибачте, але я не ризикну, навіть якщо це буде моя величезна помилка і єдиний шанс зачарувати вродливого, розумного, заможного чоловіка.

Це… оригінально. Відмовити, при цьому аргументуючи це переліком позитивних якостей того, кому відмовляють.

— Давай я підвезу тебе додому.

— Ні, — дівчина відійшла до дороги, помітивши блискучу позначку таксі  в автомобільній черзі, змахнула рукою. — Це теж зайве, — 'не хочу, щоб ви знали мою адресу, а ще залишатися з вами наодинці не хочу, тому що ви небезпечні. Для мене'. Сенс відмови був лише зрозумілий обом.

— Ти поводишся дуже дивно, не вважаєш?

— Вважаю, але, знаєте… Відчуваю, що так правильно, — біля тротуару зупинилася машина. — Дякую за танець, за свято, вибачте, якщо неправильно про вас подумала. Доброї ночі, — дівчина стрибнула в машину, зачинила двері, практично пропищала адресу, а потім з’їхала нижче по спинці сидіння, намагаючись заспокоїти серце й нерви.

Цей вечір був набагато складнішим і дивним, ніж вона думала. А ще було трошки соромно, точніше шалено соромно перед чоловіком, який залишився стояти біля входу.

Адже подібного вони не пробачають? Коли топчуться по їхньому самолюбству? І що тепер? Буде мститися, звільнить, відправить із вовчим білетом? Або зробить так, як вона попросила?

Ні, все-таки потрібно було відмовитися від дурної витівки та не йти.

***

Гліб провів машину серйозним поглядом, а потім… хмикнув. Якби Настя рахувала, це було б… уп’яте?

Він і уявити собі не міг подібної реакції. Так йому точно не відмовляли, навіть за часів студентських спроб перелюб… перепробувати всіх і кожну.

Той випадок, коли не знаєш — плакати чи сміятися. Ні, таки сміятися.