Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"

Особливого розуму в подібних танцях не потрібно. Тупцюй на місці, тільки так, щоб ноги партнера залишилися цілі й неушкоджені, але Настя з підсвідомим задоволенням істинного танцюриста-естета зазначила, що Імагін добре веде. Так, топчеться, але якось із фантазією, не нудно.

— Моряк проти не буде? — заговорити він ризикнув не відразу, спочатку дочекався, поки дівчина трохи розслабиться, звикне. А підійти до розмови теж вирішив манівцями. Не так-то й важливо про що, аби струмом не вбило. Тому що повітря навколо Насті очевидно електризувалося.

— Який моряк? — дівчина кинула нетямущий погляд на партнера. Брови насуплені, в очах ну ніяк не безтурботність і веселощі. Ніби не танцює, а на страту йде. Гліб тільки зітхнув. Здається, його неймовірно тонке почуття гумору навряд чи буде оцінено. Аби не витрачати даремно слова, він просто кивнув на той самий напис, який сильно не так давно потішив.

Настя простежила за поглядом, кілька секунд заглиблювалася в суть проблеми, а потім хмикнула — уже сама. Він точно не рахував, але це начебто трапилося вперше.

— Він у дуже далекому плаванні, — настільки далекому, що навіть перед її очима ще не був. Тобто немає в неї ніякого моряка, але Імагіну про це знати зовсім не обов’язково.

— А якщо раптом нагляне, а ти тут зі мною танцюєш?

— Страшніше було б, якщо нагляне, а я тут без вас… танцюю, — Настя пробурчала відповідь собі під ніс, кидаючи швидкий погляд на сцену. Якби був у неї хлопець, чоловік, коханий… Ризикнула б вона піти в Метелик? Мабуть, так. Адже зобов’язання перед сім’єю ніхто не скасовував. Але скандалу уникнути навряд чи вийшло б… Як же добре, що перспектива хлопця-моряка, та й не моряка теж, миготить їй наразі лише написом на футболці.

— Як ти потрапила сюди? — Імагін, судячи з усього, подумав про щось подібне.

— На свято? Прийшла.

І тепер Гліб себе подумки похвалив — вчинив цілком правильно, вона розслабилася, настільки, що до неї повернулося це приховане, але для нього досить помітне, роздратування.

— Ні, у Метелик.

Дівчина не поспішала з відповіддю, цілий куплет вони танцювали мовчки. Весь цей час Настя дивилася навколо, періодично ловлячи на собі погляди колег. Аміна підморгнула, мовляв, 'а ти упиралася…', Євген переконався, що його всесвітній смуток помічено, а потім відвернувся, щоб чи то змахнути чоловічу скупу, чи то наповнити стакан чимось у міру брутальним.

— Дізналася через знайомих, що проводиться набір танцівниць, прийшла спробувати. А що?

— Нічого особливого, просто цікаво, як дівчата опиняються тут.

Точніше, як скочуються до такого життя. Запитав так, ніби мова про проституцію. Настя на секунду напружилася, знову відчуваючи напад роздратування, але потім змусила себе розтиснути пальці та слухняно зробити ще один крок.

— Дівчата шукають роботу, заробляють, як можуть, — а на свою відповідь Настя розлютилася ще більше. Тому що відповіла теж, як про проституцію.

— Чому не офіціантка? Секретар? Будь-яка інша некваліфікована робота? Невже ми платимо настільки більше?

Гліб сам точно не знав, що хоче почути. Можливо, що в Батерфляй її загнала моторошна життєва ситуація, яку він може вирішити, чи що це тимчасово, або що вона влаштувалася в Метелик, поспоривши. Навіщо? Щоб не асоціювати її зі своїм уявленням про подібних їй. Він, як усі навколо, був схильний до забобонів.

А Настю це розлютило ще більше ніж усе до цього. Вона сама ставилася до своєї 'професії' зі зневагою, але дозволяти, щоб так само нехтували навколишні — однаково, що добровільно вивалятися в грязюці.

Вона затнулася, кинула на чоловіка погляд, а відповіла так спокійно, як тільки могла.

— А це для мене покликання. Подобається.

І на обличчі Імагіна сіпнувся м’яз. Майже що скривився. От і добре. Ось і з’ясували — гидує, незрозуміло тільки, навіщо тоді фарс влаштував?

— Крутити… ся перед натовпом? — музика грала й далі, а ось вони більше не перетоптувалися.

— Танцювати, Глібе Юрійовичу, це називається танцювати.

— Я думав, що ми зараз танцюємо.

— Там, — Настя кивнула на сцену, — танцювати мені подобається більше.

— Не вірю, — чоловік звузив очі, продовжуючи притискати дівчину до себе.

— Ваше право, — а вона спробувала відповісти максимально байдуже. Навіщо взагалі так дратуватися? Хіба для неї хоч якось значить думка цієї людини? Цієї сторонньої людини, яка ледве її не звільнила одного разу?

— А якщо, припустимо, я запропоную тобі інше місце, ти відмовишся?

— Яке?

— Своєї секретарки… — Настя хмикнула, руки зіслизнули з чоловічої шиї, вперлися в груди. Залишилося тільки відштовхнутися й піти.

— З якого дива? Ви завжди так підбираєте секретарок? Без співбесіди? Або співбесіда буде, лише в інтимній атмосфері? — запитавши, Настя натиснула на грудну клітку, відійшовши. Він, звичайно, сіпнувся, збираючись притримати, але вчасно схаменувся. Не вистачало тільки скандалу посеред танцмайданчика з криками 'пустіть!' і відповідними палкими 'не пущу! ніколи! ти моя!'