Читати книгу - "Мій коханий ворог, Alek Sandra"

15. Антон

Він прокинувся о пів на восьму, озернувся навколо, її ніде не було... Лише зімята постіль нагадувала про пристрасну ніч... Вона це знову зробила! Вона знову прийшла без попередження, звабила його і пішла по-англійськи. Вона знову втекла, дідько! Ну скільки це ще продовжуватиметься? Приходить, коли хоче, візьме, що хоче і безслідно зникає. Чортова Віолета, схоже в неї це вже ввійшло у звичку! Як вона посміла знову звалити? Він знову почував себе використаним і покинутим... Просто забавка для неї... Невже я раніше сам був таким? То ось як почувалися ті жінки? Не дуже приємно! Я їй цього просто так не подарую!

Після холодного душу, він вирішив зустрітися з Анфісою в італійському ресторані. Він одягнув темно-синю сорочку і чорні джинси, взяв ключі від авто і направився до виходу, коли раптом зателефонував його батько:

- Привіт, синку.

- Привіт. 

- Як у тебе справи? Може ти вже з'їдеш з готелю і переїдиш до мене? У мене повно місця.

- Можливо. Але не цього тижня.

- Чому? В Анфіси весілля на цих вихідних. Тай, вона давно вже тут не живе.

- Тому що у мене є ще деякі справи тут?

- У готелі? І які ж?

- А це вже точно тебе не стосується?

- Ну добре, як скажеш.

- До речі, чому дзвониш? Ти ніколи просто так не дзвониш?

- Так, звісно. Я хотів з тобою поговорити. Це дуже важливо і терміново.

- Про що?

- Це не телефонна розмова, синку. Все значно серйозніше! Можливо, ми б повечеряли сьогодні в твоєму улюбленому ресторані і поговорили там?

- Це можна перенести на інший день?

- Боюсь, що ні! Ми ще минулого розу повинні були обговорити це. Це справді важливо!

- Ну добре. Який ресторан і о котрій годині?

- Зараз скину тобі адресу і час у WhatsApp. У мене обмаль часу. Але, прошу, обов'язково приходь! Це надзвичайно важливо!

- Ну добре, як скажеш! Мене це аж зацікавило! - серйозним тоном відповів Антон. 

- Добре, до зустрічі!

- Бувай, тату. - Антон поклав слухавку.

Чорт і чому саме сьогодні, мій старий хоче зустрітися? Я ще навіть не встиг поквитатися з Віолою за її ганебну поведінку. Що це вона собі дозволяє? Прийшла, пішла. Я маю побачити сина. Мені терміново треба зателефонувати Олегу.

- Антон, яка несподіванка. Радий тебе чути! - відповів його майбутній зять.

- Привіт, старий! Як справи? Готовий до весілля?

- О, Господи і не кажи! Я так нервую, страшенно нервую! Ще 6 днів і я стану одруженим чоловіком, а через 6 місяців батьком. Анфіса зараз така капризна, все це гормони і перепади настрою, я ледь витримую. Але, я її люблю, тому потерплю трохи заради нашого малюка.

- Друже, вона і до вагітності була страшенно капризною! Це ж моя улюблена старша сестричка, я тебе прекрасно розумію.

- О, так. До речі, нічого не плануй на п'ятницю, в мене холостяцька вечірка. І ти маєш на ній бути, ти ж мій - шурин! - він загігікав в трубку.

- Добре, як скажеш! А що там моя сестричка? Як вона почувається? В неї теж буде дівич-вечір? Хоча, всі її подруги такі стерви, я б на її місці давно б вже їх позбувся!

- Вона в нормі, щоправда по ранках її турбує легкий токсикоз, але її геніколог сказала, що це скоро пройде. Головне, щоб не перейшло в гострішу форму. Правильне харчування, повноцінний сон і купа вітамінів, на наступному УЗД нам уже повідомлять стать малюка. Вона ще хоче гендер-паті влаштувати. Я вже згоден на будь-який її каприз, аби вона була щаслива.

- Це в репертуарі моєї сестри. Вона ж знавець у фешн-сфері. Завжди женеться за модою! - він голосно засміявся.

- О, це точно. А в тебе як справи?

- Та все нормально. Сьогодні зустріч з батьком ввечорі.

- О, Анфіса казала, що ви не дуже ладнаєте після подій 5-ти річної давності.

- То ти в курсі? Так, не особливо теплі в нас стосунки. Але, він все ж таки мій батько. І в нього якась важлива розмова до мене.

- Невже? Нарешті він тобі зізнається? - Олег ледь не промовився, але різко закусив губу і змінив тему розмови: - Ок, я маю ще купу справ на роботі. Сьогодні, ще остання примірка весільного костюму після роботи.

- О, так, не буду відволікати... - він вже майже поклав слухавку, але згадав чому телефонував: - Слухай, Олеже. Мені потрібен номер твоєї начальниці - Лисиці Віолетти Марківни. Або її адреса, бо я минулого разу забув попросити в неї візитку, а мені терміново потрібно обговорити з нею важливе питання щодо співпраці.

- Номер зараз пошукаю, а от щодо адреси, я не маю права її розголошувати, така політика фірми.

- А як для мене? Це справді важливо! Обіцяю, я не розповім їй, що інформатором був ти, друже!

- Але... Ну ок, я пришлю її номер і адресу тобі на телефон. Прочитай і одразу видали, я не хочу проблем із нею. Вона велика рибина в цій фірмі і вразі чого може влаштувати мені "солодке" життя. Але, ти - брат Анфіси, тому я порушу ці правила, виключно, за ради тебе, але про це ніхто не має дізнатися! Обіцяй?

- Зуб даю, друже! Я прекрасно розумію, як сильно ти ризикуєш!

- Ну, ок. Бувай, я вже маю йти! 

- Чекаю повідомлення. Дякую, друже! Гарного дня!

- І тобі... - Олег попрощався і поклав слухавку.

Ось так, завжди є користь від впливових родичів. Коли Олег пришле мені адресу Віоли, я маю провідати сина. Я маю хоч побачити, як він виглядає, адже що я за батько. Буквально тиждень тому дізнався, що я ним став ще 5 років тому, а сина досі не бачив. Оце буде сюрприз. Так, ок, це буде пізніше, а зараз я маю зустрітися з Анфісою.

***

День був похмурим, схоже скоро буде сильна гроза. Він не водив машину в такі дні, адже в один із таких днів, ледь не відправився на той світ, тому він викликав таксі.

Ненавиджу таку погоду, адже саме в один з таких днів я став тим, ким я є зараз. Думаю, моє життя розділилося на до і після, але нажаль це до - я зовсім не пам'ятаю. Не пам'ятаю Віолу, тай себе старого не пам'ятаю. Мама говорила, що раніше я був веселим, спокійним і хорошим хлопцем, вів активний спосіб життя, займався спортом і любив лише одну дівчину, ще з студентських часів (мабуть, це була Віола, але мама не називала її ім'я)... Цікаво, як ми з нею познайомилися? А може то була не вона? І чому вона нічого не розповіла мені про сина? От, чорт, чому я не можу нічого згадати, довбаний мозок? Чому саме цю частину життя, я мав забути? Так несправедливо!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍