Читати книгу - "Моя неймовірна подруга"

очевидно, не розуміючи, чим все це могло закінчитися, підвівся зі свого місця, став перед Лілою і сказав ввічливо, звертаючись до наших хлопців:

— Вам дуже поталанило. Серед вас є дівчина, яка скоро стане вродливішою за Венеру Боттічеллі. Прошу вибачення, але я вже сказав про це своїй дружині, дітям, і в мене виникла потреба сказати про це і вам теж.

Ліла нервово захихотіла. Чоловік також усміхнувся у свою чергу і, ледве вклонившись їй, хотів уже було повернутися на своє місце, як Ріно вхопив його за петельки, потягнув до столу, за яким сиділа його родина, швиргонув на стілець і перед дружиною та дітьми облив його брудною лайкою, як то водилося у нас у районі. Тут той чоловік теж розгнівався, жінка почала кричати, кинувшись між ними двома, Антоніо відтягнув від них Ріно. Так ще одну неділю було зіпсовано.

Але найгірше трапилося тоді, коли Ріно з нами не було. Мене вразив не сам той факт, а те, як Лілі постійно вдавалося бути епіцентром нервової напруги різнопланового характеру. Мати Джильйоли якось влаштувала свято на честь своїх іменин (якщо я не помиляюся, її звали Розою), запросивши на нього гостей різного віку. Оскільки її чоловік працював кондитером у барі-кондитерській «Солара», то до свята готувалися з розмахом: було повно заварних тістечок з кремом та шоколадом, безе, неаполітанських традиційних смаколиків з кремом та мигдалем, лікерів, напоїв для дітей, а також грамофонних платівок для танців зі звичною музикою та платівками останньої моди. На свято прийшло багато тих, хто на наші молодіжні танці ніколи не з’являвся. Це і аптекар з дружиною та старшим сином Джино, що восени теж мав піти до гімназії, як і я. І вчитель Ферраро зі своєю численною родиною. А також Марія, вдова дона Акілле, їхній син Альфонсо, розчепурена донька Пінучча і навіть Стефано.

Присутність останніх спершу викликала деяку напругу, адже там були також Пасквале та Кармела Пелузо, діти убивці дона Акілле. Але згодом всі заспокоїлися. Альфонсо був ввічливим та добре вихованим хлопцем (він теж мав вчитися у тій самій гімназії, що і я) і навіть перекинувся кількома словами з Кармелою. Особливо задоволеною святом була Пінучча, якій доводилося днями стирчати у ковбасній лавці. Стефано дуже швидко зрозумів для себе, що комерція повинна базуватися на відсутності будь-яких упереджень, вважав усіх жителів району потенційними клієнтами, які витрачатимуть гроші у його крамниці, а тому вітав кожного привітною, відкритою усмішкою і намагався уникати зустрічі поглядом з Пасквале навіть на мить. Врешті Марія, яка зазвичай, якщо бачила на вулиці синьйору Пелузо, відвертала голову в інший бік і вдавала, що не помічає ні Пасквале, ні Кармели, довго базікала з матір’ю Джильйоли. Останні ознаки ворожості розвіялися, щойно почалися танці — піднялася така метушня, що вже ніхто нічого не помічав.

Спочатку танцювали традиційні танці, а потім увімкнули новий танець, рок-н-рол, що у всіх — молодих і старих — викликав неабияку цікавість. Я, розпашіла від попередніх танців, стала у куточку. Звичайно, я вміла танцювати рок-н-рол, бо часто танцювала його в себе вдома з Пеппе, моїм братом, а також у Ліли, щонеділі разом з нею, але для виконання тих швидких та різких рухів я почувалася надто незграбною, а тому знехотя вирішила тільки спостерігати, як танцюватимуть інші. Ліла теж видавалася мені не надто вправною: її рухи були неприродними, я їй про це навіть сказала. Вона сприйняла мою критику як виклик і вирішила тренуватися самостійно, бо Ріно теж відмовлявся вчитися. Але того вечора, адже вона прагнула досконалості в усьому, вона теж вирішила утриматися від танцю на моє превелике задоволення і стала поряд, спостерігаючи за тим, як добре танцюють Пасквале та Кармела Пелузо.

Згодом до неї підійшов Енцо. Той самий Енцо, що колись хлопчиком кидав у неї каменюки, що несподівано для всіх змагався з нею в арифметиці, що якось подарував їй вінок з горобини. Він з роками перетворився на невисокого, кремезного парубка, звиклого до важкої фізичної праці. Зовні він видавався старшим за Ріно, який серед нас усіх був найстаршим. Кожна риса його обличчя свідчила про те, що йому доводилося щодня вставати на зорі, давати відсіч каморристам[7] на ринку овочів та фруктів, що будь-якої пори року, в холод, у дощ, він незмінно кружляв своїм візком, наповненим овочів та фруктів, вулицями нашого району. Проте у тому обличчі, обрамленому білявим волоссям, з білими бровами та віями, блакитними очима, ще вгадувалося щось від непокірного бешкетника, з яким нам прийшлося стикатися в дитинстві. Загалом Енцо був неговірким, розмовляв стримано, на діалекті, і жодній з нас не спало б на думку з ним пожартувати, підтримати розмову. Отож він вирішив виявити ініціативу. Він запитав у Ліли, чому вона не танцювала. Вона відповіла: «Тому що ще не вивчила до ладу цей танець». Він трохи помовчав, а потім сказав: «Я теж». Але коли заграв новий рок-н-рол, невимушено взяв її під руку і вивів на середину зали. Ліла, що зазвичай відскакувала щоразу, якщо хтось торкався її без дозволу, наче її оса вжалила, цього разу ніяк не відреагувала: очевидно, їй справді дуже кортіло потанцювати. Більше того, вона вдячливо поглянула на нього і віддалася музиці.

Зразу стало зрозуміло, що Енцо не дуже вмів танцювати. Рухався мало, із серйозним та стриманим видом, цілком зосередившись на Лілі, без сумніву, щоб їй було приємно, щоб вона могла виступити. І вона, хоча і не була така вміла, як Кармен, але, як завжди, умудрилася привернути до себе увагу всіх присутніх. «Ось тепер вона ще й Енцо подобається», — подумала я про себе зажурено. І навіть Стефано, ковбасник, — це я теж відразу помітила, — не зводив з неї очей, немов то була якась кінозірка.

Але саме тоді, коли Ліла танцювала, прибули брати Солари.

Я розхвилювалася вже в ту мить, як їх побачила. Спочатку вони підійшли привітатися з кондитером та його дружиною, потім дружньо поплескали по плечі Стефано і врешті теж почали спостерігати за танцюристами. Спершу, як і годиться хазяям району, якими вони себе почували, втупили погляди в Аду, і вона відвернулася. Перемовляючись між собою, вказали на Антоніо, з перебільшеною ввічливістю кивнули йому у знак привітання, а той вдав, що їх не помітив. І врешті помітили Лілу, довго спостерігали за нею, перешіптувалися одне одному на вухо, Мікеле чомусь виразно кивнув на знак згоди.

Я увесь час стежила за ними, і швидко зрозуміла, що Марчелло — Марчелло, за яким упадали всі дівчата, — зовсім не сердився через ту пригоду з ножем. Навпаки. Уже за кілька секунд він був зачарований гнучким і чуттєвим тілом Ліли, її незвичайними для нашого району, а може — навіть для всього міста Неаполя, рисами обличчя. Він невідривно дивився на неї, наче втратив ті залишки здорового глузду, що в нього ще малися. Він не зводив з неї очей, аж поки музика не замовкла.

Усе сталося за якусь мить. Енцо підвів Лілу до кутка, де стояла я. Стефано та Марчелло одночасно зробили крок уперед, щоб запросити її до танцю, але Пасквале їх випередив. Ліла весело підстрибнула на знак згоди і заплескала у долоні. Над тендітною фігуркою чотирнадцятирічної дівчинки одночасно нависли четверо дорослих парубків різного віку, кожен по-своєму упевнений у своїй абсолютній перевазі. Голка