Читати книгу - "Щастя у спадок, Лія Стейс"

Глава 10.1

Катаріна ледве дочекалася ранку, щоб побігти на роботу. Вона не спала всю ніч. Під очима в неї були синці, а сама дівчина була бліда, немов поганка. Спершу вона кинулася у кабінет Макса, проте його там не було. Мобільний не відповідав. У залі вона наштовхнулася на Марту - офіціантку.

— Де Максим? — одразу налетіла вона на бідолашну, навіть забувши привітатися.

— Ем..не знаю…Був тут… Щось сталося? — геть розгубилася Марта.

— Ні-ні, все добре, але мені терміново потрібно з ним поговорити, — голос дівчини тремтів і видавав її хвилювання.

— Пошукай у сусідки навпроти. Він там, можна сказати, прописався.

Точно. Макс нещодавно розказував за якусь Соню. Це, мабуть, і є сусідка. Катаріна побігла туди. Картина, яку вона застала, приголомшила її.

Макс кружляв якогось малого, що дзвінко сміявся. Дівчина приємної зовнішності накривала стіл на вулиці. Нічого особливого, звичайні бутерброди та узвар, проте все це було так схоже на справжню сім'ю. У Катаріни аж серце защемило. У неї такого ніколи не було. І якщо вона зараз щось не вигадає, то вже ніколи й не буде.

Катаріні було совісно, але вона мусила порушити цю ідилію. Вона високо задерла підборіддя, прочинила хвіртку і зайшла у чужий двір. Максимально спокійним голосом. вона погукала хлопця.

— А ось ти де! А я всюди тебе шукаю, Максе!

Хлопець обернувся. Він був дуже здивований, бо кого-кого, а її він тут не очікував побачити.

— Катаріно? Що ти тут робиш? Щось сталося? Щось у “Колибі” — сполошився він.

— Та ні. Все добре. Ну в “Колибі” все добре. Але мені терміново потрібно з тобою поговорити.

— Кажи тут, — Максу не хотілося йти кудись з подвір'я Соні.

— Це особисте, — з натиском сказала Катаріна і спідлоба глянула на Соню. Ненароком у її погляді промайнули ревнощі. Тільки тут Макс зметикував, що дівчата незнайомі.

— Ой, до речі, Соню, це Катаріна — новий адміністратор "Вовчої колиби" і моя добра подруга.

— І його колишня дівчина, — Ката не знала, чому вона це сказала. Мабуть, їй стало заздрісно дивитися на всю цю сімейну ідилію, коли її життя розлітається на шматки. А може просто не хотілося недомовок і непорозумінь у майбутньому.

— То було давно й неправда, — прошипів Макс і так сердито зиркнув на Катаріну, що та одразу пожалкувала про свої слова. І це ще ж вона зараз збирається просити його про допомогу.

Але Соня, здається, пропустила ці коментарі повз вуха.

— Приємно познайомитися, — лишень сказала вона і продовжила розкладати бутерброди.

— Максе, це вкрай терміново! — вкотре покликала Ката Макса.

Максим добре знав Катаріну і розумів, що вона не буде його кликати через дрібниці.

Тому винувато глянув на Соню.

— Я відійду на 10 хвилин, ок? — запитав він.

— Я ж тебе тут не прив'язала, — засміялася Соня.

— Але я сам хочу бути саме тут, — наголосив він, та все ж вийшов з подвір'я вслід за Катаріною. 

Вже на території “Вовчої колиби” він наїхав на дівчину.

— Като, в чому справа? Що за терміновість?

— Макс, у мене проблемі. Серйозні. І мені потрібна твоя допомога, — не стала ходити довго навколо дівчина.

— Ясно. Пішли в мій кабінет.

У кабінеті Катаріна розплакалася і розказала Максу все, починаючи з першої зустрічі з Касьяном до вчорашнього повідомлення.

— Я не знаю, що мені робити, Максе. Мені уже страшно. Я так сподівалася, що він мене не знайде,— її голос звучав хрипло і надривно.

— Тобі потрібно було одразу мені все розказати, — пожурив її хлопець. — Тепер, коли він знає де ти, буде важче це все розхльобувати й діяти треба буде максимально швидко. Чекай. я зараз зателефоную декому…

Макс дістав мобільний і почав когось шукати у телефонній книзі. Потім набрав номер. Слухавку взяли майже моментально:

— Здоров був, Прохоре, як життя? Та в мене все більш-менш. Тут питання є одне важливе. Що ти можеш мені сказати про Арсена Касьяна? Ага…Навіть так? Я зрозумів. Тааа… Тут дівчину треба одну рятувати? Чи гарну? — Макс глянув одним оком на Катаріну. — Тобі б сподобалася. То що, допоможеш, по старій дружбі? Дякую, я не забуду, ти знаєш. Думаю, Арсен скоро з'явиться у Петросівцях. Зрозумів. Чекаємо.

Макс поклав слухавку. Катаріна весь цей час сиділа тихенько, мов мишка, і затамувавши подих слухала розмову.

— Отже, так, Като, вважай що цього разу тобі дуже пощастило. Адже мій друг, який займає далеко не останню посаду в правоохоронних органах в Києві, сказав, що вони вже давно копають на цього Касьяна. Начебто у його елітному клубі діє підпільний бордель. Йому навіть інкримінують сексуальне рабство. Але він, падлюка, такий обережний, що ніяк не вдається його затримати. Хоч за щось би. Не дає ніякого приводу, щоб зачепитися та зробити перевірку в його клубі.

Катаріна не могла повірити своїм вухам. Ні, вона знала, що Арсен не проста людина, але бордель…Такого вона не очікувала. То може там знайдуться і дівчата, що пропали? Господи, це ж вона теж могла туди потрапити! А як гарно їй на вуха впав! Обкрутив, як малолітку якусь нетямущу. 

— І що тепер робити? — панічним голосом запитала дівчина.

— Чекати. Прохор, з хлопцями сьогодні ж виїдуть у Петросівці, а потім скоріш за все потрібно буде вичікувати. Можливо, доведеться пограти в театр, щоб спровокувати Касьяна. Ми вже колись схоже провертали з Прохором. Він мій хороший друг з дитинства. Довіряю йому, як собі.

— Господи, і як я могла в таке вляпатися? — Катаріна приречено впустила голову на руки. — Вибач, що і тебе в це втягую. 

— Като, як не крути, ми ж не чужі люди. Я радий, що ти мені розказала нарешті, а не наламала дров самотужки.

— Навіть не знаю, як тобі й дякувати…

— Знайди собі нормального хлопця без криміналу за плечима. До речі, Прохор, вірніше Роман Прохоров, дуже навіть достойна кандидатура. З радістю вас познайомлю.

— Сватаєш? — спробувала пожартувати Катаріна. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍