Читати книгу - "Три шляхи до одного серця, Катря Вивір"

Подвійна гра

 Він чекав на Тіну біля порогу будинку. Принаймні їй так здалося, поки дівчина не підійшла ближче і не помітила, що насправді Сашко сидячи начищає знаряддя для катання на лижах. Щойно він побачив Тіну, одразу підхопився на ноги і зробив крок вперед.

— Привіт! Збираєшся піти кататись?

— Привіт, та ні, навпаки. Хочу почистити і виставити на продаж. Зараз мені геть не до катання, багато роботи. — Тіна помітила, що з обличчя Сашка зникла його чарівна усмішка і хлопець втупився поглядом у землю.

— Гей, ти чого? — Тіна відчула, що він засмучений, та одразу збагнула, в чому причина. — Хочеш я куплю в тебе лижі і ти зможеш користуватися ними, коли захочеш.

— Але ти ж не катаєшся, а вони професійні і не дешеві. Це найцінніше, що в мене є, подарунок батьків на повноліття, — Сашко знову присів і продовжив дбайливо натирати лижні палиці спеціальним засобом для блиску.

 Тіна згадала себе у його віці: нерозуміння того, куди рухатись далі, великі сподівання і водночас страх перед майбутнім, постійна зміна орендованих кімнат і квартир, хронічний брак коштів. Так, десять років тому вона була молодшою, енергійнішою і, напевно, привабливішою, ніж зараз. Однак постійні життєві труднощі не давали цим насолодитися сповна. Вона багато працювала і навчалась, тож на побачення часу не лишалось. Та й зазвичай чоловіки, які їй подобались, статні і перспективні, зовсім не звертали на Тіну уваги. Вони надавали перевагу іншим дівчатам: із заможних родин, гарно одягненим, нафарбованим та безтурботним. А Тіні іноді здавалось, що в неї на лобі написано слово «вижити». Часи змінились: краса і молодість не має особливого значення, якщо ти їдеш в університет на метро. Тіна нізащо б не повернулась у свої двадцять два роки.

 Тож вона добре розуміла Сашка і одразу збагнула, що йому бракує коштів. Їй хотілось допомогти і підтримати хлопця, однак Тіна мала один незламний принцип: ніколи не позичати гроші чоловікам. А порушувати принципи не варто. Тому Тіна пішла на невеличку хитрість: вона спитала, скільки Сашко хоче за свої лижі. Хлопець назвав ціну, на яку Тіна змогла б спокійно прожити місяць. Однак вона запропонувала вдвічі більше.

— Ну що, тепер я тебе влаштовую, як покупець? — запитала Тіна, коли побачила, як Сашко ожив і знову почав усміхатись. В неї ніби теплий мед розлився у грудях, коли юнак стримано кивнув, а потім підхопив Тіну на руки і закружляв у повітрі. Дівчина сміялась, стукала його по спині і кричала, щоб поставив на землю. Щойно її ноги торкнулись ґрунту, Сашко нахилився до Тіни і ніжно поцілував. У дівчини ще досі паморочилось у голові і вона міцно його обійняла, щоб не впасти. Поряд стрибав та гавкав стурбований Бонбон.

— Хочеш з’їздити кудись перекусити зі мною? — запропонував Сашко.

 Тіна була вже дуже голодна, однак одразу згадала про свою подругу.

— А як же Вероніка? Треба її також запросити.

— Я виходив з нею сьогодні на прогулянку, а на вечерю приготував свої фірмові курячі ніжки зі смаженою картоплею. Вероніка зараз їх наминає і дивиться фільм, можеш за неї не переживати. Вона звичайно до мене дуже мила, — після цих слів Тіна кивнула головою, бо вона точно знала, чому її подруга до Сашка так добре ставиться. — Однак я хочу провести час тільки з тобою.

 Тіна погодилась та запропонували не їхати у центр села, а зайти перекусити щось у «Корчму». Вона пояснила Сашку свій вибір тим, що цей заклад зовсім поряд і там насправді можна відчути місцевий колорит. Хоча кого Тіна обдурювала? Від цього «місцевого калориту» минулий раз вона тікала вся в сльозах і клялась, що більше ніколи туди не повернеться. Тіні просто не хотілось з'являтись з новим кавалером у туристичній частині села, адже вона вже встигла обійти всі тамтешні ресторани з Ігорем. Тіна боялась розголосу своєї маленької таємниці. Вона має добре обдумати, як зберегти стосунки з Ігорем і при цьому не втратити Сашка. Ні, вона не може собі дозволити його втратити. Це як вирвати серце із грудей. Саме Сашко дарує їй давно забуті відчуття: легкість та трепет у грудях. Він окрилює її своєю усмішкою та збуджує кожним випадковим дотиком. «Я не знаю, як довго це триватиме, але боротимусь за кожну хвилину» – думала дівчина, коли вони йшли до «Корчми» і хлопець міцно тримав її за руку.

— До речі, класний шарф, тобі дуже пасує, — помітив Тінину покупку Сашко.

— Дякую! — дівчина кілька разів провела рукою по ніжних переплетеннях вовняної пряжі і усміхнулась: — Щось у цьому справді є.

 У «Корчмі» було людно, як і минулого разу. Однак Тіна не зважала, коли всі місцеві почали на них витріщатись. Вона тепер була не сама. Тіна запропонувала зайняти невеличкий столик біля вікна, який здавався приватнішим за інші. Сашко погодився і вони замовили м’ясну тарілку та два кухлі крафтового пива. Тіна дуже здивувалась, коли в переповненому людьми приміщенні заграла жива музика: місцевий фолькгурт співав кавери відомих пісень. Офіціантка сказала, що вони виступають тут щонеділі і послухати музикантів збирається пів села. Щоб чути одне одного у переповненому галасом та гучною музикою приміщенні, Сашко сів дуже близько до Тіни. Вони провели весь вечір в обіймах, смакуючи просту і смачну їжу. Тіні це побачення видалося у мільйон разів романтичнішим, ніж посиденьки у вишуканих ресторанах з Ігорем. Однак того, що трапилось наприкінці вечері, вона аж ніяк не очікувала. Коли гурт завершив останню пісню і гості нагородили його довгими гучними оплесками, Сашко попросив Тіну зачекати на нього, а сам рушив до імпровізованої сцени. Тіна роззирнулась навкруги і помітила, що через один стіл від них весь цей час сидів Назар. Вони зустрілись поглядами, однак чоловік їй навіть не кивнув, коли Тіна замахала йому рукою. Він ще кілька секунд дивився на неї своїм серйозним замисленим поглядом, а потім відвернувся до компанії чоловіків, що сиділи поряд і перехилив келих з пивом. «Дивний якийсь, ми ж наче непогано поладнали. Здавалося, навіть подружились» – подумала Тіна.

— Ця пісня присвячується моїй любій, ніжній і незабутній Тіні, — пролунав знайомий голос зі сцени. Дівчина аж підскочила від несподіванки. — Он де вона, біля вікна. Ти вкрала моє серце! — додав Сашко, хоча всі й так вже на неї витріщались. Тіна мала дивне відчуття. Дівчину переповнювала радість, адже вперше в житті їй присвячували пісню в публічному місці і водночас вона була готова провалитись крізь землю з тієї ж причини. Сашко сидів на барному стільчику і підкручував струни перед тим, як заграти. Щойно пролунав перший акорд пісні групи «Друга ріка» під назвою «Три хвилини», у принишклій залі гучно шарпнув стілець. Тіна повернулась на звук і помітила, що Назар покинув своє місце і, на ходу вдягаючи куртку, пішов геть. Тіна здивовано провела його поглядом, однак майже одразу забула про цей незрозумілий жест, щойно почула перші слова улюбленої пісні у виконанні Сашка. Це було незабутньо. Грав він добре, співав трошки гірше, однак відчувалося, що дуже старається і вкладає душу у кожен рядок. Час від часу хлопець відривав очі від гітари і дивився через всю залу на Тіну. Їй здавалося, що ця пісня настілки їх зблизила, ніби нікого більше не було навкруги. Щойно пролунав останній акорд, Тіна встала і зааплодувала Сашку, час від часу змахуючи рукавом сльози, що набігали на очі. Вона була розчулена до глибини душі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍