Читати книгу - "Клянусь, я твій, Поліна Ендрі"

Десять. Не п'ять, а десять днів. 

Саме на стільки насправді затяглося моє "п'ятиденне" відрядження, яке на початку здавалося лише маленькою і швидко вирішуваною перешкодою між мною і Кім. Якби я знав, що так все складеться, то сказав би їй усе, як є. Адже в ідеалі мені б затриматися ще на кілька днів, але я вирішив повернутися. Диявол, як же я скучив...

Я дзвонив їй. Частіше, звичайно, Олівії, вона мені якраз і потай розповідала все про Кім. Куди ходила, що робила, з ким спілкувалася. Так, я знаю, що виглядаю як справжнісінький маніяк, але нічого не можу з собою вдіяти, - страх втратити її знову робить своє.

Найважче було, коли після п'яти днів мені довелося сказати, що я не повернуся. Вірніше, повернуся, але пізніше. Я чесно очікував, що Кім навіть не дослухає мене, кине слухавку, збере свої речі і просто піде геть. Але вона знову мене здивувала. Кімберлі сказала, що залишиться. Я не знаю, чи вплинув на неї так час проведений з Олівією чи щось інше... Але я навмисне відкинув думки про щось інше, щоб даремно не обнадіювати себе. Навряд чи її бажання залишитися тут ще на кілька днів пов'язано якось зі мною...

Вони цікаво проводили час. Іноді Олівія розповідала мені в деталях: як збирали пазли, їли морозиво, пекли пироги, гуляли містом і багато сміялися... Хоча в останні три дні Кім раптом різко спохмурніла і весь час ходила задумливою. Про це мені теж сказала Олівія. Мене навіть відвідала наївна думка, що вона скучила за мною, але внутрішнє чуття не проведеш, - тут причина геть в іншому. Спілкуючись зі мною по телефону, Кім не видавала себе, ясна річ. Кілька разів я ловив себе на думці, що мені хотілося б виглядати як звичайна пара, яка підтримує зв'язок на відстані... Але ж насправді ми з Кім навіть не зустрічаємося.

Всю дорогу додому я ламав голову над тим, що сталося і чому її настрій різко змінився. Може, вона хоче поїхати. Назовсім. Ця думка в буквальному значенні геть-чисто вибиває опору у мене з-під ніг. Ось уже котрий день у моїй голові крутиться наша розмова, що відбулася того самого вечора.

"То що б ти зробила, якби завагітніла знову?"

Вона мовчала. Довго. А потім все ж таки змучено відповіла:

"Я просто сподіваюся, що цього не станеться, тому що...". Що саме "тому що" я так і не дізнався. Але вдав, що мені зовсім не боляче від цих слів.

Клацання. Ще одне. І ось нарешті. Я вдома. Глибокий вдих наповнює легені знайомим запахом і протвережує свідомість.

Дорогою я купив їй квіти. Широкий букет біло-червоних троянд, які мені ледве поміщаються в руку. Ясна річ, вони без шипів, - гадки не маю, як вона на них відреагує.

Я тихо заходжу в будинок. Навколо стоїть мертва тиша. Я обережно опускаю на підлогу сумку і бачу її туфлі, кинуті абияк, поруч сумочку, яка теж валяється, - що виглядає дивно, так ніби прийшовши додому, вона дуже поспішала. На годиннику майже четверта дня і я знаю, що Олівії зараз немає вдома, - Кім відвела її на танці приблизно годину тому і незабаром треба буде забирати малечу. Я навмисне вибрав саме цей час прильоту, - знаючи, що Кім буде сама, мені буде простіше з нею поговорити.

Я знаходжу її у розкритій ванні, легко підштовхнувши двері рукою, я бачу застиглу Кімберлі, що стоїть до мене спиною. Вона щось тримає в руках, щось дуже маленьке, придивляючись, але з-за спини я не бачу, що саме. Кім не почула моїх тихих кроків. Зате я ледве розрізняю її вражений шепіт: "це неможливо" і "Боже, ні, тільки не це".

- Кім?

Вона різко втягує повітря, ледве не захлинувшись зітханням, миттю кидає в кошик ляснувши кришкою, а потім розвертається до мене. Думаю, не варто говорити про те, як вона здивувалася моїй появі.

Так, я не сказав їй, що сьогодні приїду. Сюрприз, твою наліво. Але дивлячись на її майже нелюдський переляк, швидке дихання і розширені з жахом зіниці, я вже починаю шкодувати, що не попередив.

- Кейн... Привіт, - голос Кім підводить її, мало не зриваючись на кожній голосній. Тут вона підлітає до мене та вириває з рук квіти. Від мене не ховається схвильоване тремтіння в її пальцях.

- Це мені? Дякую. Я... я зараз з..найду для них в-вазу.

Моє горло стискується у судомному спазмі. Кім заїкається. Я ще ніколи не бачив її такою. Вона тікає від мене швидше, ніж я можу щось відповісти і в мене з'являється стійке відчуття, що вона навмисне це робить, щоб уникнути мою присутність. А ось це неприємно.

Я проводжаю її довгим поглядом, після чого дивлюсь у підлогу і задумливо потираю долонею щоку. Потім видихаю. Піднімаю погляд і очі мої падають на кошик для білизни. Тут я згадую її дивну дію. Після недовгих міркувань, щось змушує мене підійти. Я повільно відчиняю кришку і в цей момент зі мною відбувається щось дивне. З-під чорної футболки стирчить шматочок біло-синьої прямокутної смужки. Я обережно беру її в руки, наближаю до себе і дивлюся, так і відчуваючи, як у горлі миттєво встає грудка, серце частішає в тривимірному спазмі, а груди і зовсім придушує незрозумілою ейфорією....

Тут до мене приходить усвідомлення того, що я бачу. Тест показує дві смужки. Кім вагітна.