Читати книгу - "Буфонада, або Більше не самотні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І все таке решта.
• • •
Д-р Свейн переповів їй про проблеми, що їх мають живі з невиліковними хворобами. Для них двох, які стали цілісним мозком, ця загадка стала дитячою грою.
Пояснювалося все отак:
Вірусами ґрипу були марсіяни, інвазію яких відбили антитіла тих, хто вижив, оскільки, принаймні на цей час, ґрипу вже не було.
Зелену смерть, з іншого боку, спричинили мікроскопічні китайці, які були миролюбні й не бажали завдавати ніякої шкоди. Проте вони виявилися фатальними для людей нормального зросту, коли ті їх вдихали або ковтали.
І все таке решта.
• • •
Д-р Свейн спитав у своєї сестри, що за апарат зв’язку вони мали на своєму боці, чи Еліза також сиділа навпочіпки біля трубки, абощо.
Еліза відповіла, що жодного апарату немає, є лише відчуття.
— Яке відчуття? — спитав він.
— Щоб зрозуміти мій опис, тобі довелося б умерти, — відповіла вона.
— І все ж спробуй, Елізо, — попросив він.
— Це як бути мертвим.
— Відчуття мертвості, — непевно промовив він, ніби для проби, силкуючись зрозуміти.
— Так — холоднеча і в’язкість, — підтвердила вона.
— Ага, — сказав він.
— А ще таке враження, ніби тебе оточує рій невидимих бджіл, — додала вона. — Твій голос приходить від бджіл.
Гей-го.
• • •
Коли д-р Свейн пройшов оце-от випробування, у нього залишалося всього одинадцять піґулок трибензоманерамілу, які спочатку призначалися не як наркотик для президентів, а як придушувач симптомів хвороби Туретта.
І ці залишки піґулок, коли він висипав їх собі на величезну долоню, неминуче видалися йому останніми піщинками в пісочному годиннику його життя.
• • •
Д-р Свейн стояв на сонечку біля лабораторії, де містився «Хуліган». Поруч стояли вдова і її син. Удова тримала пакунок з обідом, тому лише вона могла ввімкнути прилад.
Сила тяжіння була невелика. Д-р Свейн дістав ерекцію. Хлопчик також. Як і капітан Бернард Нарцис-11 О’Гер, що стояв неподалік біля свого гелікоптера.
Імовірно, напружилися і запульсували еректильні тканини у вдовиному організмі.
— Знаєте, як ви виглядали на верху тієї шафки, містере президент? — спитав Девід. Хлопця аж нудило від того, що примушувала його тепер сказати хвороба.
— Не знаю, — відповів д-р Свейн.
— Як найбільший у світі павіан, котрий намагається трахнути футбольний м’яч, — бовкнув хлопчина.
Д-р Свейн, щоб запобігти дальшим образам такого зразка, тицьнув Девідові всі піґулки трибензоманерамілу, які в нього залишалися.
• • •
Наслідки припинення прийому трибензоманерамілу були подиву гідні. Д-ра Свейна довелося прив’язати до ліжка в домі вдови і протримати так шість днів і ночей.
Десь в цьому проміжку часу він переспав з удовою і зачав сина, який згодом став батьком Мелоді Іволги-2 фон Петерсвальд.
Так, і десь у цьому проміжку часу вдова повідала йому те, про що дізналася від китайців: що вони зробилися успішними маніпуляторами Всесвіту шляхом поєднання гармонійних розумів.
• • •
Так, і потім він розпорядився, щоб пілот доставив його на Мангеттен, Острів Смерті. Він мав намір померти там, щоб приєднатися до своєї сестри в потойбічному житті, — внаслідок вдихання і ковтання невидимих китайських комуністів.
Капітан О’Гер, який зовсім не бажав умирати, спустив президента на лебідці, канаті і прив’язних ременях на оглядовий майданчик Емпайр стейт білдінґу.
Там президент і провів решту дня, милуючись краєвидом. Потім, глибоко вдихаючи на кожних двох-трьох кроках у надії вдихнути китайських комуністів, він пішов сходами донизу.
Сутеніло, коли він зійшов додолу.
• • •
У вестибюлі лежали людські скелети — по гнилих щурячих норах. Стіни були чорно-білі, як зебра, від патьоків сажі з кухонних плит давно минулих часів.
На одній зі стін був намальований Ісус Христос Викрадений.
Д-р Свейн уперше почув моторошне дзижчання кажанів, що вилітають з підземки на ніч.
Він уже вважав себе мертвим — співбратом отих скелетів.
Але шестеро членів клану Аґрусів, які спостерігали за його прильотом на гелікоптері, раптом вискочили зі своєї схованки у вестибюлі. Вони були озброєні списами і ножами.
• • •
Коли вони усвідомили, кого захопили, то затріпотіли. Він був для них скарбом не тому, що президент, а тому, що навчався на медичному факультеті.
— Лікар! — сказав один з них. — Тепер ми маємо все.
Так, і вони навіть слухати не хотіли про його бажання померти. Вони примусили його проковтнути якийсь трапецоїд, який нагадував прісну арахісову плитку. Насправді то були варені й висушені нутрощі риб, які містили протиотруту Зеленої смерті.
Гей-го.
• • •
Аґруси тут-таки потягли його до Фінансового кварталу, бо Хіроші Аґрус-20 Ямасіро, голова клану, був смертельно хворий.
• • •
Виглядало, що чоловік мав пневмонію. Д-р Свейн міг зробити для нього тільки те, що зробили б лікарі сто років тому, а саме — тримати тіло в теплі, а лоб у холоді. І чекати.
Або гарячка відступить, або людина помре.
• • •
Відступила гарячка.
На знак винагороди Аґруси принесли д-рові Свейну найдорожче зі свого майна і склали на підлозі Нью-Йоркської біржі. То були радіоприймач з таймером, альтовий саксофон, повний парфумерний набір для чоловіків, термометр у вигляді Ейфелевої вежі і все таке решта.
З усього того мотлоху тільки з міркувань чемності д-р Свейн вибрав для себе канделябр. Так народилася леґенда, що він пропадає за канделябрами.
Відтоді всі дарували йому канделябри.
• • •
Йому було не до вподоби общинне життя Аґрусів, яке вимагало від нього, крім усього іншого, смикати головою в пошуках Ісуса Христа Викраденого.
Тому він вичистив вестибюль Емпайр стейт білдінґу і перебрався туди. Аґруси постачали йому харчі.
А час летів.
• • •
Десь там прибула і Віра Бурундук-5 Заппа і також отримала від Аґрусів протиотруту. Вони сподівалися, що вона стане медсестрою при д-рі Свейні.
Вона трошки побула медсестрою, а потім започаткувала свою взірцеву ферму.
• • •
А маленька Мелоді прибула значно пізніше, вагітна, штовхаючи поперед себе роздовбаний дитячий візок з мізерними своїми пожитками. Був поміж них і канделябр з дрезденської порцеляни. Навіть у королівстві Мічиґан було добре відомо, що леґендарний король Нью-Йорка пропадає за канделябрами.
Канделябр Мелоді зображував залицяння вельможі до пастушки під деревом, обвитим квітучими лозами.
Канделябр Мелоді розбився на останньому дні народження старого. Його вдарила ногою Ванда Бурундук-5 Рівера, сп’яніла рабиня.
• • •
Коли Мелоді вперше з’явилася в Емпайр стейт
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Буфонада, або Більше не самотні», після закриття браузера.
