Читати книгу - "Привіт, море! Я повернулась, Марі Лі"

Розділ 12

Було вже далеко за північ. Місяць поступово котився всіяним зірками небосхилом, освітлюючи своїми блідими косими промінцями спляче селище. Стихли звуки мелодій із придорожніх кафе та шум двигунів проїжджаючих авто. У прочинене віконце до нас долітали лише віддалений плескіт морських хвиль і різкі вигуки поодиноких нічних птахів. Здавалося, весь навколишній світ перетворився на справжнісіньке сонне царство, влада якого закінчиться із першими засліплюючими променями сонця.

Я вже давно повинна була дивитися десятий сон. Проте, не могла знайти в собі сили покинути цей магічний світ… і Юрія. Мені хотілося, щоб ця казкова ніч тривала вічно. Але там, у нашому номері, поринувши у царство Морфея, спав мій син. І, глибоко зітхнувши та визволившись із обіймів Юрія, я приречено проговорила:

- Мені пора до Матвія. Та й тобі варто повертатися до Аріни.

Обличчя чоловіка враз похмурніло і він ледве чутно прошепотів:

- Пробач. Я захопився, забувши геть про все на світі. Цей повний Місяць та морський бриз подіяли на мене неначе дурман, змушуючи пригадати солодкі мрії, які я вважав давно захованими в глибинах моєї пам’яті. Але ти права. Нам пора повертатися до наших сонечок. – він на секунду запнувся, а тоді промовив – Але перед тим, як ти підеш, я хотів би… якщо можна… дещо уточнити.

Я здивовано поглянула на Юрія й запитала:

- Що саме?

Перш ніж відповісти, чоловік поглянув на мене довгим задумливим поглядом:

- Твій малюнок… немовля… То твоя донька?

Щойно він це сказав, я знову відчула, як холод поступово заполоняє мене зсередини і стає важко дихати. Легке тремтіння пробіглося по всьому моєму тілу, а руки враз стали крижаними. Я намагалася сформувати думки докупи, проте збагнула, що не в силах цього зробити. Всі мої м’язи враз напружилися, отримавши сигнал від мозку приготуватися до втечі. І я вже готова була зірватися з місця, як відчула тепло Юрієвої руки на своїх долонях. І тут ніби під дією магічних чарів, холод почав відступати. Мимовільне тремтіння зупинилося і я відчула, як моє тіло дивовижним чином починає розслаблятися.

Вражена, я поглянула на Юрія, намагаючись зрозуміти як йому вдалося за секунду звільнити мене від панічної атаки, з якою я боролася роками. Що за дивний вплив має на мене цей чоловік? Доки я старалася знайти відповіді на ці запитання, то відчула як до моїх очей починають підступати цілющі сльози.

- Т-так… Ніна… - ледь чутно пробурмотіла я, борючись із власними емоціями – Вона… У неї була… вада серця. Лікарі нічого не змогли вдіяти і…

Відчуваючи, що не в змозі більше стримуватися, я встигла крізь сльози пробурмотіти ледь розбірливе «пробач» і кинулася до свого номеру.

Зачинившись у ванній кімнаті, я опустилася на холодну плитку і дала волю своїм емоціям.

 

Мені снилося, що я стою на широкому березі, всипаному великою галькою, а довкола ні душі. Було чутно тільки рівномірний плескіт хвиль, які то набігали на мої ноги, то відступали, притягуючи мене все ближче і ближче до морської безодні. Як заворожена я стежила за їхньою грою, не маючи змоги відвести очі. Ш-ш-ш…

Піднявши знесилені повіки, я з подивом виявила, що досі лежу у ванній кімнаті на холодній підлозі. А те, що я спочатку прийняла за плескіт хвиль, було шумом стікаючої води. Хтось у номері поряд приймав душ.

Я різко схопилася і в ту ж мить пожалкувала про це. Моє тіло затекло від довгого лежання в незручній позі. То ж мені знадобився деякий час, щоб повернути рухливість своїм кінцівкам. Подумки лаючи себе за те, що додумалася спати на холодній плитці, я так-сяк піднялася і розворушилася. Тихенько прочинивши двері до кімнати, я із здивуванням помітила, що за вікном вже видно. Місячна магічна ніч минула, поступившись місцем погожому ранку. Перші промені сонця вже встигли позолотити верхівки гір, а прохолодний вітерець грайливо розвівав легку фіранку поруч із балконними дверима.

Зиркнувши на Матвія, я помітила, що синуля ще солодко спить. То ж не бажаючи поки що його будити, я навшпиньках подріботіла до дверей і ступила на балкон. Ранковий освіжаючий бриз в ту ж мить обволік мене, лишаючи на шкірі дрібні сироти. Неймовірна атмосфера тропічного сонячного ранку нічим не поступалася чаруючій магії місячної ночі і викликала бажання в ту ж мить поринути, розчинитися у кришталево чистому морському повітрі.

Незважаючи на короткий сон, я раптом зрозуміла, що відчуваю себе на диво легко та бадьоро. Ніби разом з тими сльозами із мене вийшли всі мої тяготи, скинувши з плеч невидимий важкий хрест під назвою «минуле». А натомість моє нутро заповнили віра в свої сили, надія на щасливе майбутнє та… любов? Я глибоко вдихнула і відчула як свіже повітря потрапляє у кожну мою клітинку, звільняючи їх від залишків пережитого, а взамін наповнюючи новою життєдайною енергією. Мене враз охопив сильний прилив сил, змушуючи тут же схопитися і побігти… назустріч щастю.

Не в змозі більше витримати ні секунди, я розтормошила сонного Матвія, схопила наші пляжні причандалля і чимдуж поспішила до чаруючого ранкового моря. Народу на пляжі було ще мало. Сяюче сонце тільки-тільки піднялося над неосяжним виднокраєм. І це неймовірне видовище було варте того, щоб ним милуватися.

Підкорюючись якимось своїм внутрішнім інстинктам, я скинула сарафан, сандалі, капелюх та погналася до моря, прямо в його остиглі за ніч кришталево чисті води. Матвій з підозрою слідкував за мною, все ще потираючи свої заспані оченята. Повільно підійшовши до краю, він вмочив свою тендітну ніжку в прохолодні хвилі й тут же відскочив подалі.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍