Читати книгу - "Всесвіт Початок, Вадим Мороз"

Костянтин пропускав багато інформації повз вуха, адже те, що він бачив на власні очі, неможливо було уявити. Він ловив себе на думці, що його розум може просто зійти з розуму від такої реальності. Проте щоразу, коли він відчував це, він переконував себе, що все це насправді відбувається. Тут Наавві перепитав:

— Костянтин, ти дуже сильно відволікаєшся.

— Вибач, Наавві, але для мене це ніби сон, — усміхаючись, відповів Костянтин.

Наавві, Тррее та Костянтин зупинилися. Наавві повернувся до Костянтина та звернувся до нього.

— Костянтин, у нас є безліч запитань про ваше існування та вашу сонячну систему. Нам також потрібно твоє ДНК для твого подарунка, тому Тррее проведе тебе далі до нашого вченого Моррггза. Після того як ти відпочинеш, ми знову зустрінемося у великому храмі на інавгурації. Тож, вибач, у мене ще багато справ.

— Так, звісно, Наавві. Я розумію, дякую тобі за все. У мене питання: що це в тебе на грудях, що переливається ледве помітно?

— Це неможливо, — виголосив Наавві, звертаючи погляд на Тррее, який ще більше здивувався цьому питанню.

— Що такого я спитав? — поцікавився Костянтин.

— Ти бачиш мої винагороди, але в мене їх найбільше серед усіх. І справа не в тому, що я їх маю, а в тому, що бачити їх може лише та особа, яка здатна на таке. Тепер у мене ще більше питань щодо тебе. Але наразі я не маю часу. Вибач, пізніше обов’язково поговоримо, обіцяю.

— Добре, дякую, Наавві.

— Тррее, зробіть з Моррггз усе необхідне для нашого гостя.

— Так, Наавві, — відповів Тррее.

Наавві повернувся і пішов далі коридором, в той час як Тррее підійшов до, здавалося б, білої стіни та приклав до неї руку. Одразу ж відкрилися двері до овального приміщення, яке вражало своєю чистотою — стіни були білими, як молоко, а все в кімнаті здавалося надзвичайно стерильним та ідеально чистим. Увійшовши в це приміщення, Костянтин помітив ще одного гуманоїда. На ньому був костюм, схожий на всесвіт, але виготовлений із білої матерії. Зірки на його костюмі, здається, рухалися, наче живі. Ця технологія була йому зовсім незнайома, адже в більшості випадків костюми гуманоїдів мали один колір, а на деяких — могли бути деякі варіації, здавалося що костюм створений окремо для кожного.

Поки Костянтин обходив кімнату, розглядаючи незнайомі прилади, Тррее звернувся до Моррггза, кращого вченого їхньої нинішньої епохи.

— Моррггз, Наавві чи ту пай, тапарак “Ірсулк” та мару кашш локк ном, — промовив Тррее, просячи взяти у Костянтина достатню кількість матеріалу ДНК для нагороди “Ірсулк” та перевірити працездатність організму Костянтина разом із його ресурсами та можливостями.

Костянтин майже нічого не зрозумів із почутого, але відчув потік інформації, що потрапляла до його голови, і розумів, що це важливо.

— Таруккуш шапа ере па, Тррее, “Ірсулк” тапарак кашш, — відповів Моррггз, що означало «буде зроблено».

Костянтин підійшов до Тррее та звернувся до нього:

— Тррее, що відбувається?

— Костянтин, ти будеш нагороджений однією з найпотужніших нагород від нашої цивілізації, але для цього потрібно взяти твоє ДНК, на основі якого буде побудована твоя винагорода. Також потрібно адаптувати її під властивості та спроможності твого мозку і тіла. Процедура складна, хоч і практична в наших колах, але те, що твоє життя зміниться після цього, — це точно. Ми також зможемо адаптувати твої нейронні зв'язки для покращення сприйняття поточної інформації. Поки ти чуєш нашу мову і не зовсім розумієш її, ми зробимо так, щоб ти зміг розуміти всі мови, які є в нашому реєстрі. Крім того, у тебе з’являться й інші можливості. Вибір за тобою, звичайно, але моя рекомендація — не відмовлятися від такої можливості.

— Тобто, я буду розуміти всіма мовами, які існують? — запитав Костянтин, намагаючись осмислити цю інформацію.

— Так, а також ті мови, які існують на вашій планеті. Все, що ти пам’ятаєш про них, буде завантажено та збережено, щоб ти зміг ними користуватися. Також ти даєш нам змогу зрозуміти багатомовну націю, хоча це дивно для мене. Можна задати тобі питання, Костянтине?

— Чому ваша цивілізація не спілкується хоча б однією мовою, і чому ваша планета поділена на племена та території?

— Вибач, друже, але це складне питання навіть для мене. Можливо, причина в розвитку нашої цивілізації або в системах, які людство побудувало для себе. У мене є багато думок на цей рахунок, але остаточну відповідь я тобі наразі не можу надати.

— Дуже дивно, — промовив Костянтин, насилу стримуючи розчарування.

У цей момент до Костянтина підійшов Моррггз і, звертаючись до нього, одночасно виконував свою роботу: знімав одяг з Костянтина, прикріплював якісь датчики та робив ін’єкції.

— Ти зрозумій, що ти робиш дуже важливу справу у своєму житті. Також тобі буде дещо дискомфортно в цій капсулі. Можливо, ти відчуєш біль, десь відчуватиметься, що твоє тіло і мозок гріються через потік рідини, і так воно і буде. Але я буду поряд і контролюватиму хід подій, тож турбуватися нема про що, — пояснив Моррггз, намагаючись заспокоїти Костянтина.

— Це безпечно? — запитав Костянтин, відчуваючи тривогу.

— Не дуже, — відповів Моррггз, усміхаючись, а потім звернувся до Тррее, який також посміхнувся.

— Вам смішно? — запитав Костянтин, не знаючи, як сприймати їхній жарт.

— Ми жартуємо. Слухайся Моррггза, і все буде добре, — сказав Тррее.

— Прошу, сідай у капсулу.

Капсула мало яйцеподібну форму. Щойно Костянтин зайшов до капсули, він почав відчувати його текстуру. На дотик всередині все було схоже на ніжну, м’яку, як оксамит, теплу шкіру. Костянтин був настільки здивований, що навіть не помітив, як капсула зачинилася і почала заповнюватися рідиною, яка нагадувала дуже чисту та прозору воду. У ній були мільярди живих часток, принаймні так здавалося.

Невдовзі капсула заповнилася до шиї, і Костянтин почав панікувати, адже дихав він повітрям, але також не міг поворухнутися і геть злякався. У нього виникли думки, що його ошукали і ставлять під експеримент, і в цей момент до нього підійшов Моррггз.