Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

18.1 Візит Андрія

Наступного ранку Олег, поцілувавши мене в щоку, поїхав на роботу. Я залишилася вдома з його батьком, який уже звик до мого товариства та навіть став менш буркотливим.

Опівдні пролунав дзвінок у двері. Я витерла руки рушником і пішла відчиняти. На порозі стояв Андрій, усміхнений і з двома пакетами в руках.

— Привіт, майже невістко! — пожартував він, заходячи всередину.

Я лише похитала головою й усміхнулася.

— Що це ти приніс?

— Та так, дещо смачненьке. — Андрій пройшов на кухню й почав викладати на стіл різні продукти: фрукти, домашню випічку, кілька баночок з чимось смачним. — Думав, що вам тут корисні вітаміни не завадять.

— Дякую, це дуже мило, — сказала я щиро.

— А як старий? — запитав він, озираючись.

— У своїй кімнаті, дивиться телевізор. Сьогодні навіть майже не сварився.

Андрій засміявся й потягнувся до чашки, яку я поставила перед ним.

— Ну що ж, тоді давай пити чай і розкажеш, як ти тут справляєшся.

Я поставила на стіл ще одну чашку, розлила чай і присіла навпроти Андрія.

— Якщо чесно, день пройшов спокійніше, ніж я думала, — зізналася я, обережно помішуючи ложечкою напій. — Батько Олега звикає до мого товариства, і навіть почав жартувати.

— О, це гарний знак, — усміхнувся Андрій. — Значить, ти йому сподобалася. Він не з кожним так поводиться.

Я кивнула.

— Але не буду брехати, догляд за ним — це відповідальність. Я постійно стежу, щоб він приймав ліки, готую дієтичні страви, слухаю його нарікання на життя... — Я зітхнула, але потім усміхнулася. — Добре, що сьогодні в мене є помічник у твоєму обличчі.

— Авжеж, — кивнув Андрій і зробив ковток чаю. — Ти лише скажи, що треба зробити, і я допоможу.

— Ну, для початку можеш розкласти фрукти, які приніс. А потім підемо до нього разом — може, він тебе послухає більше, ніж мене, коли я скажу, що йому треба відпочивати, — пожартувала я.

Андрій засміявся, а я відчула справжнє полегшення від того, що сьогодні я не одна.

Андрій швидко впорався із завданням: фрукти вже лежали у вазі на столі, а я тим часом перевірила, чи нічого не забула на кухні.

— Ну що, йдемо до твого підопічного? — з усмішкою запитав він, витираючи руки рушником.

— Йдемо, — кивнула я і повела його до кімнати, де відпочивав Григорій.

Зайшовши всередину, я побачила, що старий сидить у кріслі і дивиться телевізор. Почувши наші кроки, він повернув голову і скептично примружився, помітивши Андрія.

— Диви-но, мій молодший теж тут, — мовив він, схрестивши руки на грудях. — Що, прийшов перевірити, чи добре мене доглядають?

Андрій усміхнувся і сів навпроти батька.

— Скоріше прийшов переконатися, що ти не надто командуєш Настею, — пожартував він.

Я похитала головою, а Григорій пирхнув:

— Це вона мною командує, змушує пити ці кляті пігулки.

— І буде змушувати, поки тобі не стане краще, — весело відповів Андрій, а я підтримала його кивком.

Григорій зітхнув і махнув рукою.

— Гаразд, гаразд. Я вже зрозумів, що проти вас двох мені не вистояти.

— От і правильно, — сказала я. — А тепер давайте всі разом вип’ємо чаю, а потім вам, Григорію, час відпочивати.

Старий пробурчав щось невиразне, але підвівся і попрямував за нами на кухню.

Ми всі троє сиділи на кухні, Григорій сьорбав чай і хмуро поглядав на Андрія. Було видно, що він щось обдумує, і я вже передчувала, що це буде щось цікаве.

— Слухай, синку, — нарешті мовив старий, постукуючи пальцями по столу, — а коли ти вже знайдеш собі таку дівчину, як Настя?

Я мало не вдавилася чаєм, а Андрій скоса глянув на мене, потім повернувся до батька і розсміявся:

— О, тепер ти вирішив взятися за моє особисте життя?

— А що? — буркнув Григорій. — Олег вже пристроївся, от я й думаю, може, тобі пора.

Андрій театрально зітхнув і відкинувся на спинку стільця.

— Та все ніяк не знайду таку, щоб пігулки мені нагадувала випити, як Настя тобі.

Я зніяковіло усміхнулася, а Григорій пирхнув:

— Не смійся, я серйозно. Ось бачиш, яка вона турботлива, спокійна, мудра. Тобі треба когось схожого.

Андрій хитро глянув на мене, а потім з усмішкою відповів:

— Боюся, що таких, як Настя, більше немає. Вона ексклюзив.

Від його слів мені стало тепло, і я опустила очі в чашку.

— Отож бо! — задоволено мовив Григорій. — То знайди хоч щось подібне. Бо не хочу померти, не побачивши твоєї весільної фотокартки.

Андрій закотив очі.

— Ти тільки-но з лікарні, а вже говориш про смерть.

— Ну добре, добре, — буркнув старий, відкусивши шматок печива. — Але подумай над моїми словами, хлопче.

Андрій тільки хитнув головою і знову перехопив мій погляд. Було щось у його очах, що змусило мене трохи розгубитися, але я швидко відвела погляд.

— Добре, а тепер давайте доїдати і вкладати вас відпочивати, Григорію, — сказала я, щоб змінити тему.

Старий лише хмикнув, але сперечатися не став.

Я допомогла Андрію довести Григорія до кімнати, і він сів у крісло з важким зітханням.

— Ну от, тепер можеш спокійно відпочити, — сказала я, поправляючи ковдру на ліжку.

— Ага, поки цей не почав мене допитувати, — буркнув старий, кидаючи погляд на сина.

Андрій лише посміхнувся.

— Ну, ти ж знаєш, я не відступлюся, поки не дізнаюся всі твої секрети.

— Тільки без дурних питань, — попередив Григорій, але було видно, що він радий товариству.

Я усміхнулася, дивлячись на них, і тихо вийшла з кімнати, залишивши їх наодинці.

У вітальні мене вже чекав кіт, що терся об мої ноги, вимагаючи уваги. Я нахилилася, погладила його за вушком, а потім вирішила трохи розібратися з домашніми справами.

Спершу навела лад у кухні, потім перевірила холодильник, прикидаючи, що приготувати на вечерю. Думки про турботи трохи відволікли мене, і я навіть не помітила, як минуло більше години.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍