Читати книгу - "Володар Перстенів"

— А для мені — ні, — сказав Фродо. — У мене таке враження, ніби я знову засинаю…

VIII. Очищення Ширу

Уже в сутінках промоклі та стомлені мандрівники нарешті підійшли до Брендівинної, але опинилися перед перепоною. З обох кінців мосту стояли великі ворота, збиті зі загострених колод, а за рікою виднілося кілька нових будинків: двоповерхові, з вузькими, погано освітленими вікнами, всі дуже не по-гобітськи похмурі.

Прибульці гримали у ворота і кликали, та довго ніхто не відповідав; а потім, на їхній подив, просурмив ріжок і вогні у будинках згасли. У темряві хтось крикнув:

— Хто там? Забирайтеся! Зараз проїзду немає. Що, не бачите оголошення: «Прохід заборонено від заходу до сходу сонця»?

— Певно, що ми не бачимо оголошення в темряві, — крикнув у відповідь Сем. — І якщо гобітів Ширу мають тримати на вулиці такої мокрої ночі, то я зірву ваше оголошення, як тільки знайду.

Стукнула віконниця, і купка гобітів із ліхтарями висипала з будинку ліворуч від мосту. Вони відчинили ворота на своєму кінці, й кілька з них перейшло міст. Але побачивши подорожніх, трохи перелякались.

— А йди-но сюди! — покликав Мері, впізнавши одного з гобітів. — Якщо не впізнаєш мене, Гобе Плітнику, то придивися. Я Мері Брендіцап, і хотів би я знати, що тут діється і що тут роблять такі, як ти, цаповинці. Ти ж колись стояв на Цаповинських Воротах.

— Та невже! Це ж пан Мері, а вибраний, як на війну! — сказав старий Гоб. — А казали, начебто ви загинули! Пропали у Пралісі. Радий вас бачити живого та здорового!

— Ну, то перестань витріщатися на мене з-за воріт, а відчиняй! — сказав Мері.

— Пробачте, пане Мері, але в нас накази.

— Чиї накази?

— Начальника Торбиного Кута.

— Начальника? Часом не пана Лотто? — запитав Фродо.

— Саме так, пане Торбине; та нині ми кажемо просто: «Начальник».

— Справді! — сказав Фродо. — Ну, тішуся, що принаймні Торбином не зветься. Але зараз саме час родичам узятися за нього і поставити його на місце.

Гобіти за воротами притихли.

— Не треба так говорити, — сказав один із них. — Він про це довідається. А якщо будете так галасувати — розбудите здоровил Начальника!

— Ми розбудимо його так, що він і не спам'ятається, — сказав Мері. — Якщо ваш дорогоцінний Начальник наймає бандитів із пустищ, то, значить, ми трішечки запізнилися. — Він зістрибнув із поні, побачив у світлі ліхтаря оголошення, зірвав його та кинув за ворота.

Гобіти відсахнулися від воріт.

— Іди сюди, Піпіне! — сказав Мері. — Двох вистачить!

Мері та Піпін видряпалися на ворота, і гобіти втекли. Знову пролунав ріжок. У більшому будинку праворуч у просвіті дверей з'явився високий здоровило.

— Що таке? — гаркнув він, крокуючи мостом. — У ворота ломитись? Ану забирайтеся, бо поскручую ваші паршиві шийки!

Раптом він зупинився, бо помітив блиск мечів.

— Біле Папороте, — сказав Мері, — якщо через десять секунд не відчиниш, то гірко пошкодуєш. А як не послухаєш — проштрикну тебе лезом. Відчиняй двері, забирайся геть і не повертайся сюди. Ти злодій і розбійник із великої дороги.

Біл Папорот зіщулився, підійшов до воріт і відтягнув засуви.

— Ключ віддай! — наказав Мері.

Та розбійник жбурнув ключ йому в голову і дременув у темряву. Коли він пробігав повз поні, один із них хвицнув його копитом. Папорот завив і зник у ночі. Надалі про нього ніколи не чули.

— Молодець, Біле! — сказав Сем до поні.

— Зі здоровилом упоралися, — сказав Мері. — З Начальником побачимося пізніше. А зараз нам треба десь переночувати, оскільки ж ви розвалили Мостовий заїзд і замість нього збудували ці темні сараї, то доведеться вам самим нас приймати.

— Вибачайте, пане Мері, — сказав Гоб, — але це заборонено.

— Що заборонено?

— Приймати непрошених гостей, їсти не за розкладом і таке інше, — пояснив Гоб.

— Що тут відбувається? — вражено запитав Мері. — Рік був неурожайний, чи що? Мені здавалося, літо було гарне й усе вродило.

— Та ні, рік був нічогенький, — сказав Гоб. — Урожай ми виростили добрий, але не знаємо, куди все поділося. Ходили тут усілякі «збирачі» та «роздавачі», все рахували, заміряли, забирали на склади. Забрали більше, ніж роздали, і майже нічого з тих харчів ми вже не побачили.

— Ну, годі вже! — буркнув Піпін, позіхаючи. — Тяжко слухати таке проти ночі! Ми маємо харчі зі собою. Тільки дайте нам кімнату, де можна прилягти. Нам іще не такі місця траплялися.

Гобіти на воротах і далі переминалися з ноги на ногу: вочевидь, вони порушували якийсь наказ; але важко було суперечити чотирьом таким наполегливим мандрівникам, озброєним, причому двоє з них — незвичайно високі та міцні. Фродо наказав знову зачинити ворота. Поки довкола нипали бандити, варто було про всяк випадок тримати сторожу. Потім четверо товаришів увійшли в гобітську хижку і якось розташувалися. То було порожнє й убоге приміщення зі жалюгідною грубкою, яка не давала тепла. На другому поверсі стояли тверді ліжка, а на всіх стінах висіли оголошення та список Правил. Піпін їх позривав. Пива не було взагалі, їжі обмаль, але з того, що вони принесли зі собою, вийшла непогана вечеря для всіх; і Піпін порушив Правило № 4, кинувши у вогонь увесь хмиз, виділений на наступний день.

— Ну, тепер, може, закуримо, а ви нам розкажете про те, що у вас коїться? — сказав Піпін.

— Люлькового зілля немає, — зітхнув Гоб, — є тільки для людей Начальника. Здається, всі запаси закінчилися. Ми чули, що цілими обозами його перевозили по старій дорозі з Південної Чверті, через Сарнський Брід. То було наприкінці минулого року, якраз після вашого від'їзду. Але і перед тим його сплавляли, невеликими партіями. Цей Лотто…

— Прикуси язика, Гобе Плітнику! — крикнуло відразу кілька гобітів. — Ти ж знаєш: такі промови заборонені. Начальник як довідається, всім нам буде непереливки.

— Нічого би він не довідався, якби тут не було нишпорок, — запально відказав Гоб.

— Тихо, тихо! — зупинив його Сем. — Цього досить. Нічого не хочу чути. Ні тобі «ласкаво просимо», ні пива, ні курива, а натомість купа правил і орківські балачки. Я сподівався відпочити, а тут, бачу, ще стільки роботи і проблем. Ходімо спати й відкладімо все до ранку.

У нового «Начальника», вочевидь, були власні способи дізнаватися про новини. Від Моста до Торбиного Кута було добрих сорок миль, але комусь вдалося їх перегнати. Фродо та його друзі невдовзі в цьому переконалися.

Ніяких конкретних планів вони не мали, та спочатку думали добратися до Струмкової Балки і там трохи відпочити. Але тепер, побачивши, які справи, вирішили прямувати відразу до Гобітона. Тож