Читати книгу - "Vivat Academia!"

її, не завершивши навіть своєї справи. Потому жінку швидко спалили. Пристрій зв’язку Елі, звісно, ніхто витягнути не дозволив.

— А от ночувала б зі мною в храмі — у річку би не впала, — сказала Ела Ляні. — А пристрій зв’язку — то не проблема. Придбаєш собі новий, у тебе ж кредити є.

Кредитів Ляні якраз не вистачало, бо останнім часом вона ніяк не могла втамувати голод і витрачала все на їжу. Проте за це навіть Елі було не сказати.

— Воно так, звісно… Ти сьогодні теж у храмі ночувати будеш? — обережно запитала Ляна.

— Задля мандрівки у райони беззаконня — у гуртожитку. Треба ж комусь тебе розбудити.

— Ми ще подивимося, хто кого розбудить.

— Я от тебе хотіла запитати, — задумалася Ела, — про ті приміські дослідження. Що ми маємо робити? Цілий тиждень у передмісті…

— Ет, а я думала, Рися тобі вже все пояснила, — здивувалася Ляна.

— Вона часу не мала. Ти ж розумієш — Рудий, любов і таке всяке. Пощастило йому з нею, Рися дуже хороша. Хоча… знаєш, — Ела, не озираючись, закинула за плече ручку. На відміну від більшості спудеїв, вона все ще носила із собою канцелярське приладдя.

Пацюківна спіймала ручку у повітрі — інакше та влучила б їй просто у ніс.

— Чого підкрадаєшся? — запитала Ела. — Йди далі з Ратишем балакай, нема чого підслуховувати.

Ела і Пацюківна не любили одна одну. Коли сходилися — одразу ворогувати починали, мабуть, тому, що «Вищий засуджував нечисті Слова», які були спеціалізацією Пацюківни.

— Я от дивуюсь тобі, Габріело, — почала Пацюківна, називаючи Елу повним іменем і перекидаючи спійману ручку із долоні в долоню, — як ти досі з Академії не вилетіла. Успішність у тебе… така собі. Та й відштовхуєш ти всіх.

Після того, як Віра пішла з Академії, Айрен Купер, Пацюківна і всі, кого Віра називала узагальненим словом «моралізаторки», перемкнулися з неї на Елу. Ляна боронила подругу як могла, Рися розгублено посміхалася, Талія ж здебільшого мовчала. Зрештою, Ела, як її не приймати, могла добряче дошкулити. Про те навіть Антін знав та інші хлопці, ті, з котрими Ела фліртувала.

— Можу посперечатися, — вела далі Пацюківна, — на іспитах ти мені програєш. І навіть на випускний не пройдеш, так і лишишся із половиною диплома.

В Академії видавали два дипломи. Один отримували всі, хто довчився до кінця. Другим мали щастя володіти кращі з кращих — переможці на фінальних іспитах, де спудеї билися один проти одного. Проте перемогти обраного за жеребом супротивника у двобої було мало. Після іспитів переможці вирушали на випускний, де стрічали більш серйозних ворогів. Тільки перемога над тими ворогами надавала право мати другий диплом. А з другим дипломом життя колишніх спудеїв у подальшому мало блискучіші перспективи.

— Чхати я хотіла на той диплом, — щиро відповіла Ела. — Кредити я собі і так на прожиття заробляю, витратити он все не можу. І твоя думка мене мало хвилює. Ти до іспитів ще дожити спробуй, щоб тебе на сесії не відрахували… якщо це для тебе має якесь значення.

Пацюківна щось промурмотіла собі під ніс. «Щось» було очевидно нецензурним, та Ела не піддалася на провокацію і відповідати не стала. В Академії за «нечисті Слова» так точно відрахувати могли — якщо ці Слова не були частиною візерунку під час практики.

— Ручку собі лишити можеш, як заробити на неї сили не стає, — додала Ела. Пацюківна кинула у неї ручкою, і цілком задоволена ситуацією Лянина подруга спіймала її на льоту.

— Так от, що я тобі про Рисю казала…

Ляна мовчки усміхнулася. Ела чудово могла сама себе захистити, тож ігнорування наїздів на неї, до якого вдавалася Талія, мабуть, було найкращим виходом.

— Чого усміхаєшся? — Ела підозріло подивилася на подругу.

— Е… вперше за рік почула, як хтось назвав тебе на повне ім'я, — зорієнтувалася Ляна.

Називати одне одного повними іменами серед спудеїв було не заведено. А іменами та прізвищами — взагалі вважалося верхом несмаку. Широкого вжитку набували прізвиська, як у Пацюківни, та скорочені імена, як у Ели чи Антіна. Втім, траплялися і винятки, як у випадку Талії. Хоча на ім’я та прізвище її ніхто не звав, окрім викладачів на іспитах.

Нічого дивного в такому підході не було. Адже спудеї реагували на власні імена та прізвища, відгукувалися всім своїм єством, надчутливим завдяки кресленню візерунків: знаючи ім’я та прізвище певної людини і маючи більше п’яти одиниць за шкалою Олбрайта, цю людину можна було відшукати будь-де (крім Чорного Сектору чи лісу), встановити із нею мислезв’язок чи певним чином вплинути на неї за допомогою Слів. Справжнє ім’я було дорогоцінністю, яку хіба мудрим викладачам та найближчим родичам називати довіриш. А інші хай промовчать.

За застосування чужих імен у візерунках можна було потрапити до лікарні. Втім, можливе покарання не всіх спиняло. Тому те, що Пацюківна назвала Елу Габріелою, було своєрідною погрозою-попередженням.

Проте існував і виняток із правила неназивання імен.

Айрен Купер.

Справжнє ім’я, справжнє прізвище: інакше її ніхто не звав. І вона, найкраща спудейка потоку, нікого не боялася.

— Добре тобі — на тебе за допомогою називання справжнього імені не наїдуть, — зауважила Ела.

Це була правда. Адже Ляна не пам’ятала нічогісінько із свого життя до Академії, в тому числі — і свого повного імені. Спочатку це дуже її дратувало, хотілося дізнатися більше. Потім Ляна призвичаїлися до тих імені і прізвища, які були написані в одному з її зошитів, і більше цим не переймалася. А що на них не відгукувалася, як мала б — то це не так і важливо.

— І Рисі добре, — повернулася до початкової теми Ела, — вона собі коханого знайшла і з ним сім’ю створила. Тобі не здається, що тепер вона нас у своє життя наче втиснути намагається? Показати, що ми кращі подруги, як раніше, і таке інше. Мене це дратує.

— Дружба — непевна річ, — відказала Ляна. — Ніколи не знаєш, чи була вона, доки не загубиш.

— Тебе послухати — так все, що має якусь цінність, непевне, — всміхнулась Ела.

— Але це банальна істина, — знизала плечима Ляна. Пальці її лівої руки стискали зап'ясток правої. — Коли ти щось маєш, тобі здається — так воно і має бути. А от коли загубиш… Ело, у тебе якоїсь їжі нема, часом?

— Ось, — Ела дістала зі своєї сумки кілька синіх яблук. Вона любила їх більше за жовті чи зелені і поглинала у великій кількості. Кожного дня Ела, як і Талія, ділилася з подругами чимось їстівним. Якщо у випадку з Талією