Читати книгу - "Пітер Пен"

в’язнів приволокли з темниці — всіх, окрім Венді — і вишикували перед ним. Якийсь час Гак, здавалось, не помічав їхньої присутності. Він зручно всівся, досить мелодійно мугикаючи якусь брутальну пісеньку і перебираючи колоду карт. Незабаром вогник від його сигари додав барви його обличчю.

— А тепер, шибеники, — жваво проказав він, — шестеро з вас зараз “прогуляються по дошці”, а двох я можу залишити — мені потрібні юнги. Хто хоче бути юнгою?

“Не нервуйте його зайвий раз”, — говорила їм Венді у каюті, тому Дуда чемно зробив крок уперед. Дуді зовсім не подобалась ідея служити під керівництвом такого чоловіка, але інтуїція підказувала, що розумно було б покласти відповідальність на когось, кого немає поряд. І хоч він був не дуже розумний, але добре знав, що тільки мама завжди готова взяти усе на себе. Всі діти знають це про своїх мамів і зневажають їх за це, але постійно цим користуються.

Отож Дуда розважливо пояснив:

— Бачте, я думаю, що моя мама не хотіла б, щоб я став піратом. А твоя мама, Ледь-Ледю, хотіла б, щоб ти був піратом?

Він підморгнув до Ледь-Ледя, і той сказав:

— Думаю, що ні… — (Буцімто якби вона цього хотіла, то все обернулось би інакше). — Гей, Близнюки, а ваша мама хотіла б, щоб ви були піратами?

— Ні, не хотіла б, — відповів перший Близнюк, так само, як інші. — А твоя, Чубчику?

— Припиніть оці теревені, — закричав Гак.

Чубчик без слова відступив назад.

— Ти, хлопче, — звернувся капітан до Джона, — ти схожий на такого, хто має трохи мужності. Хіба ти ніколи не хотів бути піратом, друже?

Так, у Джона деколи з’являлося таке бажання, коли доводилось розв’язувати задачі з математики, і він пишався, що Гак вибрав його.

— Якось я подумав, що добре було б, якби мене називали Джек Червона Рука, — сказав він невпевнено.

— Що ж, непогане ім’я. Ми будемо тебе так називати, хлопче, якщо ти приєднаєшся до нас.

— Що скажеш, Майкле? — запитав Джон.

— А як ви будете називати мене, якщо я приєднаюся до вас? — запитав Майкл.

— Джо Чорна Борода.

Майкл, звичайно, був вражений:

— Що скажеш, Джоне?

Він хотів, щоб вирішував Джон, а Джон хотів, щоб вирішував Майкл.

— І тоді нас буде поважати король? — запитав Джон.

Гак процідив крізь зуби:

— Вам треба буде скласти присягу “Геть короля!”.

Можливо, досі Джон поводився не зовсім зразково, зате тепер він просто сяяв.

— Тоді я відмовляюсь, — закричав він, вдаривши по бочці перед носом у Гака.

— Я теж відмовляюсь, — закричав Майкл.

— Владу Британії! — пропищав Кудрик.

Оскаженілі пірати вдарили їх в лице, і Гак заревів:

— Ви підписали собі смертний вирок. Приведіть їхню матусю. Приготуйте дошку.

Всі вони були просто хлопчиська і поблідли, коли побачили, як Джукс і Кекко готували смертоносну дошку. Але коли привели Венді, усі старалися триматись мужньо.

Я не знаю слів, якими можна було б описати, як Венді зневажала тих піратів. Хлопчаків все-таки трохи підкупило запрошення до піратського ремесла, а Венді бачила тільки те, що цей корабель роками не митий. Тут не знайшлося жодного ілюмінатора, на брудному склі якого не можна було б вивести пальцем “Брудна свиня”, і вона вже кілька разів таке написала. Але коли діти обступили її, вона, звичайно, не думала вже ні про що, тільки про них.

— Ну що ж, моя красунечко, — сказав Гак солоденько, ніби в нього в роті був сироп, — зараз ти побачиш, як твої дітки “прогуляються по дошці”.

Під час усіх цих перипетій він, що вважав себе за справжнього джентльмена, забруднив свій гофрований комір і раптом зрозумів, що Венді це побачила. Поспішним рухом він спробував приховати бруд, але було вже пізно.

— Вони помруть? — запитала Венді, дивлячись таким невимовно зневажливим поглядом, що він мало не знепритомнів.

— Так, вони помруть, — гаркнув він. — Всім мовчати! Хай матуся скаже останнє слово своїм діткам.

У цю мить Венді була прекрасна:

— Ось моє останнє слово, дорогі мої хлопчики, — твердо сказала вона. — Мені здається, я маю промовити його від імені ваших справжніх матерів, і це буде побажання усіх матерів — ось воно: “Ми сподіваємося, що наші сини загинуть гідно, як личить справжнім англійським джентльменам”.

Навіть піратам стало страшно, а Дуда розпачливо закричав:

— Я виправдаю сподівання своєї мами. А ти, Чубчику?

— Я теж виправдаю сподівання своєї мами. А ви, Близнюки?

— І ми виправдаємо сподівання своєї мами. Джоне, а ти?..

Але до Гака знову повернувся голос.

— Ану зв’язати її! — закричав він.

Смі прив’язав Венді до щогли:

— Послухай-но, моя солоденька, — шепнув він, — я врятую тебе, якщо ти пообіцяєш бути моєю мамою.

Але навіть зворушливому Смі вона не могла дати такої обіцянки.

— Краще взагалі ніколи не мати дітей, — відповіла вона з відразою.

Сумно визнавати, що жоден із хлопчаків не дивився на Венді, поки Смі прив’язував її до щогли — всі погляди були прикуті до дошки: хлопців чекала остання коротка прогулянка. Вони вже не надіялися пройти її сміливо, ні про що вже не думали; вони могли тільки дивитися і тремтіти.

Гак посміхнувся до них зціпивши зуби і зробив крок до Венді. Він хотів повернути її голову, щоб вона бачила, як хлопчики, один за одним, пройдуть по дошці. Але він не зробив цього, не почув від неї безтямних зойків, на які сподівався. Замість того він почув щось інше.

Це було жахливе крокодилове цокання.

Усі почули його — пірати, хлопчики, Венді. І всі очі негайно повернулись в один бік: не до води, звідки долинали звуки, а до Гака. Всі знали: те, що має статися, стосується лише його, і тепер вони з дійових осіб перетворилися на глядачів.

Страшно було бачити, як він перемінився. Він упав як підкошений — так, ніби йому зненацька відрубали ноги.

Звук усе ближчав, але швидше за нього прийшла страшна думка: крокодил зараз опиниться на кораблі!

Навіть залізний гак висів без руху, ніби знав, що він теж невід’ємна частина того, чого прагне напасник. Опинившись сам на сам з таким невідворотним жахом, будь-який інший чоловік покірно лежав би з заплющеними очима там, де впав. Але потужний мозок Гака працював, і капітан, керуючись ним, повзав на колінах по палубі, втікаючи від моторошного звуку якомога далі. Пірати шанобливо поступалися йому, і тільки коли він доповз до фальшборту, тільки тоді він заговорив.

— Заховайте мене! — хрипко закричав він.

Вони скупчились довкола нього і відвернулися від того, що вилазило на борт. Вони й не думали змагатися з ним. Це був