Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"

масове підприємство з тисячами робітників..., яке, як жорна, перетирає всі національності й гартує нову національність. Ця національність — світовий пролетаріат».[344]

На практиці ОГПУ вбачала в українському селянстві особливу небезпеку для радянської держави, і ця небезпека була зовсім не теоретичною. Під економічним тиском селяни підняли повстання в 1918–1920 роках. Тепер, коли планували запровадити колективізацію, ті самі регіони мали зазнати ще більшого економічного тиску. Не дивно, що чекісти передчували повторення подій тих років, і що його співробітники, за прикладом Сталіна, також почали послуговуватися мовою Громадянської війни.[345]

Певною мірою такі побоювання були небезпідставні. До переліку завдань управління, серед інших, входив регулярний збір інформації про політичні настрої та думки простих людей. Тому управлінню було добре відомо, як сільське населення, особливо в Україні, поставиться до нових хлібозаготівель, адже вони були по суті повторенням реквізицій зерна, про які ніхто не забув.

ОГПУ також розуміло, що можливе невдоволення серед освічених українців у містах, тому вони боялися зв’язку між цими двома групами незадоволених. У 1927 році ДПУ повідомило (серед іншої інформації), що колишній член ЦК КП(б)У засуджував «колоніальну» політику Москви в Україні.[346] В Одесі помітили, що після одного концерту натовп з глядачів-«шовіністів», під впливом «національно-незалежницьких» почуттів, подарував квіти жовтого й блакитного кольору двом відомим українським музикантам.[347] У ДПУ також позначили анонімного листа, надісланого поштою до газети, в якому селян змальовували як «рабів», пригноблених «московсько-єврейським чоботом» та «царями з ЧК». Той же лист застеріг редакцію не переоцінювати мовчання народу: українці «нічого не забули».[348] Інформатори в Житомирі навіть почули, як вчителі скаржилися, що українську їжу та ресурси відправляють в Росію. Викладачі погодилися з тим, що селяни неодмінно повстануть проти такої політики: «Також необхідно знайти лідерів серед самих селян, в яких селянські маси могли б повірити».[349]

Ще більш тривожними були свідчення про те, як деякі селяни, залякані постійною пропагандою про небезпеку війни, сподівалися, що майбутня війна врятує їх від нової хвилі хлібозаготівель. Через чутки про те, що поляки незабаром перейдуть кордон, селяни в селі Михайлівка змели все з полиць у місцевому кооперативному магазині та почали запасатися їжею. Місцева газета опублікувала листа з описом паніки:

Усі плачуть, а тут тобі як телеграфом: «Уже у Великому Бобрику поляки!», «Бобрик уже забрали!», «Прямо на Михайлівну наступають!» Усякий не знає, що його робити: чи то втікати, чи то залишатися...».[350]

У звітах ДПУ України занотовано розмови селян, в яких ті говорили, що «через два місяці на Україну прийдуть поляки, і тоді настане кінець хлібозаготівлям» або «у нас немає хліба тому, що влада його вивозить до Москви, а вивозить тому, що знає: невдовзі вона лишиться України. Ну нічого, приходить строк їм п’яти намазувати». Поляки, німці, євреї, котрі проживали в Україні, почали планувати виїзд за кордон. «Німці у Росії — пасинки, потрібно їхати до Америки, — говорили члени цієї меншини один одному. — Краще бути в Америці добрим, ніж у Росії поганим господарем, котрого нарікають куркулем». Етнічні поляки раділи новинам, що польська армія проводила військові маневри по той бік кордону й «майже у кожному селі польського району помічалася зловтіха з приводу майбутньої зміни влади».[351]

ОГПУ знало або принаймні здогадувалось, що принесе колективізація на село, тому очікувало зростання опору серед українців в селі та в місті. Більшовицька ідеологія передбачила це протистояння: під час загострення класової боротьби буржуазія відчайдушно боротиметься з революцією. Чекісти усвідомлювали, що їх робота полягає в забезпеченні перемоги революції.

У жовтні 1928 року два співробітника ОГПУ Терентій Дерибас і Рудольф Аустрін у важливому звіті для вищого керівництва під назвою «Антирадянський рух на селі» спробували розкрити причини проблеми. Вони почали свій звіт з переліку жахливих подій часів Громадянської війни на всіх теренах СРСР, участь в яких загартувала багатьох чекістів і визначила їхні подальші кар’єри.

«В історії боротьби органів ЧК-ОГПУ з контрреволюцією значну роль відіграла війна з проявами контрреволюції на селі», — розпочинали доповідачі. Обидва згадали, як «куркулі і сільська буржуазія», очолювана антирадянськими партіями, воювала з більшовиками під час «куркульського повстання» 1918–1919 років — тобто великого селянського повстання на чолі з Петлюрою, Махном, Григор’євим та іншими. Вони зауважили, що селянський рух почав вщухати на початку 1920-х років, але підозрювали, що він знову набирає сили, а ще й нових форм та використовує нові гасла. Одним словом, селянське повстання може повернутись знову.

Автори звіту спостерігали або стверджували, що спостерігали, нове явище. «Міська антирадянська інтелігенція» докладала більших ніж будь-коли раніше зусиль для об’єднання з «антирадянськими рухами куркулів». Завдяки цьому міцніють стосунки між містом і селом, писали вони, й з’явилися маленькі осередки опозиції по всій країні — навіть у лавах Червоної армії. Особливу увагу чекістів привернули періодичні заклики до створення селянських профспілок або селянської партії, «що базувалася на класовій приналежності та стала б суперником для робітничої партії». Такі заклики чули або думали, що чули, інформатори ОГПУ дедалі частіше у селах по всій території СРСР. Вони нарахували 139 закликів до об’єднання в селянські спілки в 1925 році. Через два роки ця цифра зросла до 2 312.

Незважаючи на те, що самого Симона Петлюри вже не було на світі (двома роками раніше його застрелили в Парижі), пам’ять про те, як колись за підтримки поляків війська головного отамана взяли Київ, ніколи не полишала думок цих чекістів:

Останнім часом особливо пожвавилась петлюрівщина, яка намагається зробити з України плацдарм для майбутньої атаки імперіалізму на СРСР. Немає сумніву, що за спиною УНР (Української Народної Республіки) стоїть польський уряд Пілсудського, але не можна пояснювати пожвавлення петлюрівщини в УСРР лише підступами польського уряду та УНР. Петлюрівщина, висуваючи шовіністичні та антисемітські гасла і спокушаючи маси існуванням незалежної [Української Народної] республіки, стає організаційним центром, котрий об’єднує розпорошені антирадянські організації на селі, і серед дрібної буржуазії міста під єдиним національним прапором для спільної боротьби з Радянською владою.[352]

Навіть зараз важко встановити достовірність цього звіту. Ймовірно, що зв’язки між налаштованою проти радянської влади інтелігенцією та селянством в Україні відігравали важливу роль, а заклики до селянських спілок лунали по всій республіці. Звіти управління рясніють прикладами політичних процесів на селі. Наприкінці 1927 року до харківської центральної газети «Вісті» надійшов анонімний лист від «Спілки селян України» з вигаданої адреси «Київ, вул. Петлюри». У листі зазначалося: «Вже немає можливості терпіти далі командування т.т. комуністів». Лист