Читати книгу - "Мовчання ягнят"

431
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 93
Перейти на сторінку:
кухню.

Джейм Ґамб вийняв із мікрохвильової пічки три таці з ТБ-обідами. Два – «Для зголоднілого чоловіка», які він з’їсть сам, і один – «Здорова кухня», для пуделя.

Собачка жадібно накинулася на закуски та десерт, не чіпаючи овочів. На двох тацях Джейма Ґамба лишилися самі кістки.

Він випустив пуделя надвір із чорного ходу та запахнув халат від прохолодного вітру, спостерігаючи, як собачка присідає у вузькій смужці світла з дверного прорізу.

– Ти ще не зробила Справи Номер Два-а-а. Добре, я не дивитимусь.

Але він крадькома підглядав між пальцями.

– О, супер, моя бубочка, чи ти не справжня леді? Ходімо, будемо вкладатися спати.

Містер Ґамб любив лягати спати. Він робив це по кілька разів за ніч.

Також він любив прокидатися й сидіти в тій чи іншій з багатьох кімнат, не вмикаючи світло, або потроху працювати вночі, коли в ньому палали творчі поривання.

Він хотів був вимкнути світло в кухні, але зупинився, задумливо скрививши губи й поглядаючи на сміття, що лишилося після вечері. Він узяв три таці з-під ТБ-обідів і змахнув зі столу крихти.

Перемикач перед східцями вмикав освітлення в підвалі. Джейм Ґамб вирушив униз, несучи в руках таці. На кухні заскиглила собачка та прочинила носом двері.

– Гаразд, дурко-бурко.

Він підібрав пуделя й поніс її вниз. Вона крутилася й тягнулася носом до таць у другій руці Ґамба.

– І не думай, тобі вже досить.

Він відпустив собачку, і вона побігла поруч із ним по заплутаному багаторівневому підвалу.

У підвальному приміщенні під кухнею містився колодязь, що давно пересох. Кам’яні стінки, укріплені сучасними колодязними кільцями й цементом, піднімалися на два фути від піщаної підлоги. Стара оригінальна дерев’яна заслона, заважка для дитини, прикривала отвір колодязя. У заслоні виднілася хвіртка, достатньо широка, аби крізь неї пройшло відро. Хвіртка була прочинена, і Джейм Ґамб висипав у неї недоїдки з двох своїх таць, а також із собачої.

Кістки й шматки овочів зникли з очей у непроглядній темряві колодязя. Собачка сіла й узялася просити.

– Ні-ні, нічого нема, – сказав Ґамб. – Ти й так товстуха.

Він піднявся сходами, нашіптуючи «товстушок-пампушок, товстушок-пампушок» своєму маленькому песику. Він так і не дав взнаки, навіть якщо почув крик, достатньо гучний і розбірливий, який відбивався луною з чорної дірки:

– ПРОШУ-У-У ВА-АС.

Розділ 21

Кларіс Старлінг увійшла в Балтиморську лікарню для психічно хворих злочинців невдовзі після десятої вечора. Вона була сама. Старлінг сподівалася, що Фредерік Чилтон уже пішов додому, але він чекав на неї у своєму кабінеті.

На Чилтоні був англійський піджак у велику клітинку. Старлінг подумала, що через два бокові шліци та довгі поли піджак скидається на пеплум[113]. Вона від щирого серця сподівалася, що Чилтон не вирядився спеціально для неї.

Перед його столом не було нічого, окрім простого стільця, прикрученого болтами до підлоги.

Старлінг зупинилася біля нього, поки в повітрі зависло привітання. Вона чула запах холодних прогнилих труб із Чилтонового гардероба, розташованого за зволожувачем повітря.

Доктор Чилтон покинув роздивлятися свою колекцію потягів «Франклін Мінт»[114] і повернувся обличчям до Старлінг.

– Не бажаєте горнятко кави без кофеїну?

– Ні, дякую. Вибачте, що турбую вас увечері.

– Ви й досі намагаєтеся щось дізнатись у тій справі з головою? – спитав Чилтон.

– Так. У прокуратурі округу Балтимор мене повідомили, що домовилися з вами про зустріч, докторе.

– О так. Ми дуже тісно співпрацюємо з місцевою владою, міс Старлінг. До речі, чи не пишете ви на цю тему статтю або тези?

– Ні.

– А ви коли-небудь друкувалися в професійних виданнях?

– Ні, ніколи. Це звичайне доручення від державної прокуратури, для Балтиморського відділу вбивств. Ми підкинули їм незакриту справу і просто допомагаємо зв’язати кінці з кінцями.

Старлінг збагнула, що через огиду до Чилтона їй легше брехати.

– Ви з «жучком», міс Старлінг?

– Я з чим?

– Чи є на вас мікрофон, щоб записувати слова доктора Лектера? У поліції вживають термін «жучок», я певен, що ви чули.

– Ні.

Доктор Чилтон узяв зі стола маленький диктофон «Перлкордер» і вставив у нього касету.

– То покладіть його до себе в сумочку. Ми розшифруємо вашу розмову та надішлемо вам копію тексту. Зможете скористатися ним для свого звіту.

– Ні, я не маю права, докторе Чилтон.

– Чому ж ні? Влада Балтимора постійно просить мене проаналізувати все, що каже Лектер у справі того Клауса.

Обминіть Чилтона, якщо зможете, казав їй Кроуфорд. Нам удасться приборкати його рішенням суду, але Лектер устигне все пронюхати. Він читає Чилтона, наче комп’ютерний томограф.

– У державній прокуратурі вирішили, що спочатку треба спробувати неофіційний підхід. Якщо я запишу розмову без згоди доктора Лектера, а він дізнається, то, чесне слово, ми зруйнуємо атмосферу, за якої відбувається наша співпраця. Я певна, ви зі мною згодні.

– Та як же він дізнається?

Прочитає в газетах, поміж іншим, а то сам не знаєш, сраний ти довбню.

Уголос вона сказала інше:

– Якщо ці матеріали використають і Лектеру доведеться свідчити, то ви перший побачите ці записи, і я певна, що вас обов’язково залучать до справи як експерта. Зараз ми просто намагаємося виманити в нього якусь зачіпку.

– Ви знаєте, чому він із вами говорить, міс Старлінг?

– Ні, докторе Чилтон.

Він став роздивлятися окремо кожного клакера[115] з низки сертифікатів і дипломів, які висіли на стіні за його столом, наче проводив соцопитування.

– А ви певні, що насправді розумієте, що робите?

– Я чітко знаю, що роблю.

Забагато тут «роблять».

Від сьогоднішніх вправ у Старлінг тремтіли ноги. Їй не хотілося сперечатися з Чилтоном. Треба було берегти сили на зустріч із Лектером.

– Що ви робите, то це приходите до мене в лікарню, проводите співбесіду з пацієнтом і відмовляєтесь ділитися зі мною інформацією.

– Я дію згідно з наказом, докторе Чилтон. Ось цілодобовий номер державної прокуратури. А тепер, будь ласка, або обговоріть це з прокурором, або дозвольте мені виконувати свою роботу.

– Я вам не ключник-доглядач, міс Старлінг. Я не прибігаю сюди так пізно ввечері, щоб запускати й випускати відвідувачів. У мене був квиток на «Свято на льоду».

Він збагнув, що сказав «квиток». Один. Тієї ж миті Старлінг побачила його життя, і Чилтон це також збагнув.

Вона побачила його збляклий холодильник, крихти на таці перед

1 ... 34 35 36 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мовчання ягнят», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мовчання ягнят"