Читати книгу - "Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр."
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Незадовго до дванадцятої години на площі зупинились автомобілі з галицькими депутатами. Тоді з Софійського собору вийшло духовенство на чолі з катеринославським архієпископом Агапитом, черкаським єпископом Назарем, який щойно відправив службу Божу, та ще чотирма єпископами: мінським – Георгієм, вінницьким – Амвросієм, канівським – Василієм, Уманським – Димитрієм (митрополита київського Антонія у грудні 1918 р. усунули з посади за антиукраїнську діяльність)[259]. Потім в’їхали члени Директорії. Всі офіційні представники зайняли місця напроти входу до собору святої Софії. Над площею пронеслося «Слава!», оркестр виконав національний гімн. Рівно о дванадцятій розпочався святковий акт Злуки. Віце-президент Української Національної Ради ЗУНР Л. Бачинський заявив, що його земляки бажають відновити національно-державну єдність українського народу, яка існувала за Володимира Великого і Ярослава Мудрого і до якої тяжіли гетьмани Богдан Хмельницький, Петро Дорошенко, Іван Мазепа. Державний секретар Лонгин Цегельський зачитав грамоту-ухвалу УНРади ЗУНР від 3 січня 1919 р. Опісля промовець передав грамоту з підписами президії Української Національної Ради голові Директорії Володимирові Винниченку. Зривається громовицею «Слава!». З повагою до іноземців ту грамоту французькою мовою зачитав галицький делегат Ярослав Олесницький.
У відповідь член Директорії Ф. Швець обнародував довгоочікуваний документ:
«Універсал Директорії Української Народньої Республіки
Іменем Української Народньої Республіки Директорія оповіщає народ український про велику подію в історії землі нашої Української.
3-го січня 1919 року в м. Станиславові Українська Національна Рада Західної Української Народньої Республіки, як виразник волі всіх українців Австрійської імперії і як найвищий їхній законодавчий чинник, торжественно проголосила злуку Західньої Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Українською Народньою Республікою в одноцільну суверенну Народню Республіку.
Вітаючи з великою радістю цей історичний крок західних братів наших, Директорія Української Народньої Республіки ухвалила тую злуку прийняти і здійснити на умовах, які зазначені в постанові Західньої Української Народньої Республіки від 3-го січня 1919 року.
Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народня Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна.
Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України.
Однині є єдина незалежна Українська Народня Республіка.
Однині народ український, визволений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду.
22 січня 1919 року у м. Київі.
Голова Директорії В. Винниченко
Члени Директорії С. Петлюра,
П. Андрієвський,
А. Макаренко
Член-секретар Ф. Швець»[260]
Під радісні оплески присутніх професор Ф. Швець передав текст Універсалу Л. Цегельському. Водночас Грамоту і Універсал зачитано по чотирьох кутах площі спеціальними окличниками. Багатотисячне торжество під древніми стінами святої Софії завершилося молебнем з побажанням многоліття Директорії, Уряду, війську, всьому українському народові. Архієпископ Агапит звернувся до Бога, щоб Він сприяв не лише національному, але й духовному єднанню народу. Потім відбувся військовий парад і маніфестація по Валодимирській вулиці до Оперного театру, де громадськість повідомили, що відкриття Трудового конгресу відбудеться 23 січня. Відтак урочиста процесія підійшла до Губернського земства. З балкону будівлі В. Винниченко закликав берегти «свою республіку від ворогів». С. Петлюра звернувся до мешканців столиці збирати одяг і харчі для українського війська. Ввечері в Українському клубі організовано святковий банкет для урядовців УНР і делегації ЗУНР, на якому з привітаннями виступили В. Винниченко, С. Петлюра, М. Шаповал, Л. Цегельський[261].
Наступного дня офіційні делегації подалися до Оперного театру на відкриття Трудового конгресу, на який прибули представники регіонів і політичних сил[262]. Праву сторону залу (дивлячись зі сцени) зайняли галичани, за ними сиділи наддніпрянські соціал-федералісти, соціалісти-самостійники, соціал-демократи. Центр та ліве крило зайняли есери. Посередині першого ряду сидів професор Михайло Грушевський. Під стіною зліва – представник Бунду та комуністи (укапісти). У ложах партеру та першого поверху – члени Директорії та Кабінету міністрів, старшини січових стрільців на чолі з полковником Євгеном Коновальцем.
Близько п’ятої години Володимир Винниченко оголосив конгрес відкритим. У вступному слові він коротко нагадав присутнім драму повстання проти гетьмана, закликавши делегатів «віддати пошану стрільцям, що впали в цій боротьбі». Після цього есер Аркадій Стеценко запропонував президію у складі есера Дмитра Ордини, соціал-демократа Семена Вітика, а також галицького блоку (без соціал-демократів) Тимка Старуха. Головуючим обрано Семена Вітика, якому одразу ж надано слова з першого питання – справи Злуки.
Потім виголосив промову Лев Бачинський. «Галичина та Наддніпрянщина – це дві рідні сестри, яким тепер треба лучити спільне добро і зло, щастя та нещастя. Отже, є потреба негайної злуки обох частин України», – закликав голова галицької делегації[263]. Після кількох виступів Семен Вітик оголосив голосування вставанням з місць. За ратифікацію Акту злуки[264] проголосували практично всі присутні, крім групи лівих есерів і укапістів. Однак, почувши гнівні протести, слова обурення, і вони встали. Вперто сиділи на місцях лише два комуністи. Селянські депутати конгресу створили окрему фракцію – Селянсько-українське демократичне сторонництво на чолі з галичанином Т. Старухом. У його програмі задекларовано: узаконення приватної власності; можливість наділення землею лише тих, хто її обробляв; непорушність господарств площею до 50 моргів і конфіскація за викуп землі, що перевищувала цю норму. Планували також побудувати у столиці Селянський дім[265].
Через день галичан прийняв голова Всеукраїнського Союзу Земств отаман С. Петлюра. Гості з особливим зацікавленням оглянули загальний, рільничий, санітарний, убезпечений та інші відділи земства, агрономічний музей, який вже не один рік проводив регулярні дослідження ґрунту і вод Київщини.
28 січня Трудовий конгрес прийняв Тимчасову конституцію УНР (закон про владу), в якій було відображено окремі юридичні умови функціонування об’єднаної УНР. В склад Директорії увійшов представник Східної Галичини (з 10 березня – Є. Петрушевич). Державний секретар зовнішніх справ ЗУНР автоматично ставав віце-міністром закордонних справ УНР; галичан
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». Галичина в Українській революції 1917–1921 рр.», після закриття браузера.