Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

голова, і їй давали болезаспокійливі засоби. У плечі відчувався тупий біль, який різко загострювався, якщо Лісбет робила необережний рух або переміщала вагу тіла. Вона лежала на спині, все з тим же коміром навколо шиї — його залишили ще на кілька днів, поки рана в голові не почне гоїтися. У неділю температура в неї піднялася до 38,7. Доктор Хелена Ендрін констатувала, що по тілу блукає інфекція. Інакше кажучи, Лісбет була хвора, і, щоб визначити це, термометр їй не був потрібний.

Ось і знову вона прикута до ліжка в державній установі, щоправда, цього разу без ременів, що утримують її на місці. Ремені на цей раз були б зайвими — Лісбет не могла навіть сісти, не те що втекти.

У понеділок вдень до неї зайшов доктор Андерс Юнассон, і його обличчя здалося їй знайомим.

— Вітаю. Ви мене пам’ятаєте?

Вона похитала головою.

— Ви були в напівпритомному стані, але це я розбудив вас після операції. Я вас і оперував. Мені просто хочеться довідатися, як ви себе почуваєте і чи все гаразд.

Лісбет Саландер поглянула на нього із здивуванням. Невже не очевидно, що далеко не все гаразд?

— Я чув, що ви вночі зняли комір.

Вона кивнула.

— Ми вам наділи комір не для жарту, а щоб ви не рухали головою, поки почнеться процес загоєння.

Він уважно поглянув на мовчазну дівчину.

— Гаразд, — сказав він під кінець. — Я лише хотів на вас поглянути.

Вже підійшовши до дверей, він почув її голос.

— Юнассон, правильно?

Він обернувся і, здивований, усміхнувся їй.

— Правильно. Якщо ви запам’ятали моє ім’я, то ви були куди бадьорішою, ніж я думав.

— То це ти витягував кулю?

— Правильно.

— Ти можеш розповісти мені, як мої справи? Я ні від кого не можу добитися розумної відповіді.

Він повернувся до ліжка і поглянув їй в очі.

— Тобі пощастило. Тобі стріляли в голову, але, схоже, не пошкодили жодної життєво важливої ділянки. У даний момент існує ризик крововиливу в мозок, тому ми й хочемо потримати тебе без руху. У тебе в тілі наявна інфекція, схоже, що потрапила через рану на плечі. Якщо нам не вдасться побороти інфекцію антибіотиками, можливо, доведеться тебе знову оперувати. Процес загоєння ран буде болючим. Але, судячи з моїх спостережень, є всі підстави сподіватися, що ти цілком видужаєш.

— У мене можуть утворитися якісь ушкодження мозку?

Він повагався, а потім кивнув.

— Так, такий ризик є. Проте всі ознаки вказують на те, що все буде добре. Крім того, існує можливість, що у тебе в мозку утворяться рубці, які можуть викликати проблеми, наприклад, розвинеться епілепсія або яка-небудь інша напасть. Але, чесно кажучи, це з галузі теорії. На сьогодні все виглядає добре, ти видужуєш. Якщо ж у процесі лікування виникнуть проблеми, тоді нам доведеться з ними розбиратися. Я відповів досить чітко?

Вона кивнула.

— Скільки часу мені доведеться так пролежати?

— Ти маєш на увазі — в лікарні? Мине, в усякому разі, тижнів два, перш ніж ми тебе випустимо.

— Ні, я маю на увазі — через який час я зможу вставати, ходити і пересуватися?

— Не знаю. Це залежатиме від того, як піде процес загоєння ран. Але ми зможемо почати яку-небудь форму фізіотерапії не раніше ніж за два тижні.

Вона довго серйозно дивилася на нього.

— У тебе, часом, немає сигарети? — спитала вона.

Андерс Юнассон засміявся і похитав головою.

— Мені шкода. Курити тут заборонено. Але я можу влаштувати, щоб тобі дали нікотиновий пластир або нікотинову жувальну гумку.

Вона трохи подумала і кивнула, потім знову поглянула на нього.

— Як справи із старим негідником?

— З ким? Ти маєш на увазі…

— З тим, хто надійшов одночасно зі мною.

— Схоже, ви з ним не дружите. Та нічого. Небезпеки для життя немає, він узагалі-то вже розгулює на милицях. Суто фізично йому дісталося дужче, ніж тобі, і в нього дуже болюча рана обличчя. Якщо я правильно зрозумів, ти огріла його сокирою по голові.

— Він намагався мене вбити, — тихо сказала Лісбет Саландер.

— Звучить непереконливо. Мені треба йти. Хочеш, щоб я ще прийшов тебе відвідати?

Лісбет Саландер трохи подумала, потім коротко кивнула. Коли за ним зачинилися двері, вона задумливо втупилася в стелю. Залаченкові дали милиці — ось і джерело звуку, який вона чула вночі.

Юнаса Сандберґа, як наймолодшого, відправили організовувати ланч. Він повернувся з суші та легким пивом і почав виставляти їжу на стіл для нарад. Еверт Гульберґ відчув приплив туги за давнішими літами — тоді все відбувалося так само, якщо якась операція входила в критичну фазу і робота йшла цілодобово.

Помічена ним різниця полягала, мабуть, лише в тому, що за його часу нікому б не спала на думку безглузда ідея замовляти на ланч сиру рибу. Йому б хотілося, аби Сандберґ приніс фрикадельки з пюре і брусничним соусом. Правда, голодним Гульберґ не був, а тому зміг з легким серцем відставити суші убік і з’їсти шматочок хліба з мінеральною водою.

Обговорення тривало і за їдою. Вони дісталися до того моменту, коли слід було підбити підсумки і визначити, яких потрібно вживати заходів. Зволікати з ухваленням рішень було не можна.

— Я зовсім не знав Залаченка, — сказав Ваденшьо. — Що він за людина тоді був?

— Напевно, він і зараз такий, — відповів Гульберґ. — Страшенно розумний, з майже фотографічною пам’яттю на деталі. Проте, на мій погляд, він брудна свинюка і, мабуть, трохи божевільний.

— Юнасе, ти ж учора з ним зустрічався. Яке в тебе склалося враження? — спитав Ваденшьо.

Юнас Сандберґ перестав жувати.

— У нього все під контролем. Я вже розповідав про його ультиматум. Або ми, немов за помахом чарівної палички, владнаємо так, що все буде шито-крито, або він закладе «Секцію».

— Як, чорт забирай, він думає, ми можемо зам’яти те, що безперервно обсмоктується ЗМІ? — поцікавився Георг Нюстрьом.

— Йдеться не про те, що нам під силу, а що ні. Йому просто потрібна можливість тримати нас під контролем, — сказав Гульберґ.

— Як ви оцінюєте ситуацію? Він виконає свою погрозу? Справді розповість усе ЗМІ? — спитав Ваденшьо.

— Це передбачити майже неможливо, — повільно промовив Гульберґ. — Залаченко не кидається пустими погрозами, він зробить так, як йому буде вигідно. Щодо цього він передбачений. Якщо він зможе мати для себе користь з розмови із ЗМІ… щоб домогтися амністії або зменшення покарання, він на це піде. Або якщо відчує, що його зрадили, і захоче помститися.

— Незважаючи на наслідки?

— Саме незважаючи на наслідки. Йому важливо показати, що він сильніший за нас.

— Але ж