Читати книгу - "Добло і зло"

цього століття. Віджигає, буває цинічним. Добрий друг і сильний маг.

Алігарх

Дяпчик, якому присвячена окрема глава.

Дарт Вейдер

Дута величина.

Влад

Супергерой. Мєчьта всіх тьолок. Одружений на красивій жінці, має мудру доньку. Тьолки сосуть лапки.

Редісова

Васін екс в окулярах і з радіоприймачем.

Лосось

Великомученик.

Аліса-20

Прекрасне юне створіння з Харкова. Світловолоса, гнучка, кучерява. Запихає в рот кулак. Слухає правильну музику і багато читає. Раз була ледь не вийшла заміж за пісатєля.

Злюка

Моя літагентка і друг. Цинік. Єврейська українська націоналістка родом з Запоріжжя. Має багато срібних брязкалець, кішку і любимого мущіну, теж дуже розумного. Її всі бояться.

Reis Mit Scheis

Склад: Укорізнєнна Коала і Щеня Динозавра. Або Оля і Антон. Ще та собі парочка і арт-груп. Живуть у сквоті, радують очі. Розроблять вам дизайн одягу, аксесуарів, сайту, ресторану, диска, книги, запрошення на весілля і катафалку для похоронів любимого боса. Все в естетиці стріт-фешна. Буржуазна слабкість — дом періньон розе.

Бабай

Художник-парашутіст. Служив у ВДВ, що парадоксальним чином не позначилося на його душевному здоров’ї.

Катя

Співачка і продюсер в одній особі. Співачка своя, а продюсер моя. Телевізійна. Ненавидить роботу так само, як я. Красавіца й умніца, не то шо я.

Комод

Мій товстий і красівий екс. Іще один, давніший.

Рибочка

Deus ex mashina. (Lingua Latina non es penis canina.)

Білочка

Кохана машина.

«ВАНДЕРЕР» 38-ГО РОКУ І РИГАЧКИ

Одного разу я познайомилася з Алігархом. Отак ходила кожен день на роботу і на роботі з ним познайомилася. Але ви не думайте, що таке буває з усіма. Так шо не конче ходіть на роботу, якщо вам просто треба жениха, від нічого робити. Тільки якщо вам треба пенсії, ходіть. Хоча, якщо чесно, на роботі і женихи, і пенсія беруться не завжди. Навіть просто гроші там не завжди бувають. А вже розумні керівники й поготів. Покажіть мені розумного директора, і я спечу вам тортик. Але мова зараз не про самодурів (хоча про них далі буде). Мова, типу, про любов.

Так от. Жив собі й був бізнесмен прекрасний. Спокійний. Великий. Розумний. Книжки навіть умів читати. І кіна не тупі дивився. Дожив він до віку тридцяти п’яти років і вирішив собі:

— Хачу женіцца.

А тут і я підвернулася. З освітою хорошою, по телевізору показують, не страшна наче, з цицьками (в «Плейбої» показують). Репутація, правда, так собі.

— Ти це бачив? — допитували його друзі. — Ти ЇЇ БАЧИВ?

Атож, бачив. І ще сотні тисяч мущін бачили. Чи скільки там читачів у «Плейбоя». Дивіться скільки влізе — мені не жалко. Би лиш не повилазило. Цей от надивився і рішив собі: підходить. А репутація — штука поновлювана. Стане собі порядною жіночкою, ходитиме, як пава, дітей мені кататиме Пейзажною алеєю. Я що — даремно тут квартиру купував?!

Ну, але це я так собі фантазую. Може, він ні про що таке й не думав. А думав просто побути джентельменом, створити в моєму житті вишукану казку, вразити екстравагантністю, засліпити аристократизмом і тріумфально виїбати. Як на мене, то хотіти виїбати — це значно чесніше, ніж хотіти женитися. Бо хто його зна, що може трапитися в церкві на шлюбній месі… (страхітлива музичка).

В Алігарха було багато грошей, і він не втомлювався на цьому наголошувати. Скільки в нього квартир по місту, скільки всюди будинків, скільки офісних приміщень і скільки заводів-газет-димоходів. Може, він це просто для себе повторював, щоби не забути. А може, сподівався, що моє серце здригнеться і ноги самі розведуться в різні боки, мов за паролем «сімсім-сезам» з казки про Алі-Бабу. Алі баба била не та, алі што другеє, сказали би кацапчики. Але була я, дура — з тих дівок, на котрих цифри банківського рахунку чомусь не діяли як універсальний засіб для зволоження і набухання. Чхати я хотіла. Алергія в мене така. Взагалі-то ці дяді з дещо надлишковою вагою в пузі, де вариться думок більше, ніж у голові, споконвіку мали тенденцію на мене западати. А мені, як на зло, подобалися субтильні хлопчики зі слідами недосипу на замучених личках. Цікавіше пару місяців з ними позажигати-покататися-постраждати-посублімувати, ніж усе життя мучитися відрижкою на свого респектабельного і надьожного мущіну. Справа навіть не в сексі, хоча він якраз кінчався найшвидше. Справа в естетиці і дитячих комплексах. Так шо вся ця Алігархічєська краса і сила, загорнута в довге чорне пальто, валила мимо каси. І навіть піджак за п’ять тисяч доларів не підмагав.

— Медвідь, ти в ньому як чабан, — сказала я Медведю, коли та нап'ялила на себе п'ятитисячний піджак.

Все наше з Ведмедем життя тоді наповнювало чекання Принцеси Васі й пошуки квартири. Бомжі з високими зазіханнями — квартира треба була в центрі, з високими стелями. Стан житла значення не мав.

— Тільки без котів, — переживав Медвідь. — У Васьки така алергія, що її й папугайчик уб'є.

Я уявляла собі, як велику й красиву Васю безжально мочить жалюгідний хвилястий попугайчик лимонного кольору. Такий колись жив вдома у моєї бабці Іри, ходив по краю тарілки з зупою, послизався, падав у жирний бульйон і верещав своє ім’я: «Чіка!»

Алігарх на папугайчика схожим не був. Радше трохи скидався на колобка. Головою, тобто. Такий собі рум’яний колобок з ріденьким волоссячком, сидить і радіє поверх високого чорного пальта.

— Він себе в дзеркало бачив, що на тебе мітить? — спитала моя подруга Злюка.

— Та ну, шо Ви! — відмахнулася я від її цинізму. — Дайте людині шанс на прекрасне. Може, він просто дружити хоче.

Отак себе всі дєвочки й обманюють. Не дружити, а їбатися — це й першокласникам ясно. Ті ж дєвочки, до речі, в смерть би розстроїлися, аби взнали, що їх прихильничок таки да — хоче просто дружити. «Я жирна!» — кричали би дєвочки. Або: «У мене прищі на сраці!» Хоча це, напевно, не кричали б. Тільки думали.

Дружив Алігарх не будь із ким. Дружив він з однією дуже відомою популярною співачкою. Співачка любила приходити до нього додому й співати караоке. Цікаво, свої пісні вона шукала чи вдовольнялася пукалками-каверами якої-небудь Тіни Тьорнер. Ще вона все своє життя носила на обличчі один-єдиний вираз: янголятка з напіввідтуленим ротиком. Мене би за довгий час суспільного існування такого мого відображення — фотки на лайт-боксах і в журналах, на рекламних білбордах і де собі тільки можна уявити — давно би знудило. Я взагалі