Читати книгу - "Урфін Джюс і його дерев'яні солдати"

Урфін Джюс не став цього перевіряти. Викликавши єфрейтора, він розпорядився, вказуючи на дуболомів, що ледве ворушились:

— У піч!

Такий був кінець останнього взводу дерев'яної армії Урфіна Джюса.

ПЕРЕМОГА

ісля втечі полонених минуло кілька тижнів. Прудконогі поліцейські, яких послали у розвідку до Фіолетової країни, повернулися з тривожними вістями. Прокрадаючись ночами, ховаючись за камінням і в ямах, вони підслуховували розмови й дізналися, що незабаром проти Урфіна Джюса виступить військо із кількох сотень Мигунів, очолюване Страшилом, Залізним Дроворубом, Довгобородим Солдатом Діном Гіором та загадковим Велетнем — Дерев'яна Нога. Підготовка до походу йде дуже інтенсивно, готується якась особлива зброя. Мигуни навчаються військової справи під керівництвом Діна Гіора.

Урфін Джюс був уже такий зацькований, що вирішив далі не зволікати — хай буде що буде. Він викликав до себе головного державного розпорядника Руфа Білана і генерала Лана Пірота.

— Я вирішив сам повести свою армію в похід! — оголосив він. — Час показати всім бунтівникам, хто повелитель Чарівної країни!

Головний державний розпорядник зблід. Він перший розмовляв з розвідниками і знав про стан справ у ворога значно більше від того, що вважав за потрібне повідомити королю. Руф Білан розумів, що виступати назустріч ворогові дуже небезпечно й обережно почав:

— Всемогутній королю, повелителю…

— Без титулів!

— Слухаю! Супротивник надто сильний, тож чи не краще б нам зачинитися у мурах міста?..

— Жалюгідний боягуз! — заревів Лан Пірот, люто поводячи очима. — Моя хоробра армія розгромить будь-якого ворога!

— Молодець! — похвалив його Урфін. — Учіться хоробрості в генерала, Руфе Білан.

— Але я дізнався, що у Діна Гіора…

— Мо-ов-чати!! Як ви до мене звертаєтеся? Де мої титули? Чи я вже більше не король?!

Зовсім збитий з пантелику, Руф Білан замовк, і виступ і у похід більше не обговорювався.

Дуболомів нашвидку почистили щітками від пилюки, генерал виступив з короткою войовничою промовою, й армія у складі ста шістдесяти трьох солдатів, сімнадцяти капралів і палісандрового генерала вирушила на схід. Солдати щосили гриміли дерев'яними ногами по цегляній бруківці, розмахували палицями і робили страшні гримаси, Урфін Джюс їхав поряд з колоною верхи на своєму вірному ведмеді Топотуні.

Переночували у полі. Солдати і капрали всю ніч простояли у строю, витріщаючи у темряву свої заспані очі. Урфін Джюс спав дуже погано й прокинувся зовсім розбитий. Його долали недобрі передчуття, та відступати було вже пізно.

Зустріч супротивників відбулася на широкому полі Смарагдової країни, обмеженому з заходу кількома фермами. Ще здаля Урфін Джюс побачив Фіолетову смугу, котра дедалі видовжувалася і ширшала. Це було військо Мигунів. Попереду, накульгуючи, йшов Велетень — Дерев'яна Нога, за ним дівчисько, Опудало, Залізний Дроворуб, маленьке чорне звірятко і Лев, який люто бив себе по боках хвостом із китичкою на кінці. Поруч із Мигунами крокували Довгобородий Солдат і Вартовий Брами..

Урфін Джюс затремтів. Йому раптом захотілося, щоб усе, що трапилося з ним тієї ночі, коли ураган приніс на його ферму насіння невідомої рослини, щоб усе це було лихим сном і щоб він прокинувся у своєму мирному будиночку, з ґанку якого виднілись величні снігові гори…

— Генерале, командуйте відступ! — закричав Урфін Джюс. — Ми замкнемося у Смарагдовому місті, і там з нашими силами можна витримати облогу!

— Направо кругом! — скомандував Лан Ні-рот, і його команду повторили капрали.

Дерев'яне військо розвернулося, й… Урфін Джюса залихоманило. З-за зелених будиночків і парканів, зливаючись з зеленню трав і кущів, висипали повсталі жителі Смарагдової країни.

Городяни і фермери, озброєні заступами, вилами, косами і просто кілками й тичками, висмикнутими з огорожі, лавою заповнили все поле. Відступати було нікуди!

А в цей час передова лінія Мигунів розступилася, й наперед викотили здоровенну гармату, що її висвердлили із товстої колоди умільці-зброярі Лестара.

Дуболоми завмерли від несподіванки. Генерал Лан Пірот роззявив рота, але не встиг нічого сказати.

Гармата почала дрижати, потім задвигтіла сильніше й сильніше і нарешті вистрілила, випустивши хмари диму. А на голови дуболомів згори полетіли палаючі ганчірки, солома, сміття.

Зброярі Лестара з криком попадали на землю. Порох, виготовлений за рецептом Чарлі Блека, виявився надто сильним, гармата тріснула після першого ж пострілу. Врешті, й одного пострілу виявилося достатньо. Армія Урфіна Джюса з жахом кинулась навтьоки. Сам генерал мчав найпрудкіше, не розбираючи дороги й затуляючи руками свою поліровану голову, адже тепер він знав, що таке вогонь!

Мигуни скористалися панікою супротивника й стали ловити дуболомів, котрі покинули зброю. Кожного дуболома вони акуратно зв'язували по руках і ногах і складали в стоси.

Урфін Джюс вирішив рятуватися втечею.

— Топотуне! Швидше назад, у Смарагдове місто! — гукнув він, та цієї ж миті Чарлі Блек кинув ласо, і зашморг міцно затягнув тулуб колишнього короля.

Джюс дав сторчака на землю, а Топотун, одразу втративши войовничий вигляд, став на задні лапи й смиренно чекав, коли до нього підійдуть Мигуни.

Чарлі наблизився до Урфіна..

— Ех, приятелю, скільки добра ти міг би зробити завдяки своєму порошкові! — сказав він.

Урфін злісно дивився на нього й мовчав.

Мигуни й жителі Смарагдової країни обіймались, вітали один одного з перемогою, танцювали, співали пісень.

Угледівши Страшила, городяни й фермери кинулися до нього, підхопили, високо підняли над натовпом. Залунали вітальні вигуки:

— Хай живе наш правитель Страшило Мудрий! Слава правителю Смарагдового міста!

Страшило Мудрий, міцно тримаючи в руках золоту палицю, гордо розкланювався навсібіч.

Він був у новому костюмі. Мигуни пошили йому новий ширококрисий капелюх із золотими балабончиками, і правитель Смарагдового міста постав перед своїми підлеглими у повному параді.

Так само палко, як і Страшила, вітали й Залізного Дроворуба. Всі знали, що він на перший же заклик прибув другові на допомогу, і мужньо переносив з ним тягар тюремного ув'язнення, не шкодуючи себе, до останнього бився із солдатами Енкіна Фледа й визволив країну Мигунів. І, врешті, він був такий неймовірно блискучий з сяючою лійкою на голові, з сяючою золотою маслянкою при боці і сяючою величезною сокирою…

Його спробували були також підняти, але це виявилося не до снаги, і Дроворуб ішов, усміхаючись і вклоняючись серед гамірних жителів Смарагдової країни, котрі намагалися протовпитись до нього якнайближче і хоча б пальцем доторкнутися до його блискучого тіла.

Особливо радо вітали Еллі, яка сиділа на спині Лева. Всі знали, що ця дівчинка з-за високих гір і Великої пустелі — Фея, яка вдруге з'явилася у їхній країні, і не сама, а з дядьком Чарлі Блеком, моряком. Жителі Чарівної країни не знали, хто такі моряки, бо у них не було моря, але вони лишились