Читати книгу - "Снігова королева"

222
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 60
Перейти на сторінку:
й безсмертну душу.

— Але подумай ще раз, — вела далі відьма, — бо коли ти перетворишся на людину, то вже не зможеш знову стати русалкою. Ти ніколи не повернешся до батькового палацу. А якщо ти не зможеш завоювати любов принца, щоб він полюбив тебе всім серцем і дозволив священику з’єднати вас шлюбом, ти не отримаєш безсмертної душі. Наступного ранку після його одруження з іншою дівчиною ти станеш піною на гребенях хвиль.

— Я зроблю це, — промовила русалонька і стала бліда, як смерть.

— Але я хочу, щоб ти мені заплатила, — сказала відьма. — І прошу я в тебе не дрібничку. Ти маєш найсолодший голос на світі. Певно, ти сподіваєшся причарувати принца ще й своїм співом. Але свій голос ти мусиш віддати мені — ось така моя ціна за зілля. Адже я маю додати до напою власну кров, щоб він став гострим, як двосічний меч.

— Та якщо ти забереш мій голос, — запитала русалонька, — що залишиться мені?

— Твоя врода, зграбна хода, виразні очі. З усім цим ти неодмінно зможеш причарувати чоловіче серце. Ну що, ти вже не така смілива? Віддай мені свій язичок — я відріжу його, щоб отримати платню. А ти натомість матимеш могутнє зілля.

— Добре, я згодна, — промовила русалонька.

Відьма поставила казана у піч, щоб зварити чарівне зілля.

— Чистота — найголовніше, — мовила вона, витираючи посудину вузлом зі змій. Потім уколола собі груди й капнула до варива трохи крові. Пара, що здіймалась над котлом, набула таких жахливих кшталтів, що на них не можна було дивитись без страху. Раз-по-раз відьма кидала до посудини ще якихось складників, і коли зілля почало кипіти, здалося, ніби це гарчить крокодил. Врешті чарівний напій був готовий, і тепер він виглядав як найчистіша вода.

— Ось маєш, — мовила відьма й відрізала русалчиного язика. Тепер морська принцеса оніміла — вона більш ніколи не змогла б розмовляти чи співати.

— Якщо поліпи тягнутимуться до тебе, коли ти повертатимешся крізь ліс, — сказала відьма, — бризни на них кількома краплинами зілля, і їхні щупальця розпадуться на тисячі шматочків.

Але русалоньці не довелось цього робити — поліпи сахалися, насилу почувши запах того зілля.

Русалонька пройшла крізь ліс, болото й чорторий. Вона побачила, що в бальній залі батькового палацу вже погасли вогні, й гості розійшлися. Але русалонька не ризикнула йти туди, адже тепер вона оніміла, та ще й збиралась навіки покинути рідних — від цього її серденько обливалось кров’ю. Тож вона пробралася у садок, зірвала по квітці з клумби кожної сестри й полинула угору крізь товщу темно-синьої води.

Сонце ще не зійшло, коли русалонька сіла на мармурових сходах біля принцового палацу. Морська принцеса випила чарівне зілля, і їй здалось, ніби двосічний меч пронизав її ніжне тіло — вона впала в забуття і лежала, як мертва.

Коли зійшло сонце, вона отямилася — їй ще боліло, але просто перед нею стояв вродливий молодий принц. Він так пильно дивився, що русалонька опустила очі. Вона помітила, що її риб’ячий хвіст зник, і тепер у неї ноги. Але вона була зовсім без одягу, тож сором’язливо загорнулась у довге, густе волосся. Принц запитав, хто вона і як сюди потрапила, але вона тільки кинула на нього м’який засмучений погляд своїх глибоких синіх очей — русалонька більше не могла говорити. Як відьма й попереджала, кожен її крок був настільки болючим, ніби вона ступала по лезах ножів. Але русалонька не переймалася тим. Вона крокувала біля принца, легка, як пір’їнка, і всі дивувалися з того, яка легка і зграбна її хода. Незабаром русалоньку вбрали в дорогий одяг із шовку та батисту; але вона була німа — не могла ні говорити, ні співати.

Вродливі невільниці, вбрані в шовк і золото, прийшли, щоб співати перед принцом і королівською парою, його батьками. Одна співала так гарно, що принц зааплодував і усміхнувся їй. Русалонька засмутилась, адже знала, що колись співала значно краще, й подумала: «Ох, якби він тільки знав! Я навіки віддала свій голос, щоб бути поруч із ним».

Інші невільниці танцювали під чарівливі звуки музики. Тоді русалонька підняла свої гарненькі білі руки, звелась навшпиньки й плавно закружляла — в танці ніхто не міг з нею зрівнятися. З кожною миттю її врода сяяла ще яскравіше. Усі були зачаровані, надто ж принц, який називав її своєю маленькою знайдою. І русалонька танцювала ще і ще, щоб принести йому втіху, хоча кожного разу, коли її ніжки торкались до підлоги, їй здавалось, ніби вона ходить по лезах ножів.

Принц захотів, щоб красуня була з ним завжди, тож їй дозволили спати на оксамитовій подушці перед його дверима. Він звелів пошити їй вбрання для верхової їзди. Тепер вони разом їхали гаями, і зелене гілля торкалось до їхніх плечей. Русалонька піднімалась із принцом на вершини гір, і хоча її ніжки стікали кров’ю, аж за нею лишалися криваві сліди, вона тільки усміхалася.

Коли всі в палаці засинали, русалонька виходила й сідала на широких мармурових сходах. Її було легше, коли вона опускала ноги у холодну морську воду. Русалонька сиділа і думала про світ, що таївся в глибинах моря.

Одного разу вночі її сестри піднялися на поверхню. Вони плавали й співали сумних пісень. Русалонька поманила їх, сестри впізнали її і розповіли, як вона їх засмутила. Відтоді вони бачилися кожної ночі. Одного разу русалонька навіть побачила віддалік свою стареньку бабусю, котра не підіймалась на поверхню вже багато років, і батька, кремезного царя моря, з короною на голові. Вони простягали до неї руки, але не наважувались підплисти так близько до берега, як сестри.

Минали дні, русалонька закохувалась у принца дедалі більше, а він теж любив її, проте йому навіть на гадку не спадало одружитися з нею.

«Хіба ж ти не любиш мене більше за всіх?» — здавалось, запитують очі русалоньки, коли принц обіймав її і цілував у чисте чоло.

— Так, ти мені дорога, — казав принц. — Ти маєш щире серце, й ти найвідданіша. Знаєш, ти схожа на юну дівчину, яку я бачив одного разу, але ніколи більше не зустріну. Я був на кораблі, що зазнав аварії, й хвилі викинули мене на берег поблизу жіночого монастиря. Молода черниця знайшла мене на березі й врятувала моє життя. Я лише двічі поглянув на неї, але вона стала для мене єдиною в світі, кого я зміг би покохати. Ти нагадуєш мені її. Вона дала обітницю Богові, але щасливий випадок

1 ... 34 35 36 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Снігова королева», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Снігова королева"