Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"

Всеукраїнський з'їзд Рад. З'їзд проголосив Україну республікою Рад, заявив про федеративний зв'язок з Радянською Росією, оголосив владу Центральної Ради в УНР недійсною, а закони і розпорядження – нечинними.

Є. Бош стала одним із членів Центрального Виконавчого Комітету Рад України – вищого органу влади в УСРР. Останній приступив 13 грудня 1917 р. до формування виконавчої гілки влади – Народного Секретаріату. Це виявилось нелегкою справою. До суперечностей між «господарями» (харків'янами) і «чужаками» (киянами) про норми представництва своїх прибічників додався і такий фактор, як суттєвий брак кадрів відповідної кваліфікації українського походження. Це могло спричинити небажану кампанію з боку Центральної Ради проти Народного Секретаріату як уособлення великодержавництва. Врешті-решт зійшлися на тому, що претенденти на урядові посади повинні мати передусім високі ділові і політичні якості і бути «по можливості з українськими прізвищами». Оскільки на керівника уряду «щирого українця» не надалося, було вирішено «голову Ради народних секретарів тимчасово не обирати».

Однак тут же було ухвалено, що «народний секретар внутрішніх справ буде об'єднувати роботу Народного Секретаріату». Іншими словами, виконуючим обов'язки голови уряду мав стати народний секретар внутрішніх справ. І саме цю посаду 17 грудня 1917 р. обійняла Є. Бош. Того ж дня ЦБК Рад України розглянув ряд питань, пов'язаних з діяльністю Народного Секретаріату і вирішив «організувати при президії ЦБК відділ управління, який повинен працювати під керівництвом народного секретаря внутрішніх справ». Цією ухвалою додатково підтверджувався статус Є. Бош як фактичного керівника уряду. Отже, вона практично очолювала Народний Секретаріат у тяжкий, перший період його становлення, боротьби за владу в Україні проти Центральної Ради, її органів на місцях, в умовах наступу австро-німецьких окупантів. Як відомо, до двадцятих чисел січня 1918 р. уряд перебував у Харкові, з 26 січня – переніс свою роботу до Києва, а в перших числах березня – до Полтави.

Поспішний і маловмотивований переїзд Народного Секретаріату до Києва Є. Бош згодом вважала помилковим. Умови для діяльності уряду з багатьох причин значно погіршилися. В обстановці суцільного хаосу, наростання внутрішніх суперечностей, що перетворювались на склоку, Є. Бош з її діяльною, невгамовною аж до фанатизму вдачею дедалі частіше почала вдаватися до рішучих, різких кроків і рішень. Опоненти стали іменувати її «диктатором», навіть вживати кроків до ізоляції. Розуміючи це, Є. Бош сама ініціювала передачу своїх організаторських функцій М. Скрипнику, що поводив себе значно поміркованіше, виваженіше.

Є. Бош не згоджувалась без бою залишати Київ, однак її позицію не поділяла більшість колег з політичного і військового керівництва УСРР її буквально силоміць було евакуйовано з Києва і висунуто умову заміни на М. Скрипника (мова, звісно, йшла про роль «першої скрипки» в уряді, а не на посаді народного секретаря внутрішніх справ, як це підтвердять наступні події).

Враховуючи відзначене, а також на знак незгоди з підписанням Брестського миру, за яким Радянська Росія визнавала угоду Центральної Ради з Почвірним союзом, Є. Бош 4 березня 1918 р. склала свої повноваження народного секретаря. В результаті уряд залишився і без керівника, у зв'язку з чим цього ж дня на посаду голови Народного Секретаріату обрали М. Скрипника. Остання обставина – додатковий аргумент на користь того, що обов'язки голови, координатора, «організатора» уряду до того моменту виконувала саме Є. Бош.

Захопившись «лівокомуністичними» поглядами, Є. Бош відмовилась евакуюватись з керівними установами УСРР до Катеринослава, як політпрацівник групи військ В. Примакова з тяжкими оборонними боями протягом двох місяців відступала з району Бахмача (Чернігівщина) до Мерефи (Харківщина), де стався новий напад хвороби. Дещо підлікувавшись у Тамбові та Липецьку (РСФРР), брала участь у роботі І з'їзду КП(б)У (5—12 липня 1918 p., Москва).

За наполяганням В. Леніна і Я. Свердлова Є. Бош була направлена до Пензи (РСФРР), де очолила губком РКП(б), а із загостренням ситуації на Південному фронті ЦК РКП(б) відрядив її туди, де вона стала завідуючою політвідділом Реввійськради Каспійсько-Кавказького фронту. Від комуністів Астрахані була делегатом VIII з'їзду РКП(б). Потім була робота в Раді оборони Литовсько-Білоруської РСР і на посаді особливо уповноваженого Раднаркому УРСР у прифронтовій з денікінцями зоні тощо. Однак хвороба давалася взнаки дедалі частіше, кожного разу на довший час приковувала Є. Бош до ліжка. Деякий час вона працювала в ЦК Всеросійської профспілки землі і лісу, Наркоматі освіти, в комісії Центроспілки і Наркомпроду щодо допомоги голодуючим, в Наркоматі робітничо-селянської інспекції.

Уряд не раз направляв Є. Бош на лікування до Грузії, Німеччини, Італії, де вона ще займалась написанням автобіографії, викладеної у формі листів до доньок (цій праці не судилося завершитись), і книги «Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации». Той рік став зоряним часом життєвого шляху Є. Бош. Тому природним було по суті повторне звернення до того ж історичного етапу, який вона описала ще у 1918 р. за живими слідами подій у книзі «Национальное правительство и Советская власть на Украине».

Книги «Год борьбы» авторка не діждалася. Вона вийшла в світ посмертно. Коли муки від хвороби стали нестерпними, Є. Бош 5 січня 1925 р. покінчила життя самогубством. Похована в Москві.

Праці Є. Б. Бош

Национальное правительство и Советская власть на Украине. – М., 1919.

Октябрьские дни в Киевской области // Пролетарская революция. – 1923. —№ 11.

Встречи и беседы с Владимиром Ильичем // Пролетарская революция. – 1924. – № 3.

Областной партийный комитет с-д (б-ков) Юго-Западного края (1917 г.)// Пролетарская революция. – 1924. – № 5.

Год борьбы. Борьба за власть на Украине с апреля 1917 г. до немецкой оккупации. – М., 1925.

Год борьбы. / 2-е изд. с прил. биогр. писем автора. – К., 1990.

Література про Є. Б. Бош

Ауссем В. Евгения Бош // Летопись революции. – 1925. – №2.

Бош Бвгения Богдановна (Готлибовна) // Деятели СССР и революционного движения России. Энциклопедический словарь. – Гранат. – М., 1989.

Бош Бвгения Богдановна (Готлибовна) // Гражданская война и военная интервенция в СССР. Энцеклопедия. – М., 1983.

Бош Евгения Богдановна (Готлибовна) // Великая Октябрьская социалистическая революция. Энциклопедия. – М., 1987.

Бош Євгенія Богданівна // Великий Жовтень і громадянська війна на Україні. Енциклопедичний довідник. – К., 1987.

Варгатюк П. Л. Героїчне і трагічне в долі Є. Б. Бош // Український історичний журнал. – 1989. – № 8.

Варгатюк П. Л. Подвиг революціонерки // Бош Е. Б. Год борьбы. 2-е изд. с прил. биогр. писем авт. – К., 1990.

Варгатюк П. Л., Курас И. Ф., Солдатенко В. Ф. В. И. Ленин и большевистские организации Украины в Октябрьской революции. – К., 1980.

Варгатюк П. Л., Солдатенко В. Ф., Шморгун П. М.