Читати книгу - "Чарівний талісман (збірник)"

нормальних реакцій. А герої наші — хлопці дуже вразливі

Задеренчав дзвінок на уроки І наче то був сигнал, що можна вже не мовчати, одразу навколо загуло й загомоніло

Збуджено перемовляючись, розходилися і розбігались учні по класах

Дисципліна у той день, що й казати, була не на висоті. Вчителі раз у раз втихомирювали учнів, але й самі були збуджені й нервові.

Зустріч з академіком мала початися одразу після п'ятого уроку.

Довгий стіл на сцені актового залу вже зранку був застелений скатертиною, і на ньому стояли квіти й пляшки з мінеральною водою та пепсі-колою

Агашкін, який сидів за партою біля самісінького вікна перед Лесиком і Жорою, весь час витягував шию, визирав надвір, робив «перське око» (тобто одне примружував, а друге витріщав) і збуджено хихикав.

Агашкін страшенно любив різні надзвичайні події та неприємності (певна річ, коли вони траплялися не з ним, а з кимось іншим) Якось, коли у шкільному дворі була пожежа (хтось підпалив макулатуру, і зайнялися старі поламані парти, біля яких та макулатура лежала), Агашкін так верещав від захвату, так танцював і підстрибував, що мало сам не вгнався у вогонь

Клас на «перське око» Агашкіна реагував по-різному Деякі, найбільш несвідомі, й собі хихикали, пирскали в кулак. Але переважна більшість учнів дивилася осудливо

Лесик поглядав на розпашіле, як маків цвіт, Лесине личко (він сидів майже поряд із нею, їх розділяв тільки прохід між партами), і в грудях його потроху, ледь чутно вже починав витьохкувати соловейко Жора теж дивився на Лесю через плече товариша, і кінчик його носа починав холонути…

Ах та Леся, ах та Леся-чарівниця!.

На п'ятому уроці всі вже совалися так нетерпляче, мов сиділи не за партами, а на розпеченій черені.

І раптом учитель фізики Антон Григорович (саме була фізика) кахикнув. І сказав:

— Не совайтесь, сидіть спокійно Зустрічі з академіком не буде. Після уроків підете додому.

Всі так і завмерли. Отаке… Що?.. Чому?.

— Нічого не знаю, — мовив Антон Григорович. — Так сказав Лев Парамонович

Але ж стривайте! Академік же приїхав. Точно! Вчора увечері прилетів літаком Тато Агашкіна працює у Борисполі в аеропорту. І сам бачив, як Лев Парамонович його зустрічав. З квітами і з Кірою Андріївною…

Жора глянув на Лесика й часто-часто заморгав Він, мабуть, більше за всіх чекав цієї зустрічі.

— Сумнівів нема! — сказала Аліна. — Це через альпійську гірку… Може, й правильно…

Леся мовчки зітхнула Вона дивилася на Лесика. Леся знала його з першого класу. Але ніколи не бачила його таким схвильованим і незвичайним, як зараз

«А я завжди вважала його легковажним, — думала вона. — І байдужим до квітів, до рослин А він, бач, як переживає…»

Правда, Леся не знала, що в Лесика є сьогодні й інші причини для збудження Сьогодні день народження його мами А цей день для Лесика незвичайний. Він дуже любить свою маму.

Розділ II,

у якому ви знайомитеся з батьками наших героїв Незвичайні іменини

Лесикові батьки — люди мистецтва Тато, Юрій Васильович, — художник. Мама, Галина Іванівна, — музикант Концертмейстер у музичному училищі. Маму й тата Лесик любив не тому, що то мама й тато і їх треба любити, всі їх люблять Він просто закоханий у своїх тата і маму І є за що. Лесикові батьки справді люди незвичайні. Понад усе на світі вони люблять і шанують мистецтво У квартирі в них немає дорогих меблів, килимів, кришталю абощо. Меблі дуже простенькі Хіба що піаніно. Але то ж мамине знаряддя праці Зате всі стіни завішані картинами. А одну стіну у великій кімнаті займає саморобний стелаж, на якому лежать величезні альбоми, книги з мистецтва У тата всього один новий костюм, в якому він ходить із мамою на концерти. Всі гроші тато витрачає на книжки з мистецтва. А щодня він ходить у светрі і вельветових джинсах

Коли мама готує обід, ні радіо, ні телевізора вмикати не можна Бо сім'я може лишитися без обіду

Якось у неділю Лесик необережно ввімкнув телевізор і…

Співали болгарський співак Гяуров і італійська співачка Френі.

Мама вибігла з кухні у фартушку з ножем у руках. Та як сіли вони удвох із татом на тахті, як обняв тато маму за плечі, як пригорнулася вона до його бороди щокою, то завмерли, про все на світі забувши Для них існували в цю мить лише Віолета-Травіата, Мефістофель, Фауст, Маргарита — чарівні звуки їхніх арій і дуетів

Лесик давно вже чув запах горілого, але не смів нічого сказати. Він сам був зачудований прегарним співом.

Довелося викинути на смітник дві каструлі — так вони прогоріли. А сусіди вже збиралися викликати пожежників — такий чорний дим клубочився з вікна їхньої кухні.

Але трагедії ніхто з цього не робив. Навпаки, тато й мама дуже сміялися, і всі втрьох пішли пити каву з пиріжками у найближче кафе «Хвилинка».

Цій події був присвячений спеціальний екстрений сатиричний випуск сімейної стінгазети

До кожного свята: до Нового року, Першого травня, Восьмого березня, до днів народження — у них у родині випускалася сімейна стіннівка, яка називалась «Домовик». Тато вигадав і намалював дуже симпатичного веселого домовичка у береті, з кумедною борідкою, в окулярах, чимось трохи схожого на татового батька, Василя Денисовича. Цей домовичок завжди лукаво усміхався з довжелезної, на всю стіну газети, де були і дотепні дописи, і фотомонтажі, і карикатури

Гості, які приходили до них на свята, цілий вечір сміялися, роздивляючись і читаючи стіннівку.

На дні народження обов'язково приїздили з села мамині батьки, дід Іван Семенович і бабуся Оксана Петрівна Для Лесика то була особлива радість Він дуже любив, коли збиралася уся родина докупи

Коли Лесик і Жора підходили до будинку, з балкона сьомого поверху бабахнуло

— О! Тато салютує! Значить, наші з села вже приїхали, — сказав Лесик.

У них на балконі стояла маленька гарматка, схожа на іграшкову, але справжня. Це був трофей, привезений дідом Василем Денисовичем після війни з Німеччини Спершу з неї салютував дід, а коли тато виріс, дід подарував гарматку йому, і тепер салютує тато.

Через ту гарматку в діда, а потім і в тата з кожним новим дільничним міліціонером бували непорозуміння. Але оскільки дід, а згодом і тато були членами товариства мисливців і мали право на зброю, а салютувала гарматка холостими зарядами, то міліція врешті полишала це під цілковиту особисту відповідальність діда або тата

Салютував тато тільки в