Читати книгу - "Навколо світу за вісімдесят днів"

тисяч. Тепер перед ним простягався прямий шлях і не було Фікса, що би міг стати на заваді.

Того дня, 23 листопада, Паспарту почувався неймовірно щасливим. Читач, напевно, пам’ятає, що цей упертюх доконечно побажав зберегти на своєму знаменитому фамільному годиннику лондонський час, вважаючи неправильним час усіх інших країн, де він побував. І от 23 листопада, хоча він жодного разу не переводив стрілок свого годинника ні вперед, ні назад, він показав однаковий час із судновим годинником.

Неважко здогадатися, як тішився Паспарту! Йому дуже хотілося знати, що сказав би про це Фікс, якби був тут.

«Цей шахрай наплів мені нісенітниць про меридіани, про сонце й місяць! — правив Паспарту. — Та ба! Послухаєш цих людей, так одразу зіпсуєш свого годинника! Я завжди був певен, що рано чи пізно сонцю доведеться звірятися за моїм годинником!..»

Паспарту й гадки не мав, що, якби циферблат його годинника був розділений на двадцять чотири години, як на італійському баштовому годиннику, він не мав би жодних підстав тріумфувати: у той час як судновий хронометр показував дев’яту ранку, стрілки його годинника показували б дев’яту вечора, тобто двадцять першу годину попівночі попереднього дня, і різниця в часі була б саме така, яка існує між Лондоном і сто вісімдесятим меридіаном.

Та коли б Фікс і міг пояснити це суто фізичне явище, то, безсумнівно, Паспарту все одно не зрозумів би і, головне, не сприйняв його. У всякому разі, якби детектив тієї миті з’явився на палубі, то ображений на нього Паспарту, напевно, заговорив би з ним на зовсім іншу тему й у зовсім інший спосіб!

А втім, де ж перебував у цей час Фікс?.. Саме на облавку «Генерала Ґранта» він і був.

Справді, по приїзді в Йокогаму поліцейський інспектор залишив містера Фоґґа, сподіваючись знову знайти його вдень, і негайно подався до англійського консула. Там він, нарешті, одержав ордер на арешт, що слідував за ним від самого Бомбея і був виданий ще сорок днів тому: цей ордер відправили з Гонконга тим самим «Карнатиком», яким Фікс повинен був їхати. Можна собі уявити детективову досаду! Адже ордер тепер уже не потрібен! Фоґґ перебував поза територією англійських володінь! Відтепер для арешту злочинця необхідна була постанова про видачу його.

«Що ж! — сказав собі Фікс, трохи охолонувши від гніву. — Коли мій ордер не годиться тут, він буде корисний в Англії.

Цей шахрай вважає, що він збив із пантелику поліцію й, очевидно, збирається повернутися на батьківщину. А я поїду за ним. Гроші… дай Боже, щоб хоч щось від них лишилося! На всі ці переїзди, премії, судові процеси, штрафи, купівлю слона та інші дорожні витрати наш молодчик уже викинув понад п’ять тисяч фунтів. Але зрештою банк доволі багатий!..»

Прийнявши таке рішення, Фікс негайно подався на пароплав «Генерал Ґрант». Він був на палубі, коли туди піднялися містер Фоґґ і місіс Ауда. На свій превеликий подив, Фікс побачив і Паспарту в одязі провісника бога Тенгу. Інспектор притьмом зачаївся в каюті, аби уникнути пояснень, що могли б усе зіпсувати; розраховуючи на велику кількість пасажирів, детектив сподівався не потрапити на очі своєму ворогові, та зрештою лоб до лоба зіткнувся з ним на носі корабля.

Без довгих пояснень Паспарту схопив Фікса за горлянку і, на превелике задоволення кількох американців, які одразу ж почали робити ставки на переможця двобою, дав нещасному детективові непоганого прочухана, наочно довівши цілковиту перевагу французького боксу над англійським.

Відвівши душу, Паспарту відразу заспокоївся й відчув велике полегшення. Фікс підвівся в досить жалюгідному стані й, глянувши на свого супротивника, холодно запитав:

— Ви закінчили?

— Поки що.

— Тоді ходімо поговоримо.

— Щоб я…

— Це в інтересах вашого пана.

Паспарту, немов загіпнотизований детективовим самовладанням, пішов за ним, і вони сіли на носі пароплава.

— Ви мене натовкли, — почав Фікс. — Гаразд. А тепер вислухайте. Дотепер я був недругом пана Фоґґа, але віднині я на його боці.

— Нарешті! — вигукнув Паспарту. — Ви його вважаєте чесною людиною?

— Нітрохи, — холодно відповів Фікс, — я його вважаю шахраєм… Тихіше! Заспокойтеся і дайте мені договорити. Поки пан Фоґґ перебував у британських володіннях, я був зацікавлений у тому, щоб затримати його до прибуття ордера на арешт. Я робив для цього все. Я нацькував на нього жерців із бомбейської пагоди, я напоїв вас у Гонконгу й розлучив із вашим паном, я зробив так, що він спізнився на пакетбот, який прямував до Йокогами…

Паспарту слухав, тримаючи кулаки напоготові.

— Тепер, — провадив Фікс, — пан Фоґґ, здається, повертається в Англію? Чудово, я піду за ним. Але відтепер з його дороги я усуватиму всі перешкоди з такою ревністю, з якою раніше їх примножував. Ви бачите, я змінив гру, бо це в моїх інтересах. Додам, що ваші інтереси збігаються з моїми, позаяк лише в Англії ви довідаєтеся, служите ви у злочинця чи в чесної людини!

Паспарту дуже уважно вислухав Фікса і переконався, що той говорить щиро.

— Будьмо друзями? — запитав Фікс.

— Друзями — ні, — відповів Паспарту. — Союзниками — мабуть, але за однієї умови: за найменшої спроби зрадити я скручу вам шию.

— Згода! — спокійно відповів поліцейський інспектор.

Через одинадцять днів, 3 грудня, «Генерал Ґрант» увійшов у протоку Золотих Воріт і прибув у Сан-Франциско.

Містер Фоґґ поки що не виграв і не програв жодного дня.

Розділ двадцять п’ятий,

де побіжно описано місто Сан-Франциско у день мітингу

О сьомій годині ранку Філеас Фоґґ, місіс Ауда й Паспарту ступили на американський материк, якщо так можна назвати плавучу пристань, до якої пришвартувався пароплав. Ця пристань, що піднімається й опускається залежно від припливу й відпливу, полегшує навантаження й вивантаження суден. До неї пристають кліпери всіх розмірів, пароплави всіх національностей, а також багатоповерхові річкові судна, що курсують по річці Сакраменто і її притоках. Тут лежать гори різноманітних товарів, що відправляються в Мексику, Перу, Чилі, Бразилію, у Європу й Азію, а також на різні острови Тихого океану.

Зрадівши, що, нарешті, він потрапив на американську землю, Паспарту здумав висадитися на берег за допомогою сальто-мортале найвищого ґатунку. Та, стрибнувши на пристань, мало не провалився, бо її поміст виявився гнилим. Збентежений настільки невдалим «вступом» на новий материк, француз розпачливо заверещав, чим сполохав цілу зграю бакланів і пеліканів, завсідників плавних пристаней.

Містер Фоґґ, зійшовши на берег, одразу ж довідався, коли вирушає найближчий поїзд до Нью-Йорка. Він відходив о шостій годині вечора. Отже, у головному місті Каліфорнії містерові Фоґґу випадало провести цілий день. Він найняв екіпаж і сів у нього