Читати книгу - "День відбуття"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Біль у коліні наростав. Воно тепер скиміло практично весь час.
Сергій майже бігом обходив щойно знайдений завал сусідніми коридорами. Від нової небезпеки — землетрусу і ймовірності наступних завалів — на мить відступила навіть тривога за Тализіна.
Під той завал могла потрапити вся група. Від цієї думки його кинуло у піт. А визначити це буде надзвичайно легко. Вийшовши з обхідного шляху в коридор, яким рухалася група, потрібно лише відшукати волосінь. Адже її тягли від Серця Диявола у напрямку до виходу. Якщо волосінь є, то група пройшла це місце ще до землетрусу, до того, як усе обвалилося. Якщо ж ні… Вони мали опинитися під завалом. Валерій, Юлія і всі решта. Сергій прискорив крок.
Скоро попереду зачорнів прохід до основного коридору. Здавалося, в його свідомості залишилося тільки одне слово: «волосінь». Незважаючи на біль у коліні, Сергій протиснувся у прохід і пробрався у коридор. Жилка тяглася по самій землі. У першу мить він її просто не побачив. Враження було таке, наче стало легше дихати. Група йшла далі. За ними! На поверхню! І він, впираючись у коліно рукою, що давало хоч якесь полегшення, пошкутильгав, топчучи волосінь, слідом за ними. До Гусячого Горла залишалося хвилин двадцять. Ще трохи.
За думками Сергій не зразу усвідомив, що бачить слабенький відблиск світла на стіні коридору. Тільки, коли спалах повторився, вже чіткіший, стало зрозуміло, що група поруч. Нарешті, він їх наздоганяв. Про те, що не збирався зустрічатися з групою у вузькому скелястому коридорі, Сергій зовсім забув і схаменувся лише тепер, коли спалахи світла ставали дедалі чіткішими. Рука не одразу потяглася до вимикача світла.
Навколо стояла пітьма. Коридор петляв, і тому спалахи з’являлися на скелі з інтервалом. І раптом його пропекло здогадкою. Щось таке мусило статися. Не він наздоганяв групу, а вона рухалася просто на нього. Це ж божевілля! Замість того, щоб виходити на поверхню, налякані землетрусом, вони рухалися тепер у протилежному напрямку, повертаючись за прокладеною волосінню назад, у серце земних надр! Сергій остовпів.
Спалахи на стіні стали зовсім яскравими. Ще мить — і за поворотом з’явиться сліпуче світло ліхтаря, за ним — наступних. Тоді вже буде пізно. Світло не вмикати! Ступивши кілька поспішних кроків назад, Сергій пірнув у якусь бокову розщілину. Тільки б вона виявилася достатньо глибокою! Інакше його вихопить світло ліхтаря з каски того, хто гляне у неї. Ховаючись за виступ, Сергій зашпортнувся і мало не впав. Відразу коліно проштрикнув гострий біль.
Попереду почулися голоси.
— …Хтось є… Там, попереду…
Сергій упізнав. Голос належав Юлії. Господи, чого вона повертається?
— Може, вони? — Це був Гайдукевич.
— Світла немає. Вони не світять… Обережно…
— Не спіши! Куди?! Помалу, я сказав! Не натягуй! — Цей крик був звернутий явно не до Юлії.
Усе-таки там щось відбувалося. Щось таке… Сергій затиснувся у самий кут розщілини. Вона виявилася досить довгою — близько десяти метрів, але майже прямою, без виступів. У ній важко було сховатися надійно. І ось почулися кроки. В коридорі стало видно. Зараз вони з’являться. Чи з ними Тализін? Чого він мовчить?
Яскраве світло різонуло по очах. Сергій дивився нижче нього, втискаючись у якусь заглибину. Кожен з них пропливав у отворі проходу якусь мить, але Сергій готовий був заприсягнутися, що першим ішов Валерій. Він рухався повільно, і з глибини розщілини здавалося, що з тим, хто йде наступним, його щось зв’язує. Наступний, а це був Гайдукевич, рухався чомусь боком, притискаючись спиною до протилежної стіни коридору, тому й засліплював Сергія яскравий промінь його ліхтаря, що бив просто в очі. Але при цьому неважко було помітити його зігнуту в лікті руку, яка тримала щось блискуче. У ній був пістолет! Мати рідна! Його найгірші підозри підтверджувалися! Тут щось замишлялося. Щось паскудне та жахливе.
Наступною з’явилася незрівнянна Юлія. Вона також рухалася подібним чином, як і Гайдукевич, і в її зігнутій руці також щось було. Отже, вона теж озброєна. Юлія рухалася боком, наче на тренуванні, схресним кроком, і промінь її ліхтаря зараз також облизував стіни розщілини. Вони намагалися йти обличчям до темного коридору, що відходив убік і у якому сховався Сергій! За якусь мить до того, як в отворі з’явився перший ліхтар, Сергій якимось чуттям зрозумів, що скло його власного здатне відбивати світло і накинув на каску капор куртки. Тепер він стояв завмерши, втискаючись у заглибину скелі, майже не дихаючи. А коридором повільно пропливала постать Юлії.
Вона загальмувала в останню мить, тоді, коли, здавалося, мала вже сховатись за виступом скелі. Ліхтар на її касці блиснув просто в очі, тому Сергій не міг бачити, як змінилося її обличчя. До його слуху донісся лише тихий скрик, і цієї ж миті її рука скинулася догори. Спалах — і одночасно гримнуло так, що, здавалося, луснуть барабанні перетинки. По щоці Сергія щось різануло у кількох місцях, і він інстинктивно, заплющивши очі, вріс у стіну. Вдарило ще раз, і куля з якимось жахливим пружким звуком відрикошетила поруч. Ну! Коли третій? Але пострілу більше не було.
— Юля, що сталося?
— Вони там! Я бачила! Вони були там!
— Спокійно, Юля, ідемо далі. Спокійно, все гаразд. Будь обереж…
У цей момент в отворі проходу промайнула четверта постать, наче крадькома, лише блимнувши променем. Скоріш за все, це був Олег, принаймні Сергію так здалося. На стінах ще кілька разів промайнули тьмяні відблиски і запанувала темрява. Серце його шалено калатало. Більше нікого не було. Що це все, до біса, означає?
Щойно його мало не застрелили! Провівши пальцями по щоці, Сергій відчув подряпину й вологу. Ні фіга собі! Різонуло скалками каменя, що відколола від скелі куля. Отже, куля пройшла зовсім поруч. Крапля поту, утворившись десь у ямці під шиєю, текла по грудях, а інша, така ж сама, — по спині.
Група зникла. Їх було четверо разом з Тализіним. Куди поділися ще двоє? У кого стріляла Юлія? А вона, безперечно, стріляла в когось конкретного, упізнавши його у Сергієві.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День відбуття», після закриття браузера.