Читати книгу - "Трудівники моря"

й двох років, як пароплав став давати сімсот п'ятдесят фунтів стерлінгів чистого прибутку щорічно, тобто вісімнадцять тисяч франків. Гернсейський фунт стерлінгів коштує двадцять чотири франки, англійський — двадцять п'ять, а джерсейський — двадцять шість. У цій плутанині менше безглуздя, ніж здається на перший погляд: банки мають на тому неабиякий зиск. VI. До Летьєрі приходить слава

«Шаланда» процвітала. Мес Летьєрі вже передбачав мить, коли він стане «паном» Летьєрі. На Гернсеї стати «паном» не так і просто. Щоб піднятися простому смертному до «панського», щабля, треба подолати цілу ієрархічну драбину: на першому щаблі його називають тільки на ймення — ну, скажімо, П'єром, на другому щаблі — він уже сусід П'єр, на третьому — дядько П'єр, на четвертому — сьєр П'єр, на п'ятому — мес П'єр і тільки на самому верхньому щаблі він уже пан П'єр.

Ця драбина, яка виходить з-під землі, губиться в небесній синяві. Вся аристократична Англія впирається в цю драбину, розмістивши на тій все вищі й вищі яруси. Ось її найславетніші ступені у висхідному порядку: поверх пана (джентльмена) стоїть есквайр (дворянин), вище від есквайра — шевальє (сер пожиттєвий), ще на щабель вище — баронет (сер спадкоємний), відтак — лорд (у Шотландії — «лерд»), далі — барон, далі — віконт, ще далі — граф («ерл» в Англії, «йорл» в Норвегії), потім маркіз, потім герцог, потім пер Англії, потім принц королівської крові і, нарешті, сам король. Драбина веде від простолюду до буржуазії, від буржуазії до баронства, від баронства до перства, від перства до королівського сану.

Завдяки доброму помислові, що здійснився, завдяки парі, завдяки машині, завдяки «Чортовій посудині», мес Летьєрі став значного особою. Щоб побудувати «Шаланду», йому довелося напозичатися, він заборгував у Бремені, заборгував у Сен-Мало, але борг сплачував щороку.

Мало того, він купив у кредит біля самого входу в сен-сансонську бухту гарний цегляний будинок, зовсім новий, з написом на стіні «Оселя безстрашних». Дім був розташований між морем і садом. «Оселя безстрашних» ніби вросла в огорожу набережної і була примітна тим, що два ряди її вікон виходили один на північ — в городець, зарослий квітами, а другий на південь — просто в океан. Отож виходило, що в будинку було два фасади: один споглядав бурі, другий — троянди. Ці фасади наче навмисно були створені для меса Летьєрі і Дерюшетти. «Оселя відважних» була в Сен-Сансоні дуже популярна. Бо ж і мес Летьєрі врешті-решт став дуже популярним. Цю популярність він завдячував трохи своїй доброті, самовідданості та сміливості, трохи людям, яких врятував від смерті, а найбільше — своєму успіхові, а також тому, що надав перевагу порту Сен-Сансон, звідки пароплав відчалював і куди повертався назад. Переконавшись, що «Чортова посудина» — добре діло, столиця Гернсею порт Сен-П'єр запросила меса Летьєрі до себе на проживання, але він залишився вірним Сен-Сансонові. Це було його рідне місце. «Звідси я вирушив у море», — говорив він. Це й спричинилося до його широкої популярності серед земляків. Звання домовласника, людини, яка платить податки, зробило його, як кажуть на Гернсеї, «корінним громадянином». Його наставили десятником. Бідний матрос досяг п'ятого щабля шестищаблевої соціальної драбини гернсейців — він став месом. Він майже добрався до «пана», і хто знає, чи не судилося йому переплюнути навіть і через цей титул? Хто знає, може, одного чудового дня люди прочитають у гернсейському альманасі під рубрикою «Дворянство і знать» такий нечуваний, сповнений величі запис: «Летьєрі, есквайр»? Але мес Летьєрі зневажав чи, точніше, нехтував ті сторони життя, які були зв'язані з марнославством. Він відчував себе корисною людиною, і в цьому полягала його радість. Бути відомим для нього важило менше, ніж бути корисним. У нього були, як уже згадувалося, два уподобання, отже, дві честолюбні мрії — Дюранда і Дерюшетта. Та хай там як, він спробував щастя в лотереї моря і виграв. Виграшем була Дюранда, яка мчала по морських хвилях.

VII. Той самий хрещений батько і та сама свята

Створивши пароплав, Летьєрі охрестив його. Biн назвав його «Дюрандою». Тож хай нам теж буде віднині дозволено називати його Дюрандою і, незважаючи на вимоги правопису, не ставити лапок при написанні власної назви, рахуючись з думкою Летьєрі, для якого Дюранда була майже живою істотою.

Дюранда і Дерюшетта — одне ім'я. Дерюшетта — зменшене ім'я від Дюранда. Воно дуже поширене на заході Франції.

Мешканці сіл часто дають своїм святим усілякі зменшувальні та збільшувані імена. Можна було б подумати, що йдеться про багатьох осіб, а насправді тільки про одну. Тотожність святих мужів і дів, що фігурують під різними іменами — не рідкість. Ліз, Лізетта, Ліза, Еліза, Ізабелла, Лізабет, Бетсі, — весь цей вінок імен по суті означає одне ім'я — Єлизавета. Цілком можливо, що й Магу, Маклу, Мало і Маглуар — один і той же святий. Зрештою, ми на цьому не наполягаємо. Свята Дюранда — покровителька Ангулема і Шаранти. Чи вона справжня свята? Хай скажуть про це своє слово боландисти. Справжня вона чи не справжня, але в її честь було зведено каплицю. В далекій молодості, побувавши в Рошфорі, юний матрос Летьєрі зайшов у знайомство з цією святою, яка, напевно, знайшла втілення в гарненькій шарантонці, можливо, в дівчині з красивими нігтиками. Запам'яталась вона йому так добряче, що її іменем він назвав аж двох, кого любив. Дюрандою — шхуну, Дерюшеттою — дівчину.

Для одної він був батьком, для другої — дядьком.

Дерюшетта була донькою його покійного брата. Залишилась вона без батька-матері.

Дядько замінив їй і батька, і матір.

Але Дерюшетта була для Летьєрі не тільки небогою, а й хрещеницею. Він тримав її до хреста. Він сам обирав їй заступницю