Читати книгу - "Вона"

адже у цю мить з кущів на них кинувся звір. Марі, не роздумуючи, набрала швидкість і кинулася звірю на зустріч. Підстрибнула і вгамселила ланцюгом по його пащі. Перевертень заволав. Секунда фори.

— Біжи!!! — несамовито закричала Марі.

На щастя наркоман прийшов до тями і почав репетувати й задкувати. За мить Марі почула, як його страшне волання віддаляється. Справа за нею.

— О, Господи! Він у два рази більший. Будемо сподіватись, що й у два рази дурніший.

Марі оббігла перевертня і спробувала закинути ланцюг на шию, але рефлекси звіра виявляються швидшими. Величезна лапа промайнула перед обличчям Марі, і вона впала на землю. Тепер звір знайшов нову ціль. Він замахнувся своєю величезною лапою над Марі, яка лежала на землі. Проте вона швидко зреагувала, ймовірніше, вони зі звірем були на одному рівні, її рухи не поступаються рухам звіра. Марі вивернулась з-під перевертня і швидко накинула ланцюг на його шию. Але той, вхопившись за ланцюг, так різко і швидко його смикнув, що Марі, яка міцно тримала ланцюг, миттю влетіла в дерево. Удар був настільки сильний і неочікуваний, що в голові Марі запаморочилось. Але хрусту кісток вона не почула і не відчула, тому подумала, що все поки що чудово. Та поки проходило запаморочення, Марі насправді не дуже й розуміла де вона. Тому, коли її застав другий удар звіра, Марі навіть не ухилилась. Тепер вона полетіла у траву і, відчувши різкий біль у скулі, схопилась за щоку. Вона відчула кров на пальцях і зрозуміла, що наскочила на камінь. Та часу на це не було. Вона втратила ланцюг і тепер була геть беззахисна. Та думати про це не було часу. Марі здається повністю довірилась рефлексам. Адже помітивши, що ланцюг ще й досі на шиї у звіра, а той готується до нового нападу, Марі першою кинулась в атаку. Звір рвонув їй на зустріч і саме коли він вистрибнув і приготувався до удару Марі вже пролетіла в нього між лапами і опинилась позаду нього. Ще ривок, і звір впав і здається, що земля навколо здригнулась. Марі, важко дихаючи, затягла ланцюг з останніх сил. І побачила як рухи тварини уповільнились. Він перестав махати лапами і пручатись, його ричання поволі стало глухішим. Ще декілька секунд і звір безсильно впав на траву. А ревіння перейшло в хрипоту. Марі чимдуж потягла важенне тіло до дерева. Далось їй це тяжко, неабияк тяжко, адже навіть не дивлячись, що він в декілька разів більший за неї, до Марі поступово почало приходити розуміння того, що вона геть виснажена. Адже ребра її боліли, а по щоці текла гаряча кров. Марі прикувала звіра до дерева, але її починало бентежити, що він геть не подає жодних ознак життя. Марі зовсім не цього хотіла. Її охопив жах, а що як вона його вбила? Невже вона вбивця??? Звір, прикутий до дерева у сидячому положенні, було враження, навіть не дихав. На одну мить Марі задумалась, що їй робити — привести його до тями, але чи витримають ланцюги? Чи вистачить тоді в неї сил боротись із ним? Але такий не визначений стан мучив Марі ще більше. Вона швидко підбігла до перевертня і вдарила його по пащі, вдарила без жалю, бо в її планах не було його вбивати, він має бути живим. Звір зненацька зірвався та ланцюги його міцно втримали. Марі за якихось декілька сантиметрів від нього. Та він їй не страшний. Звір лютує і реве, він живий але ланцюги все ж його утримують і Марі може видихнути з полегшенням. Залишилось лише дочекатись світанку.

— Заспокойся, вовчику. На нас чекає довга ніч, — Марі вже більш спокійним і лагідним голосом промовила до перевертня.

Марі відійшла на пів метра від нього і присіла на траву, що тільки що пережила тяжкий поєдинок. Вона поглянула на нього. І зараз зрозуміла, що все відбулось настільки швидко, що вона навіть не уявляла з ким б’ється. Це був страшний звір. Якась жахлива суміш людини і вовка. Ноги й руки, що тепер мали характерні для вовків вигини, кігті, та все ж залишальсь руками й ногами. Велетенське тіло все вкрите темною шерстю. Обличчя, яке хоч і змінилось через видовжений ніс, пащу з якої кожного разу коли звір лютував виблискували ікла, очі які були так неприродньо великі і жахливі, витягнуті вуха, які здається могли вчути жертву за кілометрі, все ж залишалось обличчям. І Марі на мить здалось, що якщо людина всередині звіра зараз постарається, вона зможе стати собою. Та це їй лише здавалось. І людських рис зараз було годі й шукати в цьому звірі, просто Марі так прагнула знайти в ньому щось людське. Перевертень то лютував, то заспокоювався. Марі ж просто сиділа навпроти нього і мовчала, намагаючись в темряві ночі побачити в тих звірячих очах хоч якийсь проблиск людяності. Марі тривожило одне, щоб на шум який створював перевертень не позбігались люди. Але на щастя чи то ніхто того не чув, чи то не хотів чути, та все ж ніхто не прийшов, і Марі стало легше.

Ранок все не приходив, Марі сиділа на траві і з останніх сил намагалась не заснути. Вона не хотіла вставати і ходити туди сюди, щоб не сполохати звіра. Перевертень теж, здається, вибився із сил і лише трохи ричав. Марі намагалась про щось думати, щоб не заснути. Вона думала про те, що залишилась жива, про те, як зрадіє Андрій, коли почує її голос. Вона навіть уявила, як він із природним йому запалом підстрибуватиме на кріслі і говоритиме щось на кшталт «я навіть не сумнівався в тобі!», «…навіть не переживав, адже знав, що з тобою все буде добре». Згадала слова Назара. Вона чудово розуміла, що його слова нічого не змінять, але все одно, почуття хвилювання про те, як вона повернеться до Тараса, охоплювали всю її і передусім саме розуміння того, що вона повертається. Вона вже давно нікуди не поверталась. Зазвичай повертаються додому. Як він її зустріне? Що їм робити далі? А ще Марі думала, що робити, коли хлопець повернеться до звичного стану. Чи знає він, що з ним діється? Думки наче вогники миготіли в голові Марі. Вона намагалась не відводити очей від звіра, який на її здивування теж дивився на неї.

Марі почала