Читати книгу - "Оцеола, вождь семінолів"

вигукнув агент, ухопившись за цю думку. – Правильно. Так і слід вчинити.

Після цього висновку він знову звернувся до ради вождів.

– Брати! – мовив він колишнім улесливим тоном. – Бо, як сказав хоробрий Голато, всі ми брати. Навіщо ж нам сваритися і розставатися ворогами? Ваш Великий Батько засмутиться, дізнавшись, що ми так розійшлися. Я не хочу, щоб ви гарячково вирішували це найважливіше питання. Поверніться в свої намети, зберіть власну раду і обговоріть справу між собою, вільно і доброзичливо.

Давайте знову зустрінемося завтра – один зайвий день для обох сторін нічого не вартий. Тоді ви мені і повідомите ваше рішення, а поки ми залишимося друзями і братами!

На цю пропозицію деякі вожді відповіли, що це «хороші слова» і що вони згодні. Потім усі почали розходитися. Однак я помітив, що одностайності у них не було. Погодилися здебільшого вожді з партії Оматли. Патріо ти ж привселюдно заявляли, що вони підуть і більше не повернуться.

Розділ XXX
Розмова за столом

За офіцерським столом під час обіду я дізнався багато нового. Коли ллється вино, язик розв’язується, а під впливом шампанського навіть найрозсудливіша людина перетворюється на базіку.

Агент не приховував ні власних планів, ні намірів президента. Втім, більшість уже здогадувалася про них.

Невдачі сьогоднішнього дня трохи погіршили агентів настрій. Найбільше засмучувала думка, що померкне його слава дипломата. Уславитися вправним дипломатом – ось чого пристрасно домагаються всі агенти уряду Сполучених Штатів! Крім того, його вразило презирство Оцеоли й інших вождів. Бо холоднокровні, стримані індіанці зневажають запальних людей, які поводяться нерозважливо, а він якраз і проявив ці якості на сьогоднішній раді, давши індіанцям привід не поважати його за цю слабкість. Агент почувався переможеним і приниженим. У його грудях клекотіла ненависть до всіх червоношкірих. Але він тішився надією, що завтра змусить їх відчути силу свого гніву. Він покаже їм, що може бути твердим і сміливим навіть у пориві люті. Усе це він заявив нам хвалькувато, коли вино звеселило його.

Офіцерів мало цікавили подробиці цієї справи, і вони майже не брали участі в обговоренні. Вони думали лишень про збройне зіткнення: буде війна чи ні? Це питання особливо цікавило лицарів меча. Я чув, як вони хизувалися нашою перевагою, намагаючись при цьому применшити мужність і хоробрість свого майбутнього супротивника. Ветерани воєн з індіанцями намагалися втовкмачити їм інше, але за нашим столом було мало ветеранів. Звісно, жваво обговорювали і самого Оцеолу. Думки про молодого вождя були такі протилежні, як чорне і біле. Дехто називав його «благородним дикуном», але більшість, на моє превелике здивування, були іншої думки. Я чув такі епітети, як «п’яний дикун», «злодій», «ошуканець».

Я розсердився, бо це були брехливі закиди. Тим паче, що більшість тих, хто звинувачував Оцеолу, не так давно прибули в наші краї. Вони напевне не могли знати минуле людини, яку так плямували.

Ясна річ, Рінгольди приєдналися до наклепників. Вони добре знали молодого вождя, але я зрозумів їхній хитрий задум. Я відчував, що мушу щось сказати на захист Оцеоли. І на це в мене були дві причини: по-перше, його тут не було, а по-друге, він урятував мені життя. За столом зібралося високе панство, та я не міг стриматися.

– Панове! – почав я так голосно, щоб мене почули всі присутні. – Чи маєте ви бодай якісь докази, які підтвердили б справедливість ваших звинувачень проти Оцеоли?

Запала мовчанка. Довести, що Оцеола був пияком, викрадачем худоби чи шахраєм, ніхто не міг.

– А! – нарешті вигукнув Аренс Рінгольд різким, скрипучим голосом. – То ви, лейтенанте Рендольф, захищаєте його?

– Поки ви не наведете мені вагоміших доказів за голослівне твердження, що він недостойний захисту, я стоятиму за нього.

– Це неважко! – вигукнув один з офіцерів. – Усі знають, що він краде худобу.

– Ви помиляєтеся, – заперечив я самовпевненому оратору. – Мені, наприклад, про це нічого не відомо. А вам?

– Ну, особисто я цього не бачив, – відповів офіцер, трохи спантеличений моїм раптовим допитом.

– Якщо вже йдеться про крадіжку худоби, панове, то я можу розповісти вам цікавий випадок, що безпосередньо стосується теми нашої розмови. Якщо ваша ласка, я розповім.

– О, звісно, ми готові послухати!

Я коротко виклав епізод із крадіжкою худоби адвоката Грабса, звісно, опустивши всі імена.

Моя розповідь усіх приголомшила. Я бачив, що вона справила враження навіть на генерала; агент був явно роздратований. Я відчував, що його значно більше влаштувало б, якби я тримав язик за зубами.

Та найбільше моя розповідь вразила Рінгольдів – батька і сина. Обидва зблідли і стривожилися. Крім мене, мабуть, ніхто не помітив цього, але я зрозумів, що їм відомо більше, ніж мені.

Потім усі почали говорити про те, скільки втікачів негрів може ховатися між індіанцями і чи може їхня допомога виявитися суттєвою в разі збройного зіткнення. Це було серйозне питання. Всі знали, що в резервації оселилося багато негрів і мулатів, які були там і за скотарів, і за хліборобів. Деякі з них озброєні ходили по саванах і лісах, цілком опанувавши життя вільного індіанського мисливця. Були різні припущення: одні стверджували, що їх набереться з п’ять сотень, а інші вважали, що не менше тисячі. Негри всі до єдиного будуть проти нас – із цим усі одностайно погодилися. Тут не могло бути інших варіантів!

Одні вважали, що негри чинитимуть слабкий опір, інші – що вони сильні вояки. Останнє припущення було набагато ближче до істини. Та всі сходилися на думці, що негри дуже допоможуть противнику і завдадуть нам чимало клопоту. А дехто навіть стверджував, що нам слід більше побоюватися «втікачів» чорних, ніж червоних. Це був своєрідний каламбур.[40]

Не могло бути сумнівів, що негри візьмуться за зброю і що вони дадуть рішучу відсіч. Знання «звичаїв» білих робило їх небезпечними супротивниками. Крім того, негри не боягузи, і вони не раз доводили свою хоробрість. Поставте озброєного негра перед справжнім ворогом – з плоті, кісток і крові, – і він не відступить. Інша річ, якщо ворог безтілесний і належить до світу злого бога Обеа. Неосвічені діти Африки дуже забобонні. Вони живуть у світі привидів, вампірів і домовиків, і їхній страх перед цими надприродними істотами непереборний.

Під час цієї розмови про