Читати книгу - "Лист незнайомої"

І тут він згадав про свою бабусю, цю стареньку, доброзичливу і привітну жінку, яка розпещувала його з раннього дитинства. Вона завжди захищала його і ставала на бік онука, коли тому загрожувало покарання або несправедливе поводження. Едґар хотів би заховатися у неї, в Бадені, перечекати, поки минеться перший батьківський гнів, написати звідти листа батькам і перепросити. Протягом цих п’ятнадцяти хвилин на самоті він уже відчув себе настільки безпорадно зі своєю недосвідченістю у великому незнаному світі, що прокляв гордість, яку викликав у ньому підступний чужий чоловік своїми брехливими словами. Тепер він уже хотів знову бути дитиною, такою, як раніше, слухняною, терплячою, позбавленою невиправданих амбіцій, усю сміховинність яких він тепер добре усвідомлював.

Але як дістатися до Бадена? Як проїхати через усю країну? Він гарячково схопився за своє невеличке шкіряне портмоне, яке завжди носив із собою. На щастя, у ньому все ще лежала новенька монета у двадцять крон, яку йому подарували на день народження. Він досі так і не наважився витратити її. Але майже щодня перевіряв, чи лежить вона ще у гаманці, оглядав її, відчував себе багатим і з вдячною ніжністю полірував метал хустинкою до блиску, аж поки монета не починала світитися, як маленьке сонце. Але – і ця раптова думка злякала його – чи вистачить цього? Він уже стільки разів у своєму житті їздив залізницею, жодного разу не замислившись над тим, що за це треба платити, не кажучи вже про те, скільки саме це коштує, – одну крону чи сто. Уперше хлопець відчув, що в житті є чимало такого, над чим він ніколи не замислювався, що всі речі, які його оточували, потрапляли йому в руки, якими він бавився, мали ще якусь особливу, власну вартість та вагу. Ще годину тому він удавав із себе досвідченого і впевненого у собі, але тепер відчував, що обминув увагою тисячі таємниць і питань, і тепер йому було соромно за те, що його вбогої життєвої мудрості не вистачило навіть для того, щоб переступити перший поріг самостійного життя. Він почувався все розгубленішим, і його кроки в напрямку залізничної станції ставали все меншими і невпевненішими. Як часто він мріяв про цю втечу, про те, як вирветься в доросле життя і стане цісарем, королем, солдатом або поетом. А тепер він злякано дивився на невеличку світлу будівлю вокзалу і думав тільки про те, чи вистачить його двадцяти крон на подорож до бабці. Рейки блищали і вели далеко, кудись за горизонт, вокзал був порожнім і позбавленим ознак життя. Едґар несміливо підійшов до віконечка каси і пошепки, щоб ніхто більше його не почув, запитав, скільки коштує квиток до Бадена. З-за темного віконечка на нього глянуло здивоване обличчя касира і його очі осміхнулися несміливому хлопцеві.

– Повний квиток?

– Так, – відповів Едґар.

У його голосі не було й тіні гордості, а тільки страх, що ціна може виявитися надто високою.

– Шість крон!

– Прошу!

Він із полегкістю простягнув касирові відполіровану монету, здача дзенькнула на тарілці, й Едґар знову відчув себе дуже багатим, бо у нього в руці був шматок картону, який давав йому свободу, а в гаманці звучала приглушена музика срібних монет.

У розкладі він прочитав, що потяг прибуде через двадцять хвилин. Едґар сів чекати в куточку. Кілька пасажирів без діла тинялися по перону. Але йому було неспокійно: здавалося, що кожен із них підозріло поглядає на нього і дивується, чому він такий юний, а вже подорожує сам. Хлопцеві здавалося, що про його втечу й провину можна прочитати в нього на чолі. Він зітхнув із полегшенням, аж коли почув, як наближається гуркіт поїзда, який вивезе його у далекий світ. Сідаючи в поїзд, зауважив, що купив квиток у третій клас. Досі він їздив тільки першим класом, тож знову відчув, як змінилося щось у його житті, відчув, що існують відмінності, які він давніше не зауважував. Досі його попутниками бували зовсім інші люди. Тепер поряд опинилися кілька італійських робітників із мозолястими руками і хрипкими голосами, вони тримали в руках лопати і кирки, їхні погляди були сумними й погаслими. Мабуть, вони їхали з важкої роботи, бо деякі з них спали просто в поїзді, з відкритими ротами, схиливши голови на тверде брудне дерево лавки. «Вони працювали, щоб заробити грошей», – подумав Едґар. Але не міг собі уявити, скільки саме вони заробляють. Раптом він усвідомив, що гроші є не завжди і їх треба заробляти. Уперше в житті він чітко усвідомив, що завжди ставився до свого заможного існування як до чогось само собою зрозумілого, а насправді, зовсім поряд із ним, куди не глянь, праворуч чи ліворуч, існують глибокі й темні прірви злиднів, яких він ніколи не помічав. Раптом він замислився над тим, що значить мати професію і покликання, і про те, що його життя з усіх боків оточене незбагненними і досі не зауважуваними таємницями. Протягом цієї однієї години самостійного життя Едґар дуже багато всього зрозумів і навчився. Багато що побачив у вагоні свого потяга із вікнами, за якими була свобода. І поволі у його відчуття страху почало закрадатися щось інше, це ще не було щастя, але захоплення багатогранністю життя. Він щомиті відчував, що втік зі страху і боягузтва, але одночасно ця втеча стала його першим цілковито самостійним учинком, завдяки якому він торкнувся справжнього життя, побачив речі, які досі проходили повз його увагу непоміченими. Уперше він здивував власних батьків, так само як світ тепер дивував його. Його погляд із вікна вже був не таким, як досі. Уперше йому здавалося, що він бачить дійсність, з якої впали всі покрови, і можна роздивитися справжню суть речей, потаємні сторони їхнього внутрішнього життя. Будівлі швидко пропливали за вікном, ніби їх здував вітер, і Едґар думав про людей, які живуть у цих будинках, про те, бідні вони чи багаті, щасливі чи нещасні, чи вони також прагнуть знати все про цей світ, так само, як і він, Едґар, чи живуть там діти, і чи ці діти теж, як