Читати книгу - "Багряний рейд"

тримається в окрузі й нікуди далеко не тікає, бо має тут десь базу, і не одну. Є якась підтримка серед населення, інакше б давно здали. Згодна?

— Згодна.

Майя справді не заперечувала. Хоч взяти участь у підпільному русі за два роки під німцями не вдалося, її все ж готували, проводили інструктаж, і вона розуміла: без підтримки на місцях підпілля приречене. Будь-яке. Налагоджувати контакти, не маючи попередніх домовленостей, — як стрибати в воду з берега, не знаючи дна.

— Коли вони вже йдуть сюди, мають десь своїх людей. — Гордієнко постукав брудним нігтем по бляшанці. — Во, законсервованих. Нам наказано не проґавити, інакше…

Стиснувши обидві долоні в кулаки, Юрій поставив правий на лівий, зробив жест, ніби крутить щось, при цьому крекнув.

— Башку знімуть.

— Вони це вміють.

Майї раптом стало дуже шкода дільничного, на якого навалили купу додаткових обов’язків, належне виконання яких не завжди від нього залежало. Та де там: зовсім не залежало. Ганятися за бандерівцями — не Юркова парафія.

— Ось бачиш. — Гордієнко, прицмокнувши, затягнувся. — Підтримки мені треба. Сам я.

— Я завжди підтримаю. Знаєш же, — вона говорила щиро.

— Ага, — сказав він, хлюпнув собі щедро, випив у два прийоми, зажував капустою. — Куди я такий піду, Майко?

— Нікуди, — погодилася вона. — Лягай уже, постелю.

— Не треба. Сам.

Розвезло Гордієнка надто швидко, і Майї довелося волочити важке, хоч і худе тіло до ліжка. Далі зняла портупею, стягнула кітель, хоча він мляво намагався заперечувати. Коли знімала заляпані грязюкою чоботи — вже спав, легенько підхропуючи. Трохи подумавши, Майя витрясла гостя з галіфе. У голові трохи шуміло від випитого, її брало швидко, мала таку прикру особливість організму. Аби якось послабити дію, зробила й собі цигарку, скориставшись Юрковим кисетом. Не курила давненько, кидала періодично, тепер, значить, знову на часі.

Трохи прийшовши до тями, діловито, вже по-жіночому обдивилася верхній одяг, навіть понюхала, скривилася. Рішуче кинула в ночви, перед тим витягнувши з кишень якісь нецікаві їй папірці. Нагріла води, замочила форму. Потім, озброївшись шматком мила, теж принесеним уважним дільничним, заходилася прати. Поралася довгенько, кілька разів полоскала й старанно викручувала. Нарешті вивісила чисте біля пічки, підкинула ще дров і з почуттям виконаного обов’язку витерла мокрі руки об фартух.

Гордієнко крутився, далі хропів, ще й плямкав губами, зовсім не схожий уві сні на грізного блюстителя порядку. Майя стояла посеред хати, переводячи погляд з ліжка, половину якого зайняв — з її дозволу — Юрій, на вузьку, застелену смугастим, ручної роботи килимком дерев’яну лавку біля стіни. Навіть присіла, потім прилягла, знаючи наперед, чим то скінчиться. Уже переставши дурити себе, скинула спідницю і, лишившись у самій комбінації, обережно примостилася поруч.

Юрко прикинувся серед ночі, розбуркавши її. Переліз, знайшов відро з водою, жадібно випив, один за одним, два кухлі. Віддихався, повернувся назад і, ніби робив це щодня, грубувато, спрагло притягнув Майю до себе.

Вона прошепотіла: «Не треба…»

Хоч знала: говорить так для порядку, аби могла потім себе поважати та й він не пишався б своїм стрімким завоюванням її тіла…

…Затим Гордієнко знову швидко заснув, а Майя крутилася ще довго, задрімавши перед самим світанком. Прокинувшись і пошукавши штани, Юрій отримав від неї чисте, навіть напрасоване галіфе, не подякував, але пригорнув, поцілував у чоло, потім у губи, рука лягла на груди, але далі не пішов — стримався. Пояснив: служба.

Ввечері повернувся, мов до себе додому.

Приніс невеличкий вузлик, виклав на стіл.

Подарунок.

Майя розгорнула: чорна комбінація — шовк і мереживо. Пара панчіх, напевне нових. Туфлі, коричневі, блискучі, на товстому підборі.

— Де я це носитиму? — вона всміхнулася, взяла туфлі, помахала перед Юрком.

А збиралася запитати: де взяв? звідки це?

Передумала.

Несподівана гостя постукала у двері за три дні.

Була неділя, і Майя з чистою совістю не пішла на роботу. Вже вранці другого дня, прокинувшись і сівши снідати, Гордієнко обмовився: коли таке діло — вона може сидіти вдома. Отримав категоричну відповідь: навіть якщо вся Королівка пліткуватиме, що Зозуля спить з дільничним, все одно ходитиме на службу, ніби нічого не сталося. Та й нічого не має мінятися, і так краще передусім для Юрка. Попросивши пояснити, почув: запросто пришиють аморалку.

Звісно, так зараз багато хто живе, бо всі люди, часи непрості, одне одного слід триматися. Але ж сам напередодні говорив: сьогодні — так, а завтра капітан Фомін знайде щось, було б бажання причепитися. Отут добрі люди й підкажуть: завів собі під боком дільничний Гордієнко жіночку з непевною біографією, працювала на німців, грішків за нею водиться повно. Не доведений остаточно її зв’язок із підпіллям. Сама визнає — відсиджувалася в тилу, жодної участі в русі опору, ніякої користі радянській владі. Тепер, бач, спритно прилаштувалася, ще й картки отримує, бо числиться на державній службі. Ось і матиме Гордієнко вразливе місце. А як сидітиме вдома, отримуючи ті ж самі картки ні за що, — проблеми знайдуться швидше, бо заздрісників багато.