Читати книгу - "Позолочена рибка"

побоюванням Аліції, мама була вже вдома й метушилася на кухні біля паруючих каструль.

— Я теж рада, що Роберт приїде, — щиро сказала вона.

Щоправда, приготований мамою розсольник більше нагадував розварені кабачки з картопляною начинкою, та Аліція поглинала його, розхвалюючи неповторний смак.

— Останнім часом ти постійно експериментуєш на кухні, — пожартувала вона. — Щось мені не віриться, що це лише через Роберта…

— От і помиляєшся! — мама трусонула гривкою. — Якщо в нас бувають гості, треба подбати про родинний стіл. Краще пізно, ніж ніколи.

— Бабуся вражена твоїм ентузіазмом, — Аліція відмовилася від добавки, вочевидь розчарувавши цим маму. — Учора вона мені сказала, що дасть тобі кілька гарних рецептів. Там у назві однієї страви навіть любисток зустрічається… — додала Аліція, спритно уникаючи мами, яка спробувала ляснути її ганчіркою, наче набридливу муху.

— Оту з любистком ти могла би приготувати найближчої суботи! — вигукнула Аліція з-за дверей своєї кімнати.

Вечірній дзвоник у двері відірвав маму від комп’ютера, а Аліцію застав у ванній.

— Доведеться тобі хвилинку зачекати, — залунав у коридорі веселий мамин голос. — Аліціє! Вилазь із ванни! А ти швиденько заходь! І відразу бери фен і сушися, бо застудишся!

— Привіт, — Сара стояла змокла, із посинілими губами. Тримала парасольку, про яку, здається, забула. У її поставі крилася незвична для неї невпевненість.

— Привіт. Добре, що ти прийшла! — Аліція щиро зраділа і, побачивши подругу, полегшено зітхнула.

— Справді? — Сара тремтіла від холоду.

— Звичайно, — уже спокійно відповіла Аліція й широко розчинила двері до своєї кімнати.

Дівчата сиділи по-турецьки в напівмороці. Обидві з рушниками на головах, із чашками гарячого молока в руках. Із кутка линула спокійна музика, а вони намагалися їй не заважати. Говорили мало. Старанно добирали слова, немовби від цього залежало, чи триватиме ця мить. Усе було, як раніше. Із-за стіни чутно було, як мама стукає по клавіатурі, стінами мандрували тіні від фар автомобілів. Дощ розбивав їх на мільйони вогників, і Аліція раптом подумала, що так виглядають вогники в темряві, про які вона щойно розповідала Сарі.

— Мені б хотілося, щоб ці вогники ніколи не згасли, — закінчила Аліція й перевела подих. Говорити про Фридерика ставало дедалі важче.

— Кажуть, медицина зараз більш ефективна, ніж золота рибка, — озвалася Сара. Її очі знову палали колишнім завзяттям, і слова дівчини набували магічного значення. — А твоя мама — справжня Астрід Ліндґрен, — продовжувала вона. — Вона б теж так вчинила.

— Дякую за те, що ти прийшла, — Аліції було важко зізнаватися в помилці. — Після нашої сварки я зрозуміла, що навіть коли я переконана у власній правоті, то однаково не маю права тобі нічого нав’язувати. Мені б теж не хотілося, щоб хтось оцінював мої почуття.

— Супер. Шкода, що нас так понесло, — Сара сумно всміхнулася. — Насправді Борис мене анітрохи не цікавить. Після того, що він вчинив із Доротою, я б уже краще зустрічалася з Бонком.

І обидві щиро засміялися.

— А наш Костек Бонк — ого! — зараз здивуєшся… Він потрапив до…

— …програми «Дивіться, хто прийшов!» — вигукнула Аліція.

— Ні! До Книги рекордів Гіннесса! — переможно заявила Сара. Подруга недовірливо глянула на неї.

— А що, він тиждень писав диктант?

— Де там! — Сара зневажливо махнула рукою. — Він же практик…

— Ну, то що такого він зробив? Кажи!

— Страйкував проти нових випускних іспитів. Три дні стояв перед Сеймом на одній нозі. Як чорногуз!

— Мабуть, це стосувалося випускного іспиту із зоології?! — реготала Аліція.

— Та ні, він загалом страйкував. Зрештою, у нього немає атестата зрілості, але навіщо йому та школа, коли всі наввипередки рвуться сфоткатися з ним? І платні інтерв’ю дає.

— Не знаю популярнішої людини, ніж Костек Бонк, — серйозно мовила Аліція, і дівчата знову розреготалися.

На порозі стояла мама.

— Пробач! — Аліція схопилася з підлоги. — Мабуть, ти через нас не можеш працювати?

— Справді не можу, — щасливо відказала мама. — Бо я саме закінчила.

Обидві кинулися до неї з вітаннями, а тоді Аліція запитала:

— Як називатиметься твоя книжка? Ти вже над цим думала?

Сара допитувалася, чи зможе вона бути першою читачкою цієї біографії.

— Дівчатка, по черзі! — відмахувалася від них мама. — Capo, будеш другою, бо першою прочитала я. А щодо назви, то вона вже є: «Як розквітла Липова Гілка».

Аліція захоплено глянула на маму.

— Я тобою пишаюся, — сказала вона.

— Нічогенька, — притакнула спантеличена Сара. — Але без тієї гілки, мабуть, було б краще? — якось невпевнено запитала вона.

ЛИСТИ ДО СЕБЕ

Дорота поправилася на три кілограми. Коли вона розповіла нам про це на виховній годині, ми на всю школу скандували «Ми лю-би-мо те-бе!». А біологічка навіть розплакалася. Після цього уроку Дорця перестріла мене в туалеті. Сказала, що давно хоче повідомити дуже важливу новину. Я спитала, від кого ця новина, а вона мені на те, що від неї самої. І випалила, що коли б не я, напевне вона б ніколи не повернулася до нашого класу. І ці три кілограми — це її подарунок для мене. Я сміялася, бо навіть не знала, як мені поводитися. Я б охоче міцно її обняла, та побоялася щось їй зламати, тому лише легенько обхопила її за плечі й сказала, що якось уже цей дарунок здолаю підняти, але волію, щоб він залишився в Дорці. І тоді вона засміялася. Пообіцяла, коли щойно набереться сили, ми разом займемося англійською. Адже вона знає її найкраще в усьому класі. Ніколи не думала,