Читати книгу - "Кришталеві небеса, Пол Андерсон"

ковтнув слину. Уперше його самовпевненість похиталась.

— Велика — чия? Що? — глухо спитав він.

— Велика теорема Ферма. Це математичне твердження, яке Ферма, французький математик сімнадцятого століття, буцімто довів. Одначе його доведення не було записане, й до сьогодні ніхто не знає, правильна теорема чи ні. — Коли Саймон побачив фізіономію чорта, його губи скривились у посмішку. — Ну ось, ідіть і трудіться!

— Математика! — з жахом вимовив хвостатий. — Ви гадаєте, я мав час вивчати такі речі? Я вивчав тривіум і квадривіум,[23] але що стосується алгебри… Скажіть, — обурено додав він, — чи етично ставити мені таке запитання.

Лице Саймона закам’яніло, але очі сяяли.

— А ви б воліли краще збігати за сто двадцять тисяч кілометрів і принести якусь річ завбільшки з гідростанцію Боулдер Дем, — дратував він чорта. — Час і простір для вас дрібниця, правда? Що ж, шкодую, але я хочу мати відповідь на своє запитання. Воно дуже просте, — заспокійливо додав Саймон. — Йдеться про додатні цілі числа.

— А що таке додатне число? — захвилювався чорт. — І чому ви хочете, щоб воно було ціле?

— Висловимося точніше, — сказав Саймон, лишивши запитання чорта поза увагою. — Теорема Ферма стверджує, що для будь-якого додатного цілого числа п більшого двох рівняння хn + yn = zn не має розв’язку в додатних цілих числах.

— А що це означає?..

— Пам’ятайте, ви повинні дати відповідь.

— А хто буде суддею — ви?

— Ні, — ласкаво відповів Саймон. — Я не вважаю себе достатньо компетентним, хоч сушив голову над цією проблемою кілька років.

Якщо ви з’явитеся з відповіддю, ми подамо її в поважний математичний журнал. Відступати ви не можете — проблема напевне розв’язна: теорема або правильна, або хибна. І, будь ласка, ніяких фокусів із багатозначною логікою. За двадцять чотири години знайдіть відповідь і доведіть, що вона правильна. Кінець кінцем людина… вибачте, дух… з вашим розвитком і величезним досвідом може за цей час трохи підучити математику.

— Я пригадую, як скрутно мені було з Евклідом, коли я вивчав його в Кембріджі, — сумно зауважив чорт. — Мої доведення ніколи не були правильні, а, між іншим, істина лежала на поверхні: досить було глянути на креслення. — Він зціпив зуби. — Але я впораюсь. Мені доводилося робити й значно важчі речі, дорогий містере Саймоне. Одного разу навіть було таке, що я злітав на віддалену зірку й приніс звідти літр нейтронію рівно за шістнадцять…

— Знаю, — перебив його Саймон. — Ви майстер на подібні фокуси.

— Які там фокуси! — сердито пробубонів чорт. — Були гігантські технічні труднощі. Але не варто копирсатись у минулому. Я — в бібліотеку, а завтра в цей час…

— Ні, — різко перебив його Саймон, — ми розписалися півгодини тому. Повертайтесь рівно через двадцять три з половиною години. Не буду підганяти вас, — іронічно додав він, коли чорт стривожено подивився на годинника. — Випийте чарку вина і, перш ніж піти, познайомтеся з моєю дружиною.

— На роботі я ніколи не випиваю, і не маю часу знайомитися з вашою дружиною… в усякому разі зараз.

Він щез.

Тієї ж миті увійшла дружина Саймона.

— Знову підслухувала під дверима! — з м’яким докором звернувся до неї чоловік.

— Звичайно, — здавленим голосом промовила вона. — І я хочу знати, дорогий, чи справді важке це запитання. Тому, що коли це не так… Саймоне, правду кажучи, мене просто бере жах!

— Будь спокійна, запитання важке, — безтурботно відповів Саймон. — Не всі це одразу розуміють. Бачиш, — лекторським тоном вів далі він, — кожен легко знайде два цілих числа, квадрати яких у сумі теж дають квадрат! Наприклад, 32 + 42 = 52, тобто просто 9 + 16 = 25. Втямила?

— Угу!

Вона поправила чоловікові галстука.

— Але ніхто ще не зміг відшукати два куба, які при додаванні теж давали б куб, або більш високі степені, які давали б аналогічний результат, — напевне, їх просто немає. І все-таки, — тріумфуючи докінчив він, — до цього часу не доведено, що таких чисел не існує! Тепер зрозуміла?

— Звичайно. — Дружина Саймона завжди розуміла наймудріші математичні моменти.

А якщо попадався надто міцний горішок, чоловік терпляче пояснював їй усе по кілька разів. Тому в місіс Флегг лишалось мало часу на інше.

— Зварю каву, — сказала вона й пішла.

Чотири години опісля, коли вони сиділи й слухали третю симфонію Брамса, чорт з’явився знову.

— Я вже вивчив основи алгебри, тригонометрії і планіметрії, — заявив він тріумфуючи.

— Швидко працюєте! — похвалив його Саймон, — я певен, що сферична, аналітична, проективна, нарисна і неевклідові геометрії не становитимуть для вас труднощів.

Чорт наморщився.

— Їх так багато? — згаслим голосом запитав він.

— О, це далеко не все. — У Саймона був такий вигляд, неначе він сповіщав радісну звістку. — Неевклідові вам сподобаються, — посміхнувся він. — Для цього вам не треба сушити собі голову над кресленнями. Креслення нічого не скажуть. І коли ви не в ладах з Евклідом…

Чорт застогнав, побляк, як давня кіноплівка, і щез. Дружина Саймона хихикнула.

— Мій дорогий, — проспівала вона, — я починаю думати, що ти переможеш!

— Тс-с! Остання частина! Чудово!

Ще через шість годин щось спалахнуло, кімнату заслав дим, і чорт знову опинився тут, як уродивсь. У нього з’явилися мішки під очима. Саймон Флегг прогнав з лиця усмішку.

— Я вивчив усі ці геометрії, — з похмурим задоволенням промовив чорт. — Тепер буде легше. Я, мабуть, готовий взятися за вашу маленьку головоломку.

Саймон похитав головою.

— Ви надто поспішаєте. Напевне, ви не примітили таких фундаментальних методів, як аналіз безконечно малих, диференціальні рівняння й числення конечних різниць. Потім є ще…

— Невже все це треба? — зітхнув чорт.