Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

Хосе Рамірес сидів у барі неподалік Трафальгарської площі в Лондоні і з насолодою смакував малими ковтками коктейль. Хоча бар мав не дуже гарну репутацію, але в цей час тут було тихо і майже зовсім порожньо. Ніхто не горлав, не чіплявся до відвідувачів, серед яких траплялися постаті, вкриті страхітливими татуюваннями і шрамами, або персонажі з відстовбурчуваними з-під одягу пістолетами з глушниками і зарубками на руків’ях, що мали означати кількість знищених ворогів. Дівчата легкої поведінки спокійно чекали клієнтів біля стійки, а не «пасли» їх по залу, нахабно чіпляючись.

Український посередник примостився поруч з Раміресом, вважаючи останнього за посередника також. Хосе надзвичайно полюбляв перевтілюватись в різні образи і грав свої ролі не гірше за когось з володарів Оскара. В цьому він вбачав філософське кредо свого життя, в основі якого була давня мудрість: щоб лишатися незмінним, треба постійно змінюватися.

- Чому наш виконавець не приймає нашого електронного замовлення? - незадоволено питав посередник, доволі екзотичного вигляду чоловік, вдягнений на кшталт такого собі немолодого рокера. Пишні вуса й борода явно слугували предметами його неабиякої гордості. - Ми ж виконали всі необхідні процедури. Тільки на пошуки вашої адреси мій замовник витратив скажені гроші. Ми вже не маємо часу на подальші очікування. Замовлення має бути виконане 24 серпня цього року. За браком часу замовник змушений був ризикувати і посилати мене особисто. Це проти моїх правил. Але зважаючи на просто небувалу винагороду, я все ж таки ризикнув. Сподіваюся, і виконавець також піде на виправданий ризик.

- Так то воно так, - невпевнено промимрив «британський посередник».

- Вашого хазяїна щось насторожує? - запитав українець.

- Давньогрецькі філософи казали: «Все, що не має формальної логіки, є маразмом», - відповів загримований Рамірес. - Адже ваш замовник нібито живе в Україні, але чомусь його e-mail не ua, а ru. Що це означає? Як може бути в одній країні e-mail іншої? Це очевидний маразм. А з маразматиками мій хазяїн справи не має. Від них суцільні неприємності. Це щось несправжнє, незрозуміле, а отже і небезпечне. Мій хазяїн зацікавився рівнем гонорару, але він відмовляє людям, мотиви й дії яких зовсім незрозумілі з позицій звичайної логіки.

- У нас в Україні жартують, що логіка буває трьох видів: формальна, залізна і жіноча. Я спробую пояснити зараз щодо цього е-мейла.

- Не потрібно. Маразм пояснити не можна. Можливо, ви там в Україні і звикли до подібного, але тут такі вибрики не проходять. Якщо він дійсно живе в столиці України, а не десь у Росії, е-мейл має бути ua. Все. Розмова закінчена. Більше обговорювати нема чого. Чекаю від вас належним чином оформлене замовлення і з логічно обумовленою зворотною адресою.

- Але ж час вже підпирає. Хіба мають значення якісь дрібнички?

- Для мого хазяїна - так. Саме в дрібницях криється сутність речей. Він не проти, якщо ви звернетесь до іншого виконавця.

- Ні, ні! Мій клієнт хоче саме вас. Ваш хазяїн найкращий.

- І ви ще питаєте у посередника найкращого спеціаліста, чому він звертає увагу, за вашим висловом, на дрібнички. Саме тому і звертає, що він найкращий. Завтра вас чекатиме інший посередник мого хазяїна, о 14 годині в барі Soldier of fortune. Він сам до вас підсяде. До побачення.

«Що ж то за «велике цабе» отой Рамірес, якщо у нього такі посередники», - невдоволено роздумував український посланець, виходячи з бару.

Наступного дня, рівно о 14 годині, посередник з України сидів в Soldier of fortune і з цікавістю роздивлявся навколо. Він був достатньо обізнаний щодо репутації цього знаменитого в Лондоні бару і його відвідувачів, котрі тут зазвичай збиралися. До нього підійшла вродлива струнка дівчина.

- Ви не на мене чекаєте? - запитала з милою посмішкою красуня. - Такий видний чоловік і скучає один. Замовте мені коктейль.

- Зараз не маю часу, крихітко, - посередник швидко озирнувся довкола, про себе проклинаючи настирливу повію. - В мене тут призначена дуже важлива здибанка з одним чолов’ягою. А от після зустрічі - то вже інша справа. Не заперечуєш?

- Звичайно, що ні, - посміхнулася повія. - Але сьогодні з вами повинен зустрітися не чоловік, а жінка. Так, так, не витріщайтесь.. Це ж ваш e-mail вчора ще був [email protected], а сьогодні уже [email protected]?

- Точно, - отетеріло відповів посередник.

- От бачите, а ви кажете, що чекаєте чоловіка. Це в вас говорить чоловічий екстремізм. Не гарно так недооцінювати жінок, навіть небезпечно. А от ваш майбутній виконавець мені, як бачите, довіряє.

- Так це ти посередник? - все ще не міг оговтатися українець.

- Звичайно, що я. Звідки інакше я б знала про суто конфіденційні речі, тобто е-мейли вашого хазяїна?

- Він не мій хазяїн. Просто замовник.

- Ну, на даний момент часу - хазяїн.

- Слухай, давай не будемо розводити дискусії. Як мені до тебе звертатися?

- Я - Меггі. Просте ім’я, не краще і не гірше за будь-яке інше.

- А мене можеш звати Стівом. Хоча маю й інше ім’я, але у Великій Британії і США мені подобається як звучить Стів.

- От і познайомилися, красунчику, - посміхнулася «повія». - Хазяїну (вона вжила англійське слово master) не подобається, що вбивство такого високопоставленого джентельмена замовляють з Росії.

- Це ти знову про ту нещасну електронну адресу? Та не з Росії, а з України. Ми вже спеціально для твого недовірливого хазяїна все виправили.

- Ну й дурні ж ви, хохли, якщо донині користуєтеся в Україні ru, а не ua, - раптом вимовила Меггі, майже абсолютно правильно українською мовою з легким діаспорним акцентом.

- Ти хто?.. - аж підскочив з переляку український посередник.

- Я - Меггі, дівчина з цього бару.

- Звідки знаєш українську?

- Та тут, у барі, вештається