Читати книгу - "День Незалежності, Петро Масляк"

немало заробітчан з вашої країни. Дехто бере на себе працю викладати мені ази української. Дуже мелодійна мова. Мені подобається. От я і завчила декілька фраз. Але не більше. Якщо ти захочеш зі мною домовлятися українською, то в нас нічого не вийде.

- Ну, добре, на чому ми зупинилися? - почав втрачати терпіння український посередник.

- Остання заявка оформлена на належному рівні. Все вирішено. Що і як робити, мій хазяїн знає. Половину суми необхідно перерахувати на цей цифровий рахунок в швейцарському банку «Арбон» за день до виконання акції. Іншу половину - після її завершення. Якщо такі умови влаштовують, вам залишається тільки перерахувати гроші й чекати. Ви готові зараз дати остаточну відповідь?

- Чому ні? У мене на руках карт-бланш від замовника. Я уповноважений приймати рішення самостійно. Умови такі, що часу на подальші перемовини вже немає. Час завжди працює проти нас, і зараз особливо.

- Добре. Питання узгоджене. Думаю, не варто нагадувати, що трапиться з вами особисто і джентельменами, які за вами стоять, якщо умови угоди будуть порушені.

- Нам відомо, що трапилося з одним американським замовником, який відмовився платити за виконане замовлення. Його голову знайшли у сміттєвому баку в самому центрі Нью-Йорку. І це не зважаючи навіть на його активну співпрацю з ізраїльським Моссадом.

- А це вже міфи й легенди. Про хазяїна багато чого розповідають страшного. Не думаю, що хоча б 10 відсотків з того - правда. Але все одно я нікому б не радила його «розводити».

- Не переймайся. Він має справу з розумними людьми, - запевнив Стів. - До того ж ніхто не застрахований від можливості ще раз звернутися до твого хазяїна за послугою. А як щодо організації безпечного відходу після виконання замовлення?

- Нехай це вас не турбує. Ви лише даєте замовлення і його проплачуєте.

- Але ж злишилося обмаль часу для рекогносцирування місцевості, - засумнівався український посередник.

- Ну, скільки можна товкти воду у ступі? Це проблеми мого хазяїна.

- Мій клієнт все-таки хотів би отримати особисто від твого хазяїна підтвердження, що він прийняв замовлення, - знову завів своєї Стів.

- Добре, - згодилася Меггі. - Щодня на вашому Інтернет-виданні «Українська правда», яку заснував відомий і у нас Георгій Гонгадзе, виставляються для дискусії і коментарів актуальні статті. Особистим підтвердженням мого хазяїна буде завтрашній коментар двома реченнями українською мовою: «Так дискусію вести не можна. Потрібні аргументи». Ім’я автора - veres-ere.

- Твій хазяїн володіє українською мовою? - здивовано скинувся Стів.

- Ні, її трохи знаю я, - посміхнулася Меггі. - Минулого року мені довелось двох ваших визволяти з поліції. Гарні хлопці, але 24 серпня, на ваш День незалежності, вони напилися і влаштували бійку з росіянами. Між українцями і росіянами, я так розумію, існують давні рахунки. Це, напевно, так, як у нас між англійцями і шотландцями?

- Дійсно, доволі вдале порівняння, - погодився Стів. - Хочу нагадати, що людина, яку треба прибрати, є однією з найбагатших у Європі. Він мільярдер з величезною армією охоронців.

- Нехай це вас не турбує. Мій хазяїн працює не стільки руками, скільки головою.

- Саме тому наш замовник і звернувся до вас.

- Якісь специфічні побажання у вас є?

- Так. Я хочу тебе.

- Сьогодні я зайнята. Саме твоє замовлення і примушує мене зв’язуватися з моїм хазяїном невідкладно. Якщо є бажання і можливість, давай зустрінемося завтра о сьомій вечора в цьому барі.

- О’кей. Мій замовник скоро отримає від мене підтвердження, а я зможу трохи потринькати в Лондоні його грошенят. Твій хазяїн, видно, не такий щедрий, як мій, - поміряв поглядом Стів скромний одяг Меггі. - Ми з тобою зможемо погуляти по вищому розряду. Тільки вдягни щось пристойніше.

- Ти мене поведеш до найкращого ресторану Лондона? - ніби не повірила своїм вухам Меггі.

- Можеш не сумніватися.

- Ну, тоді до завтра.

- До завтра, кицю.

Дивлячись на миле обличчя дівчини, чуючи її ніжний голосок, він навіть на секунду не міг собі уявити, що має справу з чоловіком. Не просто з чоловіком, а з тим самим кілером, планування і здійснення вбивств для якого є професією, фахом. І в цьому йому не було рівних у світі.

Рамірес одразу відчув небезпеку і зрозумів, що цей чоловік не відчепиться. Тому й погодився зустрітися з українським посередником і відвідати з ним «на коня» один з кращих ресторанів Лондона, а виїзд до України відклав рівно на добу. До того часу мав повністю бути готовим і мати при собі квиток на авіарейс до Франкфурту-на-Майні.

Стів вийшов з бару і, пройшовши вулицею вперед, перебіг на інший бік й сховався в піцерії напроти бару, де він розмовляв з Меггі. Він замовив якусь дрібничку і не відриваючись слідкував за дверима Soldier of fortune. Раптом він згадав, що в усіх детективних романах злочинці вислизають через задні двері, проходять через кухню тощо. Тоді він кинув гроші на стіл і стрімко підвівся. В ту ж мить двері бару розчинилися і звідти спокійно вийшла Меггі. Вона декілька разів озирнулася, ніби остерігаючись «хвоста», і, певно заспокоївшись, повільно пішла вулицею у напрямку площі. Стів трохи зачекав, потім перейшов вулицю і попрямував за нею. Меггі бовваніла попереду, затримуючись на хвильку біля вітрин магазинів і вже, очевидно, не турбуючись про можливе переслідування. Стів і собі подивився у вітрину якогось магазину. А коли підняв голову, Меггі вже десь зникла. Всі його зусилля знайти її були марними. Рамірес давно помітив стеження. Не треба було бути генієм, щоб зрозуміти, з якою метою це робиться. Хосе наскрізь бачив цього українського посередника - авантюриста за сутністю, людину патологічно жадібну, яка безсумнівно знала, яку суму призначено за голову Раміреса і тому вирішила скористатися, як вважав, з надзвичайно сприятливої ситуації, щоб прослідкувати за Меггі. Саме вона повинна була вивести його на кілера.