Читати книгу - "Знак біди"

станцію, — тихішим тоном, але ще вовкувато відповів Лявон.

— Ну що ж, засідання буде повноважним. Сільрада, комбід, представник окружкому — буде повноважним. Треба вирішувати. Ударити по саботажниках. А то розвели головотяпство!.. Відкривай спільне засідання.

— Ну цей... Спільне засідання вважається відкритим, — пробурмотів Лявон і замовк.

— Питання одне: відсіч саботажникам колгоспного руху, — підказав Новик. — Пропоную розкуркулити Гужова Івана. Як куркульського підголоска і саботажника.

Кісточками пальців Новик пристукнув по вичовганій стільниці, зиркнув на Степаниду, тоді довгим поглядом — на Лявона. Лявон наліг грудьми на стіл і затих.

— А під яку статтю? — спитав він, помовчавши. — У нього землі чотири десятини. Якраз середняк.

— Знаю, — сказав Новик. — Його наділ поруч із нашим. Землі небагато, згоден. Але — саботажник. Ти ж сам казав, що він сход зірвав. Значить, зривач. Упреться — не зрушиш. Я його знаю.

Степанида мовчала — до такого повороту справи вона була не готова. Гуж для неї був як і всі: не багатший за інших, хіба що сильніший до роботи, до того ж мав двох синів, робітників якраз при силі, а три мужики на господарстві — це тобі не три баби. Вергають — ого!

— Але ж інших він не підбурював. Він сам не пішов, до чого ж тут зривач... чи саботажник? — напружено розмірковував за столом Лявон, перекладаючи з місця на місце папірець.

— Як ви не розумієте?! — врізав кулаком по столі Новик. — Ви його не зрушите — за ним не зрушаться інші. На нього в селі оглядаються: авторитет! Ось ми і вдаримо по цьому авторитетові. Тоді іншої заспівають. Боятимуться.

— А хіба ж то правильно? — набравшись відваги, сказала Степанида. — Розкуркулювати, котрі куркулі. А Гуж середняк. Ні, я не згодна.

— Ну й керівництво! Ну й актив! — страдницьки застогнав Новик. — Головотяпи ви! Він же гірш за куркуля. Він — саботажник! Зриває колективізацію у Висілках. А Висілки зривають темп у районі. Увесь район зривач, ви розумієте, що це таке? Мабуть, за це тепер по голівці не погладять. І нас, і вас!

— Як хочете, а це несправедливо — не здавалася Степанида. У горлі їй стиснуло, і вона вже ладна була не здаватись, але Новик раптом стрепенувся і так закричав, ніби вона його образила.

— Яка справедливість, тітко? У вас темнота в голові, відстале уявлення про якусь позакласову справедливість! А ми, більшовики, керуємось тільки класовою справедливістю: ніякої пощади ворогові! Той, хто стане на нашому шляху, наш ворог, і ми йому хребет поламаємо. Інакше нового життя нам не бачити. Нас самих зітруть у порошок. У вас капітулянтські, правоухильницькі погляди, які треба нещадно викорінювати!

Степанида мовчала. Вона вже засумнівалася, подумала, може, й так. Може, цей Новик і має рацію, звісно ж, він розумний, грамотний, не те що вона — ходить до другого класу лікнепу. Та щойно Степанида уявила собі те розкуркулювання, плач, горе, вислання, їй стало млосно. Що робити?

— Що я в селі скажу? — мученицьки крутився за столом Лявон. — Що саботажник? А зрозуміють? Ні, не зрозуміють. Бо я й сам не розумію, — казав він розважливо і все перекладав на столі папірець — то ближче, то далі, то на один бік, то на другий.

В цей час розгонисто-широко розчинилися двері, і в хату вскочив високий парубок у шинелі з яскравими малиновими петлицями на комірові, зняв з голови гостроверхий шолом із широкою зіркою на чолі. Сам почервонів, задихався, либонь, поспішав, а очі світилися жвавістю і задоволенням.

— Запізнюєшся, Гончарику, — похмуро дорікнув Лявон. — Давно треба...

— Тільки прибіг із містечка, мати каже: комбід.

Василь Гончарик привітався за руку з Новиком, потім з Лявоном, обійшов інших — Недосєку, подав руку Потапові, потис студеними пальцями долоню Степаниді.

— Я коло вас, тітко.

— Сідай, — посунулась трохи Степанида. Їй, проте, було не до Гончарика — великий клопіт засів у її голові.

— Про що тут балачка? — спитав Гончарик, далі всміхаючись принадними ямками на порожевілих щоках. Він тільки восени прийшов з армії, відслуживши на Далекому Сході, тепер збирався женитися. На його запитання, втім, ніхто не відповів, усі заклопотано набундючились, і він, щось відчувши, також зігнав з лиця милу усмішку. Степанида шепнула:

— Гужа розкуркулюють...

— Он як!

— Так, розкуркулюємо, — знову почав Новик. — І нічого розпатякувать. Колгосп під загрозою зриву. А Гуж... Наймана праця була? — запитав раптом Новик і насторожився, чекаючи відповіді.

— Яка там наймана! — сказав, наче відмахнувся, Лявон.

Але в цей час коло грубки заворушився Новиків брат Антось Недосєка.

— А той... Як тристінку строїв. Наймав, еге. Із Загряззя діда одного. Ще за гроші сварилися, Гуж його на три рублі надурив.

— О, бачиш! — пожвавішав Новик і аж угнувся перед Лявоном. — Було!

— Та чи мало... Тристінку будував! Воно, коли так...

— Не так, усе правильно. Наймана робоча сила — перша ознака експлуататора. Дарма що мало землі.

— І той... Жать помагали, — порадуваний власною кмітливістю, вів молодший Недосєка. — Наймав чи за так — не знаю. Але помагали. Кравцева дочка Маруся жала.

— Тим паче! — ще більше зрадів Новик і задоволено відкинувся за столом. — Все зрозуміло. Гайда, ставка голосування.

Степанида захвилювалася, її аж занудило, вона розстебнула кожушок, знов стала застібувати. Розуміла, Новик говорив правильно: цей Гуж уперся, не зрушиш, і на нього оглядаються інші, може, була й наймана сила — на будівництві чи у жнива, але ж... Було дуже шкода цього старого, а надто жіноту — тітку Фросину, слабовиту дочку Настульку, з якою вона того літа пасла череду. Ні, не могла вона переступити через цю жалість навіть для величезних класових інтересів. І не знала, що робити.

— Що ж, — похнюплено сказав за столом Лявон. — Коли так, проголосуємо. Хто, значить, щоб не розкуркулювати, залишити...

— Е, не так! — підхопився Новик. — Неправильно! Хто за те, щоб Гужова Івана розкуркулити, підніміть руки, — оголосив він і високо задер свою руку.

Біля грубки охоче підняв руку його брат. Потап Колондьонок, стоячи на колінах коло топки, озирнувся із роззявленим ротом і, як на якусь цікавинку, дивився на голосування. Степанида, ховаючи очі, спідлоба косила погляд у застілля, щоб бачити, як голосуватиме Лявон. Той, проте, ще більше зігнувся, улігся на