Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Гумовий Київ рожевих мрій

Читати книгу - "Гумовий Київ рожевих мрій"

131
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 63
Перейти на сторінку:
пояснювати, при цьому він розмахував руками і обличчя викривлялось так, ніби було виліплене з пластиліну. З усього, а особливо з його вибалушених очей, виглядало, що від мене він хоче чогось, щонайменше, грандіозного. Для того, щоб вислухати цього мудакуватого, мені потрібно було зняти навушники і тим самим зруйнувати ореол моєї зачіски, так старанно побудований вдома. Я озирнувся навколо і не знайшов дзеркала, адже мені потім довелося б одягти навушники знову, і знову поправляти зачіску. Дзеркала поруч немає, «Майстер» грає потужно, пиво смачне, якийсь клоун переді мною танцює — що ще потрібно для щастя? Мені більш нічого не потрібно, — розмірковував я, вперто не знімаючи з себе лопухів. Це дуже дратувало мого «співрозмовника». Він відчайдушно вказував на свої вуха і тикав у мій бік своїм брудним нігтем, — очевидно закликав мене до діалогу. Мені було байдуже. Тут він раптом зробив необачний крок і потягнувся своєю немитою кривою рукою до моїх лопушків. Я перехопив його лапу на півдорозі за зап'ястя, — що-що, а зачіска, то для мене — святе. Люто зиркнув на нього, насупив брови, продовжуючи мовчати. Відпустив його зап'ястя і криво посміхнувся. По його губах було видно, що він сказав щось для мене неприємне. Потім розвернувся і пішов собі геть, а я ще постояв півгодини і поїхав на зустріч з Оленою. Цього дня вона мала зняти на дві доби квартиру. Це було приємно, хоча я трохи нервувався. Нервозність моя була природною тому, що я не знав, чи зможу виправдати її сподівання стосовно моєї чоловічої сили. Не те, щоб колись вона мене підводила, просто, зазвичай, секс у мене виникав спонтанно, і самиця, з якою я був у контакті, після ночі, проведеної в бурхливих хвилях оргазму, йшла собі геть. Це ніч, а тут дві доби — чи витримаю я стільки? Цікаво самому.

Нас зустрів інтелігентного типу високий чоловік з сивим волоссям… Відвів нас до квартири і продемонстрував її пишноти. Вихвалятися, як на мій погляд, там особливо було нічим: двоспальне ліжко, телевізор, пральна машина першого покоління і, звісно, невід'ємні атрибути кожної квартири, — це ванна і туалет (всі вимощені кахлем другого сорту). Нічого особливого, але це була квартира для нас двох. Це вже не моя комуналка, в котрій, акомпануючи нашому сексу, сопуть чотири пари ніздрів. Ми нарешті вдвох. Я на радощах потис сивому велетню руку і, прощаючись, грюкнув перед його обличчям дверима.

Ці дві доби пройшли майже без сну, чого, власне, й слід було сподіватись. Олена була палкою коханкою, але і я не здавав позицій, раз за разом доводячи їй, що чоловіча стать, коли захоче, то може поборотись із жіночим невгамовним хотінням. Навіть не тільки поборотись, а добряче себе в цьому плані відстояти.

Я розпрощався з Оленкою до наступної зустрічі і поплівся додому.

Я йшов вулицею, і стан був такий, немов у мене викрали мою безсмертну душу. Усередині була цілковита порожнеча. Незвичне відчуття. Може, це тому так, що я за своє життя так ніколи не викладався. А виклався я на всі, як то кажуть, сто відсотків.

Олені дуже сподобались ці два дні, а, особливо, ночі. Мені вони теж сподобались, але, мені здається, що саме чоловік в таких ситуаціях домінує, і саме він виснажується набагато більше, ніж жінка.

Я йшов, весь спустошений, озирався дико навкруги, і світ мені здавався вже дещо іншим. Таке відчуття було, ніби пережив те, що інші можуть і не пережити. Мені це подобалось. Подобалось, якщо враховувати те, що я був мисливцем за відчуттями. Я навіть колись спеціально розпочинав стосунки з дівчиною. Потім закохував її в себе, і навіть сам закохувався, але, при цьому, заздалегідь вже знав, що розійдуся з нею. І, на самій вершині романтичних почуттів, коли вона була готова йти зі мною під вінець, і взагалі, куди завгодно, хоч на далеку північ, хоч у вигнання чи заслання — я приходив і давав їй випити трохи отрути. Я приходив, зустрічався з нею, запрошував її до якогось кабака або іншого місця відпочинку, купував вино, фрукти, запалював свічки, — завжди любив красиві похорони, — і, коли вона вже була готова почути від мене щось надзвичайне, то я їй давав це почути, але звучало воно дещо не так, як вона собі це уявляла. Це не одразу губило стосунки, навпаки, воно їх тільки розпалювало. Їй, як і раніше, був потрібен я, а мені, в мої творчі застої, був потрібен матеріал для моїх пісень, оповідань і просто роздумів. Я страждав — вона страждала, а виходив бразильський серіал. Коли письменник вигадує відчуття, використовуючи силу власної фантазії — це гарно, але, коли він на той момент ще й сам відчуває те, що описує — це читаєш так, ніби, власне, це пережив сам. Цей біль від втрати, цю радість від свободи. Потім — знову болючий удар втрати, і гіркота від тієї самої свободи, котра тобі вже й не потрібна без дівчини, без твого милого кохання, яке втратив. Коли ж усе вже трохи вщухло — ловиш кайф від того, що ти це витримав і не піддався натиску почуттів. Блаженне відчуття зверхності від того, що це вдалося, і тебе нічого не стримує, щоб повторити експеримент, або розпочати його в іншій чуттєвій сфері.

Олена запропонувала зняти квартиру і жити там разом. Там мали жити ми з нею, а ще Сашко і Симок. Потрібна була двокімнатна халупа. Ми звернулись, як то зробив би кожен на нашому місці, до оголошень у газеті про нерухомість. Оленка на той час, коли я купив цю газету, була на роботі. Я всівся на сходах біля входу в метро «Республіканський стадіон», привітався з бомжами, що сиділи поруч, і зателефонував Оленці. Бомжі здивовано кивнули мені у відповідь. Я переказував Олені номери і адреси, а вона мала їх обдзвонити. Вийшло щось близько сорока номерів. Через деякий час вона мені перетелефонувала і сказала, що нічого такого, що б нам підійшло, не знайшла. Та, натомість, їй сказала колега, що в неї є знайомий, який може це питання вирішити. Його мати здає квартиру, і з неї якраз мають виїжджати квартиранти. Олена вхопилася за цю ідею, а я почав сподіватися на позитивний результат. Бо звідкись знав, якщо Долі я не байдужий, вона все зробить задля того, щоб мене влаштувати. Вона не покине своє любе дитя і не скривдить його, а навпаки, прокрутить кіноплівкою перед моїми очима нове бачення з інформацією про те,

1 ... 34 35 36 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гумовий Київ рожевих мрій», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гумовий Київ рожевих мрій"