Читати книгу - "Не мій мільйонер, Ірина Романовська"

На моє щастя, шлях до вбиральні вільний. Зайшовши всередину, йду до умивальника та вмикаю холодну воду. Хочеться вмити обличчя цих липких неприємних поглядів, але ж макіяж зіпсувати не можна. Підставляю під холодну воду лише руки. Мокрими долонями проходжуся по шиї, щоб привести себе до тями. 

Зі мною Ігор, мені нічого переживати. Та й незабаром Настя з Матвієм приїдуть. Буде мені легше, обов'язково.

Ледве зачиняю за собою двері туалетної кабінки, як чую, що зайшли до вбиральні кілька дівчат.

- І як тобі це мишеня біля Протасова? Здається, Ігор казав, що її Аня звати, – вимовляє одна з тих, що увійшли.

Не маю звички підслуховувати, але почувши знайоме прізвище та своє ім'я, завмираю. Слухаю уважно.

– Я не запам'ятала. - Відповідає друга.

- І то правда. Сенсу немає. Все одно вона надовго не затримається біля Ігоря. Після Юльки він ні з ким найчастіше одного разу в клубах не з'являється. А ця ще й дивна якась, перелякана наче. Очі, як в оленя, великі та круглі. Ставлю на те, що він із нею сьогодні переспить, а завтра забуде, як звали.

- Але плаття в неї гарне, дороге.

- Ой, не сміш мене, Олен. Дешеве, як носки в моєї бабусі. Мабуть, на ринку десь знайшла. Таке вже давно не носять пристойні люди.

Дівчата кажуть ще щось про мене та заливаються істеричним сміхом. Я більше не витримую цих пліткарок та виходжу з кабінки. Визначаю свою присутність. 

Переді мною стоять ті самі Олена та Марина, з якими мене нещодавно знайомили. Завмерли дівчата. Одна так і стоїть, нахилившись перед дзеркалом, із губною помадою в руках, інша – з намиленими руками над умивальником.

- Ще раз добрий вечір, дівчатка. - Найрівнішим, наскільки можу зараз, голосом вимовляю я.

Не можна цим стервам показувати слабкість. Мою тремтячі руки та виходжу з вбиральні. Ніс до носа стикаюся зі своєю Настею.

- Дякувати Богу, ти тут. – з полегшенням обіймаю подругу.

- Все добре? - схвильовано перепитує Настя. - Що вже сталося?

- Потім розповім, - кидаю погляд на Марину та Олену, що проходять повз.

- Ідемо до нашого столика. – тягну подругу нагору. 

Матвій йде за нами. Швидко знаходжу серед присутніх Ігоря. Він стоїть із якимсь хлопцем. У руках вони тримають склянки з алкоголем. Мабуть, ще один старий друг завітав. Треба не соромитися та підійти до них.

Обіймаю Ігоря зі спини. Він одразу реагує, та бере мене під своє плече.

- Щось ти довго? Все гаразд? – Ігор цілує моє волосся.

- Все чудово. Трохи заблукала. - Думаю не варто псувати імениннику святковий вечір бабськими плітками. Можливо потім.

Перебувати за одним столом з неприємними мені дівчатами я не хочу, тому вирішую піти танцювати. Саме зараз почав грати, спеціально запрошений до клуба на сьогодні ді-джей. 

Ігор зайнятий бесідою з черговим знайомим, не відволікаю його. Тягну Настю з собою на танцмайданчик, що на першому поверсі.

Ми з подругою рухаємось у такт один одній. Сміємося, крутимо стегнами, тягнемо руки догори. Не помічаємо, як опиняємось у центрі  натовпу. Разом з усіма стрибаємо, хитаємо головою, махаємо рукам.

Настя бачить, що зі мною щось відбувається, але через гучну музику не може нічого запитати. Через пару треків подруга відходить до барної стійки вгамувати спрагу. Я продовжую танцювати серед галасливого натовпу. 

Розчиняюся в музиці, заплющую очі. Не думаю ні про що та ні про кого. 

На мої стегна лягають гарячі руки. 

Моя перша думка – це прийшов Ігор.