Читати книгу - "Коли вибір лише один, Єва Басіста"

Глава 24

У мене стискалося серце. Знову почалася ця невідома мені реакція. Я продовжувала шукати очима Максима, але марно. Його не було. А може мені це все просто примарилося? Так може бути?

- Зоє, що з тобою? - смикнула мене мама за плечі. - Ти дуже бліда...

- Та все добре, - одразу почала виправдовуватися я.

- Мабуть, тобі так через Лінку. Ця дурепа кого завгодно виведе зі себе. Дуже противна особа.

- Ага, - погодилася та в черговий раз повернула голову. Нікого. Мабуть, то дійсно здалося. Мій мозок вирішив трішки пофантазувати та намалював перед очима цього хлопця.

- Як же вона мене дратує! Така противна жінка, що не передати. Ти чула її запитання? Нема у вас продовження роду... Та взагалі її таке не стосується. Дурепа! - бурмотіла мама.

Я чула її слова, але голова була забита маривом. Абсолютно не вірилося, що мені здалося. Зі мною ніколи такого не було. Це якось дивно.

- Зоє, ти мене чуєш! - гримнула мама.

- Так, - знову повернулася я до неї.

- У яких ти мріях літаєш? Хіба не чуєш мене?

- Я добре чую, як ти говориш лиху правду про Лінку, але чи варті нерви на цю жінку? Вона трішки неадекватна, і ти це знаєш.

Мама мовчки слухала мене, а потім сказала:

- Ти маєш рацію. Це брехливе гівно не варте моєї уваги.

- Тому краще ходімо шукати одяг.

Наступні три години ми ходили по магазинах. Ми переміряли дуже багато всього, але купили те, що треба було, а навіть більше. Останнє стосувалося мене. Мама вирішила, що йти на зустріч у синьому комбінезоні буде дуже офіційно, а тому порадила купити фіолетову сукню, яка до талії обліплювала моє тіло та показувала глибоке декольте, а далі йшла пишною спідницею.

Коли я бачила це вбрання на манекені, то воно зовсім мене не вражало, а коли одягнула... Сукня мала дійсно шикарний вигляд. Мама мала рацію, коли ледь не під дулом пістолета змушувала приміряти її. Все-таки ця жінка щось знала у моді.

- Ну просто модель, - сказала мама, коли я вийшла з приміряльної. - Мала б ти вищий зріст, то відправила тебе на подіум жопою виляти.

- На жаль, генетика вирішила, що я маю циферки рахувати, - промовила я, дивлячись на себе у дзеркало. - А декольте не дуже велике? Нічого, що плечі відкриті?

- Все там добре, - запевняла мама. - Декольте нормальне. Тобі є що показати, тому не квакай.

- Може сфотографуй мене Владу? - запропонувала та зловила несхвалення від матері.

- А нащо йому знати, як ти пішла на зустріч? Ти вільна дівчина.

- Ну мамо... Яка вільна - ми разом уже п'ять років...

- Ось буде обручка, хай тоді права качає, а зараз скидай сукню. Ми її купуємо. Ще треба встигнути вдома нові речі попрати.

- Добре, - невпевнено сказала я та пішла скидати вбрання.

У моєї мами була дуже дивна звичка, яка змушувала інших підіймати брови. Вона завжди прала нові речі, які купувала. Навіть, якщо вони не розгорталися, то все одно потрапляли до пральної машини, де дві години позбувалися від міфічного забруднення. Так само ця жінка робила навіть із куртками та пальтами. Звісно останні вона відносила у хімчистку. Не одного разу я питала у матері навіщо така сильна пересторога, але чіткої відповіді жодного разу не чула.

Додому ми прийшли біля третьої години дня. Мама одразу закинула у пральну машину одяг, а я пішла в душ, де сполоснулася від спеки та помила свою голову, яку мені трішки напекло сонце, коли ми тягнули ноги додому.

Я вже навіть забула про своє марево, проте було дивно, що моя мама порадила  обрати таку відверту сукню, але мені доведеться її показати Владу. Надіюсь, він не стане говорити, що вона занадто відверта.

Після водних процедур я пішла до своєї кімнати, де вирішила написати Владу та похизуватися новим придбанням. Я надіслала йому світлину, де сукня висіла на манекені. Так я мала більшу ймовірність, що він не стане заперечувати, аби я її одягнула.

- Гарна, - прийшла від нього така відповідь.

- Я в ній піду.

- Гаразд.

- Щось сталося? - відчула я щось недобре у його коротких відповідях.

- Ні, все добре, рибко. Я просто працюю над проєктом. Усі думки тільки про нього.

- А, ну добре. Тоді працюй.

- Напиши мені, як будеш йти на зустріч.

- Звісно, - відписала я та глянула, яка наразі стояла година - четверта, а мені треба було притягнути ноги у кафе на сьому. Десь через годину можна буде збиратися.

Весь цей час я допомагала мамі на кухні. У неї був сьогодні настрій спекти торт, тому я мала зробити крем.

- Хвалилася сукнею? - запитала вона, збиваючи яйця з цукром.

- Так, сказав, що гарна.

- Це добре. Ти в ній просто як королева. Гадаю, що ти вразиш Яну.

- Угу, - погодилася я, але одночасно в це не вірила, бо...

Але мої думки перебив батько, який зайшов до квартири. Одразу в ніс вдарив запах бензину, машинної оливи та ще чогось.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍