Читати книгу - "Реактивація, Кулик Степан"

Двері все ж скрипнули, чи вітерець з коридора війнув, але мер у цю мить підняв голову і втупився у мене якимось дивним, скляним поглядом. Наче наскрізь дивився. Ніби й надалі залишався сам у кімнаті.

Це було настільки дивним, що я не придумав нічого кращого, як переступити поріг і чемно привітатися.

— Доброго вечора, пане мер… Еее… Відвідувачів приймаєте?

Мер повернув голову так, щоб я опинився в його полі зору, якусь мить помовчав, а потім кивнув.

— Добрий вечір. Ви у справі? Чим можу допомогти? Прошу викласти своє питання максимально стило.

Що за маячня? Наче не з живою людиною балакаю, а з якимось пристроєм. І Система мовчить. У тому сенсі, що над головою господаря кабінету немає жодного пояснювального напису. Зробив кілька кроків уперед, щоб придивитися уважніше.

— Добрий вечір… — пролунало в цей час за плечима. — Не дивуйся. Це лише манекен. Лялька. З обмеженою кількістю функцій. Щось на кшталт секретаря. Людям подобається, коли мер особисто вислуховує їх проблеми. Але ж ти не думав насправді, що мер навіть у ночі займається справами? 

Рвучко обертаюся на голос.

В дверях стоїть чоловік середнього зросту і такої ж звичайної статури. Нічого особливого. Якби не постава. Бійцеві з моїм стажем не важко розпізнати іншого бійця. І той же досвід підказує, що саме отакі — зовні невиразні — бувають по-справжньому серйозними суперниками. А ще — погляд. Холодний, зміїний… Справжнього вбивці.

— Еее… Іван Жовна? Не помиляюся?

Важко помилитися, якщо підказка тут як тут.

«Іван Жовна. Рівень 7. Кверг»

Не зрозумів? Що ще за кверг? В «Допомогу» глянути? Але начальник охорони не дав на це часу.

— Саме так. А ти — Максим Коваль? Вірно?

— Ми знайомі?

— Заочно… — Іван зробив кілька плавних кроків, ближче до стола, але обійшов його з іншого боку, так щоб стіл залишався між нами. — Поговоримо?

— Всього лише? — я й надалі тримався на бачності. — Ваші люди не були схильні до розмови.

— Але, судячи з того, що ти тут, а їх я не бачу — твої аргументи виявилися більш вагомими.

— Важко себе контролювати, коли в твою спальню посеред ночі вламується пара ліквідаторів. А я лише вчора одружився… тобто, заручився… Не суть. В будь-якому випадку вмирати не планував.

— Ліквідаторів? — схоже мені таки вдалося здивувати Жовну. — З чого ти взяв? Звичайні клерки, які мали передати моє запрошення.

— Самому не смішно? — пирхнув я. — Так кортіло поспілкуватися, що не могли дочекатися ранку?

— Деякі речі краще не відкладати, — потис плечима Жовна і злегка подався вперед. — Що ти робив у колекторі?

— Гриби збирав…

— Що? — здається, мені вдалося здивувати його вдруге. — Які ще гриби?

— Їстивні. Вони ростуть у підземеллях. Мені треба було пришвидшити регенерацію після травми. Грошей на їжу не було. А гриби для цього найкраще підходять.

— Трясця… — вилаявся начальник охорони. — Щоб через таку дурницю… стільки проблем. Знав би, то підігнав би тобі кошик найпоживніших продуктів. А тепер що? Ти ж не мовчатимеш? Чи домовимося? Зможеш гарантувати, що і ти, і твоя дівчина жодним словом ніколи не обмовитеся про знахідку? І раджу добре подумати, перш ніж відповісти.

— Це ви її вбили?

— Якщо скажу, що то був нещасний випадок — повіриш?

— Ні…

— То який сенс із порожнього в пусте переливати? Однак, не матимеш нічого окрім мого слова. Але сам розваж: навіщо такі складності? Я маю на увазі, навіщо вбивати дівчину, якщо можна було прибрати її батька?

— Мало що. Може, кандидата у мери краще охороняли? Кажуть, Труш був близьким приятелем нашого поліцмейстера?

— Нехай так… Вона мертва і цього не змінити, — розвів руками Жовна. — Політика брудна справа. Її батечко ніяк не хотів поступитися. А ми не могли програти вибори. Довелося діяти жорстко. Смерть малої не була запланована. Але… Занадто вона була гарненька. От нашому старому і замакітрилося в голові, не втерпів. А те, що він виробляє з дівчатами… Тобі краще не знати. Ну, а після цього, її вже не можна було залишати живою. Довелося б занадто багатьох купляти. Поліцію, лікарів… Я цього не планував… Доля… І її не змінити. То що до моєї пропозиції? Згоден?

«Вітаємо! Ви дізналися хто вбив Ларису Труш і який стосунок до її смерті має мер К-019. Нагорода — 100 пунктів досвіду. 2 золотих імперіали. Тепер вам доступне фінальне завдання в ланцюжку завдань «Маскарад смерті». Дізнайтеся, хто насправді керує Куполом, ховаючись за маскою людини. Штраф за провал завдання: немає. Нагорода за весь ланцюжок: варіативна, залежно від часу проходження»

Традиційного запитання, про згоду, не було. Вочевидь, тут Система не залишала мені вибору.

— А була пропозиція? Я не чув…

— Трясця… — плеснув долонею по столі співрозмовник. — Скільки ти хочеш за мовчання і знищення чіпа. Ні, передаси його мені. Так надійніше.