Читати книгу - "Шибайголови, Олександра Малінкова"

ГЛАВА 22

Вероніка.

З задушливого клубу вийшла на вулицю. Вдихнула на повні груди прохолодне весняне повітря. Огляділася й спустилася сходами. Наче нікого. Тихо крадучись попрямувала в напрямку домівки, кутаючись у легку курточку. 

Жені, щоб не чекала мене й не переживала, написала сповіщення на стільниковий телефон, що до будинку мене підкинуть організатори виступу. Чи не мучить мене почуття провини за брехню? Звичайно є таке… Але скільки можна нав’язуватися? Не маленька дівчинка! Справлюся! 

Темрява, майже суцільна. Моторошно… 

Світло фар миттєво засліпило очі. Мружуся.

- Агов, красуне! Не підкинути!? - Запитав водій автівки, яка зупинилася поряд.

- Ні! - Різко відповіла й додала кроку.

- Може передумаєш!?

- Ні! - Вигукнула впевнено.

- Прикро! - Відізвався той і натиснув на газ, автомобіль зірвався з місця.

Озирнулася. Таке відчуття, що слідом хтось йде, крадучись, тихо, немов на котячих лапах.

Але ж начебто нікого. Принаймні очі які вже встигли звикнути до темряви, досі не помітили жодної тіні позаду. Звідки ж така впевненість, що за мною слідкують? Сама не знаю! Відчуття… 

 

Славка.

- Присягаюся! Я бачив! За нею хтось йшов! - Збуджено та емоційно вигукнув Ден.

- Я теж помітив! - Киваю головою! - А потім він неначе розчинився у повітрі. 

Вдарив ногою щосили по паркану. 

- Покидьок! - Вигукнув я в серцях. 

- Я не розібрав обличчя, занадто темно.

- Теж! 

Всілися на перше зручне місце придатне для сидіння. Скинув каптур й провів рукою по волоссю. Потім поглянув на вікна квартири Ніки.

- Крутий був виступ! - Ден пхнув мене плечем.

- Так! - Кивнув я.

- По домівках, чи зі мною? - Поцікавився друг, поглянувши котра година.

- З тобою! - Потер сонні очі. - Сумнівався? 

- В тобі? - Ден посміхнувся. - Жодного разу!

Якщо чесно, до цього часу не зустрічав таких людей як Ден. Його сміливості, відчайдушності, логічному мисленню, хакерським здібностям можна позаздрити. Але я не звик заздрити, тому вчуся. Вбираю в себе всі його знання. Мені з ним не лише цікаво, а й легко в спілкуванні. Ми розуміємо один-одного з півслова, погляду, руху. І я безмежно вдячний йому за плече, яке він підставив мені. За те, що допомагає в цей скрутний для мене час. Та за те, що не задає зайвих питань… Хоча думаю, що давно вже про все здогадався. Я зараз про Ніку. 

Очі! Без сумніву, вони дзеркало душі й не здатні брехати. А я і сам знаю, як на неї дивлюся, з яким захопленням і не тільки. 

Ще б трішки рішучості Дена! Та не все одразу! Доля сама веде, сама вистилає шлях, складає події додаючи їм логічної послідовності. Ми лише слідуємо цим нелегким шляхом…

Не пам'ятаю вже, як дістався до ліжка. Починало світати. Місто повільно прокидалося. 

 

Вероніка.

Женька чекала мене біля входу в інститут.

- Грандіозний, шалений виступ! - Вигукнула вона щойно порівнялася зі мною. - До мурах.

- Дякую, люба! Ви з Максом лишилися на виступ? - Притулилася до неї.

- Як я могла таке пропустити! Ходімо сьогодні швидше!А то ще знову на Микиту натрапимо! Яким же він виявився насправді, просто в шоці! 

- Я теж! Але рада, що ми розійшлися! - Погодилася з Женею. 

Ми швидко оминули студентів, які гуртувалися біля входу. Легко наче пурхаючи злетіли на другий поверх. Та нарешті безпечно подолавши цю відстань опинилися  у великій аудиторії. 

- Знову зведена пара! - Промовила Женька й застигла на місці, як і я.

Справжній натовп, який складався з моїх одногрупників і з студентів інших груп потоку. І ось вони,  як від помаху чарівної палички дружно розступаються зосередивши з сотню поглядів на моїй скромній персоні.

- Це що так виглядає популярність? - Прошепотіла Женька.

- Не знаю! - Чесно відповіла.

До такого я виявилася просто не готовою. Невже стільки знайомих і не дуже були присутні на моєму суботньому виступі в клубі?

Та вже за мить ми з Женькою зрозуміли що спричинило раптове та тривожне заціпеніння такої кількості людей. 

В самому центрі на стільниці письмового столу лежить моє фото з клубу де я в ролі Янгола. Та аби лише це. В додачу фотокартка пробита наскрізь ножем, який глибоко загнаний в стільницю.

- Жесть! - Вигукнула шокована Женька.

Один лише Славка, який зайшов до аудиторії одразу після нас, не розгубився й викликав поліцію. Пара була зірвана.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍