Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Ти ж спеціально не зачинила двері, щоб я почула вашу розмову. Ти знала, що я не витримаю і втручусь.

– Ага, – її усмішка стала ще ширшою.

– Але… чому? – я навіть не змогла чітко сформувати питання.

– Твоя спроба захистити своє чесне ім'я, розсекретивши себе і наразивши на небезпеку, не маючи при цьому жодних доказів, могла зіграти нам на руку, – зі знущальними нотками відповіла вона. – Ти не думаєш про наслідки, коли щось робиш. Тож твоя дурість змусила Мішу повірити, що ти не розважлива вбивця, а нерозумне дівча. До того ж глибинний аналіз твоєї аури наче у невинної дитини.

– Це та болюча штука? – тіло покрилось сиротами від однієї згадки про гострий біль.

– Так, він проявляє всі сліди використання темної магії, навіть далеко в минулому. І насправді те, що ти назвала болючою штукою, було майже невідчутним доторком: чим більше ти вдаєшся до небезпечних чарів тим більш відчутний тест.

– Боже, як все складно. Чому не можна просто повірити на слово? До чого ці перевірки? І чому заради допомоги невинній людині потрібно чи бути комусь зобов'язаним, чи мати свої інтереси?

Лілі нічого не відповіла. Вона дивилася вбік, її погляд був розфокусований. Мені навіть здалося, що вона не чула моїх слів, але дівчина таки озвалася:

– Бо такий світ, – байдуже знизала плечима вона. – І не кажи, що у звичайних людей інакше. Всі живі істоти егоїстичні і для цього не треба володіти магією.

Ми стояли в тиші поки позаду нас не відчинилися вхідні двері, і на ґанку не з'явився Міша.

– Пора, пані. Не будемо гаяти час.