Читати книгу - "Пробуджені фурії"

— Господи, Шіґу, та нас же осліпило к бісу.

Командувач плацдармом звернув погляд на Ласло.

— Я не просив надавати мені свою інтерпретацію подій. Помовч.

— Але…

— Ми відійшли на північний схід, — сказав я, знову застережливо глянувши на прудкориба, що стояв поруч. — 3 того, що ми бачили, область була безпечна. І ми продовжували рухатися, поки знову не ожив чільницький софт. На той час ми майже вийшли з міста, і я стікав кров’ю. Від Ядвіги в нас залишилася тільки кортикальна пам’ять. З очевидних причин ми вирішили увійти в Нечищене й відшукати раніше описаний і помічений на мапах бункер, що мав запас клонів і був обладнаний для перечохлень. Як вам відомо з нашої доповіді.

— Ми? Ти брав участь у прийнятті того рішення?

— Я стікав кров’ю, — повторив я.

Погляд Курумаї знову опустився.

— Можливо, вам буде цікаво дізнатися, що після засідки, яку ви описали, в тому районі не було помічено жодних подальших ознак активності віймінтів.

— Так, це тому, що ми обвалили на них цілу будівлю, — рубонув Ласло. — Розкопайте той храм і побачите рештки. Не кажу вже про ту пару, яку нам довелося виносити голими, як срака, руками в тунелі при відході.

Курумая знову обдарував прудкориба холодним поглядом.

— У нас не було людських ресурсів для розкопок. Дистанційне сканування вказує на залишки машин під руїнами, але влаштований вами вибух дуже зручно розніс на дрібний пил більшу частину нижнього рівня будівлі. Якщо там справді…

— «Якщо»? Як це «якщо»?

— … були віймінти, як ви заявляєте, вони мали перетворитися на пару. Дві штуки в тунелі таки були знайдені, що нібито підкріплює вашу розповідь, яку ви передали нам, щойно опинилися в безпеці в Нечищеному. Тим часом, вам також може бути цікаво дізнатися, що записники, яких ви покинули, справді натрапили на кілька гнізд каракурі за кілька годин і за два кілометри на захід. В операції з їх придушення сталося двадцять сім смертей. Дев’ять із них — справжні, пам’яті не врятовано.

— Це трагедія, — сказав я рівним голосом. — Але ми не були здатні її попередити. Якби ми повернулися зі своїми пораненими й пошкодженою чільницькою системою, то тільки були б їм тягарем. Натомість за тих обставин ми шукали способу якнайскоріше повернути собі повну бойову силу.

— Так. У вашій доповіді так і сказано.

Він кілька секунд супився на нас. Я знову зиркнув на Ласло, на випадок, якби той збирався знову розкрити рота. Очі Курумаї піднялися до моїх.

— Дуже добре. Наразі ви квартируватимете разом із бригадою Емінеску. Я влаштую для Ошіми медичний огляд софту, рахунок, за який сплатите ви. Коли її стан стабілізується, а погода поліпшиться, ми почнемо повне розслідування інциденту в храмі.

— Що? — Ласло ступив уперед. — Ви сподіваєтеся, що ми скнітимемо тут, поки ви не розкопаєте ту купу лайна? Дзуськи, дядьку. Нас нема. Ми чухнемо назад, до Текіто, на отому довбаному аероплаві.

— Ласе…

— Я не сподіваюся, що ви залишитеся в Драві, зовсім ні. Я наказую вам залишитися. Хочеться вам чи ні, а тут діють певні ієрархічні порядки. Якщо ви спробуєте піднятися на борт «Сходу Дайкоку», вас зупинять. — Курумая насупився. — Мені б не хотілося вдаватися до грубих методів, але якщо ви мене змусите, я вас замкну.

— Замкнете? — на кілька секунд здавалося, ніби Ласло ніколи не чув останнього слова і тепер чекав, поки чільник пояснить, що воно означає. — Замкнете нас, трясця? Та ми за минулий місяць винесли п’ять коопів, більше дюжини автономних віймінтів, очистили цілий бункер, повний страшенно неприємного заліза, і отаку за те отримаємо всрану подяку?

Тоді він зойкнув і заточився, притуливши долоню до одного ока, ніби Курумая тицьнув у нього пальцем. Чільник звівся на ноги. Його голос аж шипів від раптово звільненої люті.

— Ні. Отаке ви отримаєте через те, що я більше не можу довіряти бригаді, за яку несу відповідальність. — Він зиркнув на мене. — Ти, Передчутливий, забери його звідси й передай мої вказівки решті ваших товаришів. Я не збираюся говорити про це вдруге. Геть, обидва.

Лас і досі тримався за око. Я поклав руку йому на плече, щоб провести його, але він сердито скинув її. Він підняв тремтячий палець у бік Курумаї, забурмотів щось, а тоді ніби передумав, розвернувся на п’ятці й покрокував до дверей.

Я вийшов слідом за ним. У дверях я озирнувся на чільника. З напруженого обличчя було важко щось прочитати, але мені здалося, що я все одно вловив щось від нього — лють через порушення субординації, каяття за те, що не зміг утримати ситуацію і себе самого під контролем. Відраза до того, до чого докотилася справа тут і зараз, у командній бульці, і, можливо, у всій цій урядовій ініціативі, що ніяк не обмежувала доступ на цей ринок. Можливо, відраза до того, куди зайшли справи на всій цій клятій планеті.

Стара школа.

Я купив Ласу випити в барі й послухав, як він клене Курумаю за те, який той до всирачки правильний гімнюк, а тоді пішов шукати решту. Я залишив його в хорошій компанії — бар був наповнений роздратованими списантами зі «Сходу Дайкоку», що голосно нарікали на погоду й пов’язану з нею заборону виходити в поле. Ультранюансований швидкий навантажений джаз утворював доречне пронизливе тло, милосердно позбавлене балачки діджея-пропагандиста, яка почала в мене асоціюватися з музикою за минулий місяць. Дим і гамір наповнювали булькобуд під самий дах.

Я знайшов Ядвігу з Кійокою — вони сиділи в кутку, занурившись в очі одна одної та ще в розмову, що здавалася якоюсь занадто напруженою, щоб намагатися в неї вступити. Яда нетерпляче сказала мені, що Орр залишився з Сильвою на квартирі, і що Оїші був десь тут, можливо, в барі, і як вона його бачила востаннє, він із кимось розмовляв, десь у напрямку, куди вона приблизно махнула рукою. Я вловив натяки і залишив їх удвох.

Насправді Оїші був не в тому напрямку, куди вказала Ядвіга, але він таки був у барі й балакав до пари інших списантів, з яких я тільки в одному впізнав члена його бригади. Він запросив мене усмішкою й піднятою склянкою. Його голос вирізнявся із загального гулу.

— Перепало на горіхи, га?

— Щось таке, — я підняв руку, щоб привернути увагу з того боку шинквасу. — В мене таке враження, що Сильвині «Пролази» наривалися тривалий час. Тобі повторити?

Оїші оцінив рівень напою у своїй склянці.

— Ні, в мене ще є. Наривалися? Можна й так сказати. Вони точно