Читати книгу - "Одне без одного, Анна Чмутова "

— Ти не спізнюєшся на роботу? — переводить тему Віра.

— А котра година?

— Десять.

— Трясця. Тоді спізнююсь, — Варя запихає залишок торта в рот і біжить у свою кімнату. Віра дивиться їй у слід, а потім продовжує прибирання. Якщо вона вже виділила собі повноцінний вихідний, ним треба користуватися на повну. Отож, користується, поки Варвара бігає по квартирі.

У ванній щось падає з таким звуком, ніби Варя розбивається сама й ламає їм ванну.

— Варя? — кричить одразу ж Гаєвська.

— Все ок, це я, трішки вдарилася, — сестра з'являється в проході на кухню й потирає руку. — Я вже побігла.

— Удачі, ельфіха.

— Ельфійка тоді.

— І це також.

Варя дійсно вже за хвилину зачиняє за собою вхідні двері. А Віра, розправившись із кухонним гарнітуром, втомлено зітхає. Робить собі чергову порцію кави й сідає за стіл. Вже з меншою радістю оглядає ялинку, гірлянди й пакування з ялинковими іграшками. Її ентузіазм, який був учора надприродним, сьогодні вже поступово втрачає силу. 

— Ні, Гаєвська! — говорить сама собі. — Якщо вже почала, то доведи до кінця.

Зітхає, вмикає на маленькому телевізорі на кухні новорічний фільм і рішуче йде до ялинки.

Колись її батьки вирішили об'єднати кухню й вітальню. Віра досі вважає, що це найкраще рішення, що було прийнято за всю історію існування цієї квартири. На початку стосунків із Назаром вони жили в старій квартирі його бабусі з плануванням хрущовки. На тій маленькій кухні Віра завжди почувала себе тісно. Навіть сама з собою. А що вже говорити про велику родину?

Ентузіазм ще на декілька градусів зменшується, коли Віра розправила гілочки на нижніх гілках ялинки. Чому ж вона вирішила замовити таке велике дерево? Розгинає спину, яка безбожно заболіла попри молодий вік власниці. Гаєвська не встигає перевести дихання, як чує дзвінок у двері.

Після нещодавніх подій вона не почувається в безпеці. Нові двері дали їй впевненості, але не повноцінної. Віра крадеться навшпиньки коридором. Якщо там незнайомець, то її точно немає вдома. Дівчина заглядає в очко в той момент, коли її неочікуваний гість вдруге натискає на кнопку дзвіночка. Він точно не виглядає спокійним: мабуть, набридло чекати.

Вірі б відчинити двері, а в неї раптом зникають сили. Вона нікого не очікувала у своїй квартирі. Точно не всіх була б рада бачити. А тут вона, наче, і рада, і очікувала десь на несвідомому рівні. Коли втретє Назар затискає кнопку, Віра все ж відчиняє двері. Ледь сама істерично не пхикає на свої думки: якщо відчинила після третього дзвінка, то зараз на них чекає вистава.

— Привіт, — усміхається, хоч і виходить це нервово.

— Привіт. Варя сказала, що у вас тут біда якась.

— Яка біда? — Віра не розуміє. 

Що сестра собі сама вигадала? Могла її попередити.

— Не знаю, сказала, що це терміново й ти не зможеш інакше купатися. Ймовірно, справа у ванній.

— Кхм, окей. Заходь, — Віра пропускає чоловіка у квартиру й залишає його роздягатися. Сама ж одразу йде до ванної кімнати. Про себе вже прокручує в голові покарання для сестри. Навряд чи Назар сприйме все як проділки одного вже не підлітка. У такій ситуації подумати можна, що це вона, Віра, підговорила сестру збрехати.

Клацає світлом і заходить до кімнати. Одразу ж скасовує покарання для сестри. Адже гусак, що має висіти над раковиною, валяється на підлозі. 

— Бляха, — Віра втомлено спирається на одвірок. Зараз її цікавить, чи спеціально сестра це зробила. Повірити в збіг можна — чого тільки в практиці Гаєвської не було. Але повірити в незграбність сестри Віра не може. Варвара завжди акуратна. Значить, спеціально сестричка розбила кран. Хоча, якщо чесно, той і так тримався з останніх сил — розсипана іржа над раковиною тому підтвердження.

За її спиною зʼявляється Назар. Чоловік обводить поглядом ванну кімнату і, здається, навіть свистить.

— То що треба було робити, щоб зламати гусак?

— Я не знаю. То все Варвара сьогодні збиралася на роботу. А я вперше з того моменту зайшла зараз до ванної. А я все думала, що вона вранці так сильно впустила.

— Я навіть не можу уявити ситуації, коли одна людина може впустити гусак, — сміється Назар.

— У сенсі? Чому саме одна людина? — Віра обертається, хмурить брови й дивиться на чоловіка.

— Бо я можу уявити ситуацію, коли дві людини ледь не впустили гусак, — знову сміється Назар. — Чи ти не пам’ятаєш, як ми колись ледь не рознесли батьківську ванну?

У Віри навіть червоніють щоки. Не через те, що їй соромно згадувати про свої минулі стосунки з Назаром, зовсім ні. А через те, що вони дійсно майже зламали душову систему у квартирі його батьків. Це був початок їхніх стосунків. Уже зараз, із досвіду їхнього розлучення, здається, то було в минулому житті. 

— Повір, Варвара тут була сьогодні сама, — пхикає у відповідь. — Я навіть не очікувала, що вона покличе тебе на допомогу.

Назар на те просто знизує плечима:

— Гаразд, відійди. Я подивлюся, в чому там проблема. І мені каву, будь ласка.