Читати книгу - "На землі кленового листу, Левко Лук'яненко"

узяла б на себе зобов’язання допомогти Україні зберігати недоторканність своїх кордонів. Зі свого боку Україна, ясна річ, готова до найширшої політичної і військової співпраці для сприяння канадським національним інтересам. Я радий, що пан Бослі глибоко розуміє закономірність зміни геополітичної ситуації у світі і готовий прийняти Україну за окремий поважний чинник у новій майбутній Європі.

— Це вже далекосяжні висновки.

— Думаю, що вони випливають з доповіді вашої комісії. Пане Бослі, я хотів би зачепити ще одне питання. Йдеться про активізацію взаємин між народами наших країн. Цьому сприяло б заснування прямого авіамаршруту між Україною і Канадою, наприклад, Київ — Торонто і Торонто — Київ.

— З нашого боку, — відповів Бослі, — немає жодних заперечень — хоч сьогодні! Але уряд цим не займається. Це справа приватних авіакомпаній.

Ми попрощалися з наміром продовжити діалог у майбутньому.

Делікатна ситуація

Увечері я мав зустріч у справі Македонії. Пані Палій-Мур, симпатична жінка, представила мені делегацію з трьох осіб: македонця І. Битова, хорвата Л. Бутковича і ще одного македонця з Оттави.

Пані Палій довго, дуже красномовно й аргументовано переконувала мене, що Україна повинна б визнати незалежність Македонії.

Я висловився в тому дусі, що як борець за незалежність України завжди стояв і стою за право націй на самовизначення. Це право вважаю фундаментальним і таким, що не підлягає ніяким сумнівам і застереженням. Отже, я за право Македонії на самовизначення. І радий, що 1991 року Македонія проголосила свою незалежність (фактично від сербського диктату). Що ж стосується визнання Македонії Україною, то це питання швидше слід адресувати міністрові закордонних справ України панові Зленку. А для нього питання ускладнюється тим, що Україна встановила дипломатичні відносини з Грецією. У Греції ж північно-західна провінція носить назву Македонія. І Греція заявила, що вона готова визнати Македонію за незалежну державу і встановити з нею дипломатичні відносини, якщо та себе перейменує. Очевидно, визнання Україною Македонії ускладнило б відносини з Грецією. Можливо, що цього наш міністр не захоче.

Я зателефонував до першого заступника міністра закордонних справ М. Макаревича і попросив роз’яснень позиції МЗС щодо Македонії. Він надіслав довідку, яка підтверджувала неможливість визнання Македонії під цією назвою. Невдовзі я в делікатній формі пояснив панові Битову позицію МЗС України. У македонській справі від початку й до кінця я діяв як слухняний службовець, хоч особисто був на боці Македонії, і коли б моя воля, пішов би на визнання її незалежності.

Зрештою, я пішов би на визнання незалежності й Чечні. І встановив би з нею дипломатичні відносини. По гарячому. Доки в Москві був розгардіяш і вона не встигала стежити, що де відбувається. А для того, щоб реалізувати дипломатичні відносини з Чечнею, розгорнув би пропагандистську кампанію (в тому числі в російських газетах) за підтримку прагнень до суверенітету приволзьких країн і навіть почав би ідейно підтримувати керівництво Свердловської області та далекосхідних районів у їхніх домаганнях.

Поповнення посольства

26 і 27 липня посольство поповнилося двома особами: Олександром Шандруком (прибув з дружиною і сином) та Ігорем Мазуром (також з дружиною).

Пан Шандрук, член проводу Республіканської партії, кандидат економічних наук, основний автор економічної програми УРП. Я не хотів його вилучати з керівництва Республіканською партією і зважився везти за океан тільки після гострої шпильки заступника голови УРП Олега Павлишина: «Шукаєте людей собі в посольство десь, а найближчих не хочете взяти!».

Ігоря Мазура я взяв на прохання його батька, з яким був знайомий уже кілька років.

З летовища прибулих повезли й на кілька днів поселили в греко-католицькій семінарії отця Андріїшина. Відтоді, як я познайомився з отцем Андріїшиним, кожна зустріч з ним приносила мені велику втіху й задоволення. У цій людині поєднувалися три добрі риси: порядність, любов до України і глибока християнська віра. В одну з останніх зустрічей він сказав, що йому пропонують перейти до Львова й посісти посаду католицького судді, що було визнанням його високих заслуг і благочестя.

Містер Фрейзер, голова палати громад

Наступного дня, окрім багатьох дрібних справ, я мав зустріч у парламенті з головою палати громад паном Фрейзером. Пан Фрейзер — компанійська людина, з ним легко говорити про будь-що. Запам’яталися його слова: «Канадський парламент — теж далеко не ідеальна установа. Наш прем’єр має надмірно великі права. Багато хто питає: навіщо нам британська королева та генерал-губернатор і провінційні губернатори? Звичайно, формальну відповідь на ці питання ми всі знаємо, але… одне слово, організовуйте в себе свою українську демократію. Може, вона буде менш забюрократизована. Наша демократія як метод організації саморегуляції суспільної системи перейшла ту межу, коли цей метод зміцнював систему, і стала допускати явища, що починають підривати її зсередини. Наприклад, владолюбні та славолюбні люди з метою стати членами федерального парламенту не зупиняються перед будь-якими обіцянками виборцям. Проголошують рівноправність рас і, добившись парламентського мандату, роблять різні дурниці. Ми самі створили систему, в якій усі політики залежать від журналістів, мітингових крикунів та босяків. Рішення, що були б сьогодні непопулярні, але корисні Канаді в перспективі, неможливі, бо всі ми плаваємо на хвилях чотирирічного циклу від виборів до виборів. Канада — економічний банкрот: ми заборгували 400 млрд. доларів іноземним банкам! Замість намагання зменшити цей астрономічний борг, ми, політики, запобігаючи перед виборцями, підтримуємо ледь не найвищий у світі життєвий рівень — і не за рахунок підвищення продуктивності праці, а за рахунок різних позичок!»

Дружина-дипкур’єр

Другу зустріч у той же день організувала Оксана Башук. Це була група військових українців: майор Ярослав Коропецький, генерал Ізидор Попович, генерал Роман Якубів.

Відповідно до попередньої домовленості, вони переговорили з вищими чинами канадської армії і, враховуючи результати переговорів та мої попередні рекомендації, склали листа до міністра оборони України генерала К. Морозова.

Генерал Попович повідомив, що незважаючи на наполегливі пропозиції канадських офіцерів-українців заснувати в Києві канадське військове представництво, Міністерство оборони Канади має намір покласти обов’язки військового аташе в Україні на одного з військових аташе в Москві. Міноборони України, застеріг генерал, ні в якому разі не повинно погоджуватися на це.

Не можна допустити, щоб аташе в Москві був одночасно й аташе в Києві. Аргументи міністерства: не вистачає коштів. Наша пропозиція: Канада має в Москві чотирьох військових аташе. Хай там одного скоротять і спрямують до Києва. Коли б у крайньому разі довелося тимчасово погодитися на сумісництво, то нехай у Києві виконує обов’язки канадський військовий аташе в Польщі. Майор Коропецький порушив проблему переукладення військового договору. Доки існував Союз, доти був чинний