Читати книгу - "Сварлива рок-зірка в літах, Рік Вейкман (Wakeman)"

Для мене це було дуже дивно, тому що я читав ці листи від людей, які були на моїх концертах, знаючи, що деякі з них тепер будуть призвані до армії воювати проти британських військ. Що ще гірше, я жив у той час неподалік від Олдершота[25] і знав друзів із британської армії, яких відправляли воювати з аргентинцями. І ті, і інші друзі любили музику, і було сумно думати, що за інших обставин вони могли б сидіти поруч один з одним на концерті, а не намагатися вбити один одного.

Дилема для мене полягала в тому, що я погоджувався з Тетчер і відчував, що вона мала рацію в тому, що робила; напевно, аргентинський уряд приховував правду від своїх людей, тому я мав мало ентузіазму щодо них; окрім цього я справді відчув наслідки особисто. Мене дуже тривожила думка про те, що двоє друзів зіткнуться віч-на-віч на полі бою. Тому я зробив те, що часто роблю в таких ситуаціях – написав музичний твір. Він називався "Ті, що пішли, але не забулися" (Gone But Not Forgotten), інструментальна п’єса. Тім Райс, щоправда, написав кілька слів для неї, але ця версія ніколи не була записана і виконувалася лише як інструментальна композиція.

Багато років потому я знову відвідав Аргентину для кількох виступів, і до мого готелю прийшла жінка та попросила зустрічі зі мною. Я спустився до стійки реєстрації і потиснув їй руку. Тоді вона сказала досить ламаною англійською: "Містер Вейкман, я писала вам, пам’ятаєте?".

Повинен бути абсолютно чесним, я не пам’ятав її листа. Я отримую досить багато пошти, і, очевидно, неможливо запам’ятати всю. Вона пояснила, що написала мені, коли її син служив на Фолклендських островах і воював проти британської армії. Вона сказала, що не розуміла, що відбувається; вона також сказала, що її син був на моєму концерті за пару тижнів до того, як його призвали до армії, його останній вихід в світ, що я підписав для нього платівку, і що він був у захваті від цього. Вона пояснила, що він був дуже молодий, сімнадцять років, і дуже збентежений, і що він сказав їй: "Що відбувається? Британський народ воює з нами, але Рік британець, і він мій друг, він підписав мені диск".

Потім вона сказала мені, що його вбили в бою.

Було дуже важко придумати, що сказати. Зізнаюся, що відчував сльози на очах.

Потім вона подала мені пакунок, ретельно загорнутий, і сказала, що це подарунок для мене. Вона прочитала статтю про "Ті, що пішли, але не забуті" і знайшла цей твір; вона сказала мені, що музика була для неї великою втіхою. Я дуже ніжно подякував їй за подарунок і висловив свій щирий сум з приводу її втрати. Зустріч залишила у мені великий слід.

Люди в Південній Америці постійно дарують вам подарунки, тому я обережно поклав цей запакований подарунок у свою валізу, а пізніше того ж дня повернувся до аеропорту і додому.

Коли я приїхав додому, було багато роботи з поштою та іншими повідомленнями, тому минуло кілька днів, перш ніж я зміг розпакувати свою валізу. Коли я відкрив її, там, зверху, лежав дбайливо загорнутий пакет, який мені дала аргентинка. Я обережно зняв папір і відкрив пакунок.

Це був армійський кашкет її сина. Сльози знову почали навертатися на очі.

Музика має здатність розчулювати вас. Це доведений науковий факт. Одна з благодійних організацій, у якій я брав участь протягом багатьох років, – Фонд Нордофа-Роббінса – повністю базується на передумові, що музика може значно допомогти у випадку різних вад, зокрема у випадку аутизму у дітей.

Протягом багатьох років я брав участь у заходах різних благодійних організацій, але ця, заснована двома лікарями, Нордоффом і Роббінсом, особливо примітна. Зараз це відома благодійна організація, яка щорічно проводить незвичні заходи зі знаменитостями. Я вважаю, що їхній щорічний Ланч із Срібним Ключем є одним із найбільших благодійних заходів у світі: він заробляє мільйони. Я брав участь у благодійній організації з самого початку, коли почув їхні теорії про терапевтичний потенціал музики.

На тих початкових етапах, ще на початку-середині 1970-х років, вони закликали різних музикантів і компанії звукозапису взяти участь у власних заходах і отримали чудовий відгук. Коли ми починали, нам потрібно було десь зустрітися. Ідея швидко переросла офіси A&M, які ми використовували спочатку, а потім їм запропонували офіси Moët & Chandon неподалік від Слоун-стріт. Під час першої зустрічі я був дещо здивований, але надзвичайно радий, побачивши на столах десятки пляшок шампанського, і, звичайно, багато підживлених шампанським і, мушу сказати, дуже продуктивних зустрічей, які відбулися протягом наступних років.

Одного разу мені зателефонував чоловік на ім’я Віллі Робертсон, який був засновником благодійної організації та керівником Robertson Taylor. Це була одна тих з небагатьох страхових компаній, яка покривала таких негідників, як я та інші рок-зірки.

- Рік, чи не хочеш ти поїхати в Шампань? — запитав він.

Я тоді не знав, що це єдиний регіон, де можна виробляти справжнє шампанське. Він пояснив, де це знаходиться, і чому мене запрошують, як учасника благодійної акції.

- Це місце, де живе граф Фредерік де Шандон, і він запросив нашу групу туди прибути — його родина дуже вірить у силу музики. Він хоче, щоб ти був у цій групі.

Я був у захваті і полетів туди з великим хвилюванням. Графу було лише близько сорока, і він був чудовим чоловіком, дуже веселим і, що найважливіше, він любив музику. Ми здійснили всі тури, пропилися через приблизно дев’ятнадцять миль підвалів – це було феноменально.

Тоді Фред підійшов до мене і сказав: "Рік, моя мама хотіла б познайомитися з тобою, якщо ти не проти". Я був дуже радий це зробити, хоча був трохи збентежений, чому вона попросила саме мене. Він провів мене до тієї частини чудового замку, де вона жила, і це було справжнє видовище. У ньому було Бог знає скільки кімнат і кімнат, усі вони були наповнені безцінним антикваріатом і старовинними меблями: це справді була вражаюче зібрання. Фред повів мене до величезної кімнати, де сиділа його сива мати.

- Мій син розповів мені все про вас, — промовила вона найніжнішим голосом ідеальною англійською з легким французьким акцентом. - Я чула, що ви граєте на фортепіано, а також на клавесині. Це правильно?

- Це вірно. Мені дуже подобається грати на клавесині.

У цей момент вона вказала