Читати книгу - "Конкістадор"

тростину. Кетца зауважив, що капітан геть не виказує войовничого ставлення, навпаки — він привітно махав рукою. Підійшов і другий корабель, і мешиків у дружньому конвої провели до берега. Кетці не лишалося іншого вибору, як іти слідом за переможцями, попри те що він остерігався, що коли вони ступлять на берег, їх визнають за чужинців і команду цілком пожертвують Цареві Христосу, богові, якому править жертвоприношення цей дикий народ.

4

Граючи у справжні личини

Перша вихватка — з вогнем і димом — виявилася просто вітальним салютом. Коли Кетца та його команда зійшли на берег, їх вітали ще урочистіше. Скромне військо мешиків крокувало уздовж площі, яку підлаштували саме до їхнього приходу. Мореплавці йшли між двома рядами чоловіків та жінок, які не шкодували вітань на їхню честь. Кетца та Маоні насилу могли приховати свою розгубленість, утім намагалися відповідати на вітання якомога природніше. Скидалося на те, що до цієї зустрічі всі готувалися заздалегідь. Наприкінці площі на них чекали представники міської влади. Кетца навіть упізнав священиків, які напередодні керували жертвоприношенням. Можливо, така зустріч була лише передмовою до прощання з тими, кого приносили в жертву Цареві Христу. Адже у Теночтитлані теж усіляко втішають юнаків перед тим, як віддати їх Уїцилопочтлі. Коли вони нарешті зупинилися перед чоловіком, який, радше за все, був касиком тутешніх мешканців, очільник подав Кетці якогось золотавого тареля з яскравими камінцями, котрими колом була обкладена повсюдна фігура на хресті. Кетца поклоном подякував касику й умить наказав одному зі своїх людей добути торбинку з какао та кілька обсидіанових дрібничок. Такий подарунок видавався надто простим порівняно з тим, який щойно отримав син Тепека. Але нічого іншого в нього не було. Утім, коли подарунки було роздарено, Кетца зауважив в очах тубільців подив, немов вони ніколи не бачили жодного зернятка какао й обсидіанового каменя. Певна річ, ніхто з мешиків не розумів ані слова, та несподівано з-за спини вождя вигулькнув чоловічок, який скидався на прибульців: мав мідно-червону шкіру, розкосі очі й навіть статуру подібну — тільки ніс був непропорційно маленьким. Білий чоловік замовк, надаючи можливість говорити перекладачеві. Кетца був приголомшений: звідки тутешні можуть знати мову мешиків, хіба що інші мешики вже побували тут до нього. Але коли чоловік заговорив, його мова була незрозумілою і для мешиків, і для уастеків. І раптом Кетца збагнув: ці урочистості були влаштовані не для них, вочевидь, тут очікували на іншу заморську делегацію, тож саме їхньою мовою розмовляв до них перекладач.

З одного боку, їм неабияк поталанило, адже, принаймні наразі, їм нічого не загрожувало. З іншого — Кетца найбільше за все боявся видати місце, де розташована його батьківщина, адже лише так можна було уникнути вторгнення тубільців. Утім, як довго триватиме цей фарс, якщо Кетца навіть гадки не має, яку країну має представляти та довгоочікувана делегація? Очевидно, мешики мали щось схоже з тим народом, так що їх можна було переплутати. Може, тут чекали на далеких родичів мешиків, на господарів Ацтлану. Справжність міфічної батьківщини пращурів стала для Кетци джерелом натхнення.

Перекладач, зауваживши, що вони не розуміють його мови, забалакав іншою мовою, але й цю спробу було змарновано. Маленький чоловічок спробував ще дюжину мов, намагаючись віднайти контакт. Кетца та Маоні помітили, що місцевий касик кидає на свого перекладача грізні погляди, наче це він завинив у взаємному непорозумінні. Після тривалого обміну жестами, звуками та малюнками на папері Кетца пересвідчився, що їх сплутали з мешканцями якоїсь східної країни. Певна річ, він не заперечував думку місцевих, навпаки, показав пальцем у бік сходу, переконуючи, що приплив саме звідти. І син Тепека не брав гріха на душу, перекручуючи істину, адже знав, що коли довго пливти на захід, то опинишся на сході — і навпаки. Світ, виявляється, набагато більший за той, який уявляли раніше, — міркував Кетца. Він збагнув сенс питання, яке поставив касик: як зветься країна, з якої вони прибули. Кетца відповів не вагаючись:

— Ацтлан.

І не збрехав.

5

Володарі порожнечі

Кетцу та його людей справді приймали по-царськи. Ніби цей гурт бандитів, яких випустили з ув’язнення, ця жменя засланців — справжнісінькі принци. Тепер вони ходили у супроводі почесної варти. До поневолених уастеків ставилися як до панів. Після того як вони покинули батьківщину, після сімдесяти днів жахливого плавання, після пережитих штормів прийшов час вітань, шани та раювання. Маленький загін поселили у садибі, поблизу касикового палацу, втішаючи найрізноманітнішими стравами та розвагами.

Однак Кетца усвідомлював, що нічого не буває задарма, навіть у цьому, начебто новому світі. Все одно з часом доведеться розраховуватися, і що більше зараз вшанувань, то вища на них чекає ціна. Навіть богам задарма нічого не жертвують, завжди очікуючи чогось навзамін. Ось тільки поводир мешиків досі гадки не мав, чого чекає від нього білий касик. А дізнатись конче потрібно, і якнайскоріше.

Протягом перших днів, прожитих у Новому Світі, Кетца дізнався, що ці землі, котрі він назвав Точтлан, тубільці своєю мовою називають Уельва. Вона належить до королівства, яке називають Сивільєю. Тутешньому тлатоані вдалося звільнити свій народ від багатовікового гніту загарбників, які прийшли з Близького Сходу, — від маврів. Кетца дізнався, що далі на схід мешкають інші народи й що півострівні країни, які він відкрив, віддавна мають з ними торговельні стосунки, а надто з королівствами Сипанго, Катай, Індія та Молуккськйми островами. Тонке сукно, у яке зодягалися правителі, килими, які прикрашали стіни їхніх палаців, коштовності, у яких красувалися шляхетні панянки, порцеляна, з якої пили гарячі відвари, листя рослин, з якого вони варилися, парфуми, вишукані ласощі, якими частували на бенкетах, — усе це походило зі Сходу. Поза тим, Кетца збагнув й особливості товарних стосунків: у Теночтитлані мешики розраховувалися золотим піском та бобами какао, а тут продукти міняли на невеличкі золоті чи срібні диски. Утім, природні запаси цих металів закінчувались, а оскільки на Сході вони ще не вичерпались, тутешні мешканці намагалися укріпити торгівлю з аборигенами зі Сходу. Однак унаслідок тривалих та жорстоких воєн з маврами усі шляхи в Індії перекрили війська із Близького Сходу. А ті купці, яким удавалося дістатися Уельви, мусили сплачувати високі податки, збори та дорожні мита.

Поволі Кетца та Маоні вчилися спілкування з тубільцями. Оскільки місцеві були переконані, що мешики — то посольство однієї зі східних країн, то ті ніяк їм не заперечували, навпаки, підтверджували таке хибне переконання. Коли Кетца сказав, що його батьківщина зветься Ацтлан, місцевим почулося «Шіан Сіан»: власне,