Читати книжки он-лайн » Наука, Освіта 🧪📚🧑‍🔬 » Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий

Читати книгу - "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"

63
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 100
Перейти на сторінку:
рентгенів, — невдовзі після другої ночі, і швидко усвідомив, що рівні радіації в бункері становлять 30 мілірентгенів за годину (перевищення норми в 600 разів). Радіація могла надходити лише ззовні, а тому Брюханов наказав Воробйову запустити фільтри вентиляції. Серафим так і зробив, після чого вийшов на вулицю і включив дозиметри там — рівень радіації більш ніж у п’ять разів перевищував цифри, зафіксовані в бункері. З увімкненим дозиметром він пройшовся навколо станції: біля 4-го енергоблока дозиметр зашкалював, вказуючи на те, що рівень радіації там перевищував 200 рентгенів за годину.

Коли Воробйов знову спустився в бункер і доповів про свої заміри Брюханову, останній не хотів слухати. «Йди звідси», — відповів директор, відштовхуючи Серафима — єдину людині поблизу, яка мала дозиметр достатньої потужності, — рукою. Воробйов повернувся до Парашина, але партійний керівник також не міг нічим допомогти. Як і Брюханов, Парашин був психологічно не готовим вислуховувати ще більше невтішних новин. «Чому я не повірив йому? — уже ретроспективно, намагаючись пояснити свою реакцію, відповідав на це питання Парашин. — Воробйов по своїй натурі дуже емоційний, і коли він доповів, що навіть йому було страшно дивитися на... Словом, я просто не повірив Серафиму, сказавши: “Йди і переконуй директора”». Воробйов повернувся до Брюханова. Відповідно до інструкцій, він потребував, щоб Брюханов оголосив надзвичайний стан у зв’язку з викидом радіоактивних речовин. Пізніше Воробйов зазначав: «Вимоги нормативних документів у таких ситуаціях були такими: у разі перевищення рівня радіації в 0,05 мілірентгена за годину цивільне населення має бути поінформоване з урахування інструкцій відносно того, як діяти за таких обставин». Окрім того, він додав: «У разі ж перевищення рівня у 200 мілірентгенів, звук сирени має сповістити всіх про радіаційну небезпеку». Воробйов нагадав про протокол Брюханову, але директор не слухав. Він наказав Серафиму Воробйову доповісти про ситуацію у Штаб цивільного захисту в Києві, однак нікому не говорити про свої висновки.

Рівні радіації, зафіксовані Воробйовим усередині та навколо бункера, були спричинені іонізуючим випромінюванням. Іонізуюче випромінювання утворюється від високоенергетичних атомів і субатомних частинок, які рухаються з достатньою для вивільнення електронів з атомів (або їх іонізування) швидкістю. Електромагнітні ж хвилі можуть бути достатньо сильними, щоб мати аналогічну потужність. Гамма-промені та X-промені належать до останнього явища; альфа- і бета-частинки (разом із нейтронами) — до першого. Іонізуюче випромінювання в Чорнобилі було викликане продуктами ядерного поділу, викинутими в атмосферу після вибуху реактора. До таких продуктів належать ізотопи йоду та цезію — йод-131, цезій-137, — а також деякі гази на кшталт ксенону-133. Рівні радіації були особливо високими відразу після вибуху, і саме тому зашкалював дозиметр Воробйова з діапазоном до 200 рентгенів за годину. Вже пізніше підрахували, що радіація від уламків навколо зруйнованого реактора дорівнювала 10 000 рентгенам за годину. Такий рівень руйнував і вбивав людські клітини. При цьому що більше клітин знищувалося, то менше шансів вижити залишалося. П’ятсот рентгенів протягом п’яти годин означали неминучу смерть.

Незважаючи на своє небажання вислухати Воробйова, Брюханов розумів — слова начальника цивільного захисту аж ніяк не були вигадкою. Коли Парашин поцікався у Брюханова про стан справ після розмови з Воробйовим, директор відповів коротко: «Усе погано». Водночас головним чином Брюханова турбувала навіть не станція — він хвилювався за Прип’ять. Уперше питання евакуації цивільного населення Брюханов підняв під час ранкової розмови з місцевими партійними і міськими управлінцями. Тоді голова міської ради вилаяв Брюханова: «Навіщо ти панікуєш? Приїде комісія з області, яка все з’ясує». Вже під вечір, у розмові з Володимиром Маломужем, директор ЧАЕС знову торкнувся цього питання. І знову відповідь була аналогічною: «Не панікуй!» Брюханов розумів: він перебуває не в тому становищі, щоб сперечатися з високоповажними партійними представниками. До того ж сьогодні вранці він підписав довідку, суть якої була: «Підстав для паніки немає».

На засіданні міськкому Прип’яті, скликаному Маломужем об 11 ранку, Брюханов мовчав. «Виступав здебільшого Маломуж», — відзначав потім Брюханов. Маломуж дотримувався позиції, згідно з якою рівні радіації були занадто низькими, щоб вдаватися до будь-яких радикальних заходів. Брюханов пригадував: «Директива залишилася незмінною: “Не панікувати! Урядова комісія прибуде вже скоро. Буде проведено розслідування і тільки тоді — вжито необхідні заходи!”». Уже згодом міські та партійні чиновники звинуватять Брюханова в тому, що він не надав їм точних даних. Радянські керівники зазвичай діяли так, як вчили їх протягом багатьох років, — уникаючи відповідальності. Кожен боявся бути звинуваченим у поширенні паніки і з радістю перекладав ухвалення рішення на вище керівництво. Усі вони були людьми системи, радянської системи.

Протягом дня 26 квітня в лікарню міста Прип’яті зі симптомами гострого радіаційного отруєння доставили 132 людини — пожежників, операторів та інженерів. Пожежні машини мчали до зруйнованого реактора, карети швидкої продовжували привозити в лікарню постраждалих, а КДБ блокував міжміські лінії телефонного зв’язку. Це робили для запобігання поширенню інформації про інцидент за межі Прип’яті. Інженерів і робітників уночі 26 квітня відправляли додому, суворо наказуючи нікому не розповідати про інцидент. Та зважаючи на дим над зруйнованим 4-м реактором, який було добре помітно з балконів багатоквартирних будинків у Прип’яті, зважаючи на патрулі міліції біля станції і на вулицях міста, для кожного в Прип’яті вибух уже став свого роду очевидним секретом. Хоча що ж сталося насправді? Ніхто не знав природи і справжніх наслідків аварії. Того дня в місті відбулося сім весіль. Люди святкували в тіні тліючого 4-го енергоблока.

Г. Н. Петров, керівник одного з прип’ятських підприємств, яке встановлювало обладнання на АЕС, прокинувся близько 10-ї ранку. Ніч видалася складною. Десь о пів на третю ночі, повертаючись у Прип’ять, він помітив вогонь над 4-м енергоблоком. Петров поїхав туди, зупинившись приблизно за сотню метрів від блока. Кілька хвилин він спостерігав за ситуацією і діями пожежників на даху, після чого, охоплений тривогою і панікою, помчав додому. Вже вдома сусідка, чоловік якої перебував на енергоблоці, підтвердила й так побачене: стався нещасний випадок. Згадавши про радіацію, жінка запропонувала антидот — пляшку горілки. Вони випили й навіть пожартували із ситуації. Тепер, поспавши, Петрову здавалося, що все стало на свої місця.

«Я вийшов на балкон перекурити, — згадував пізніше Петров. — На вулицях було багато дітей, які бавилися в піску, ліпили піщані будиночки і “пасочки”. Ті, хто старший, каталися на велосипедах. Молоді мами прогулювалися з візочками. Все виглядало буденно». Один із сусідів Петрова того суботнього ранку вирішив розслабитися, прийнявши сонячні ванни на даху їхнього багатоквартирного будинку. «В якийсь момент він спустився за випивкою і сказав, що

1 ... 34 35 36 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи, Сергій Миколайович Поганий"